Основи педагогічної ергономіки - Карапузова Н.Д. - Психологічні та фізіологічні основи використання засобів наочності у навчальному процесі

Обов'язковим елементом забезпечення навчального процесу, що формує разом зі змістом освіти його інформаційно-предметне середовище, є засоби навчання (дидактичні засоби). Разом з метою, змістом, формами і методами навчання засоби навчання належать до основних компонентів дидактичної системи.

До дидактичних засобів зараховують об'єкти будь-якої природи, які є сенсомоторними стимулами, що впливають на органи чуття учнів і полегшують їм безпосереднє й опосередковане пізнання світу та забезпечують раціоналізацію навчально-виховного процесу. До засобів навчання належать: підручники, навчально-виховні посібники, наочні посібники, довідники, словники, карти, лабораторне устаткування, технічні засоби навчання тощо.

Психологічні та фізіологічні основи використання засобів наочності у навчальному процесі

Засвоєння знань є цілісним процесом. Усі його елементи взаємопов'язані, і нехтування чи недооцінювання одного із них негативно позначається на кінцевому результаті - якості засвоєння знань. Засвоєння навчальної інформації починається з її сприймання. У молодших школярів сприймання добре розвинене. Вони розрізняють колір, форму, величину предметів, їх розташування в просторі, можуть правильно назвати пропоновані форми і кольори. Однак для учнів 1-2 класів характерна слабка диференціація при сприйманні подібних об'єктів. Іноді вони не розрізняють схожі за зображенням цифри (6 і 9), букви (3 і Б), предмети; часто виділяють випадкові деталі, а істотне і важливе не сприймають. Особливістю сприймання молодших школярів є його тісний зв'язок із діями - щоб сприйняти предмет, вони мають доторкнутися до нього, змінити його. їх сприйманню властиві цікавість, яскравість і чіткість.

Російський психолог Лев Виготський (1896-1934) виокремлює два рівні розвитку можливостей дитини: зону актуального розвитку (уже досягнутий) і зону найближчого розвитку (те, що перебуває в процесі становлення). Отже, можна вважати, що рівнем актуального розвитку дитини 1 класу є наочно-дієва розумова діяльність, заснована на сприйнятті виконаних практичних операцій із предметами, а наочно-образна і словесно-логічна розумова діяльність - зоною найближчого розвитку. У процесі навчання дітей початкових класів, особливо першого, необхідна чітка послідовність у використанні засобів навчання: від дій із конкретними об'ємними предметами до поступового переходу до дій із площинним дидактичним матеріалом (наочними картинками) і, нарешті, до абстрактніших предметів (геометричних фігур, знакових моделей тощо). Наочний матеріал безпосередньо впливає на органи чуття, формує образ сприймання. У його створенні беруть участь не тільки відчуття, а й пам'ять, мислення, попередній досвід. Учень не лише споглядає, а й активно діє: порівнює, осмислює, розуміє, тому формування наочного образу стає пізнавальним процесом.

На сприймання впливають особливості особистості, тобто зовнішнє середовище учні сприймають з огляду на свої потреби, інтереси тощо. Засоби наочності мають якнайповніше відображати дійсність. Особливо виразно показують школярам ті елементи об'єкта, на які потрібно звернути увагу. При використанні засобів наочності учитель має зважати на такі психологічні моменти: роль наочного матеріалу в засвоєнні знань; співвідношення предметного і графічного змісту матеріалу до предмета, що вивчають.

Психологічними дослідженнями доведено, що наочність не тільки сприяє таким психічним процесам, як сприймання, запам'ятовування, мислення, а й на їх основі допомагає активізувати розумову діяльність, глибше проникнути в суть об'єктів вивчення.

Сучасні фізіологічні концепції пояснюють механізми пізнавальної діяльності учня під час використання наочного матеріалу. Процес навчання значною мірою детермінований утворенням тимчасових зв'язків у корі півкуль головного мозку. Згідно з І. Павловим, людина сприймає дійсність насамперед через першу сигнальну систему, але для засвоєння знань завжди необхідне слово - подразник другої сигнальної системи. На взаємодії другої сигнальної системи з першою ґрунтуються різноманітні форми поєднання слів та засобів наочності, які зумовлюють утворення відповідних нервових зв'язків. Без коментарів учителя наочність майже не несе інформації. Спостереження, підкріплене словесним поясненням, активізує процес сприймання в учнів та пришвидшує утворення відповідних нервових зв'язків. Стійкість вражень у дітей залежить від багатьох чинників: наочних посібників, методики їх застосування, рівня підготовки учнів до сприймання об'єкта. Нейрофізіологічні дослідження свідчать, що процес пригадування пов'язаний з активізацією тих самих нейронів, які реагували на вплив існуючого об'єкта. Мозок немов відшукує і відновлює раніше сприйняті сигнали. Так утворюється уявний образ предмета за відсутності безпосереднього контакту з ним.

Важливе значення для ефективного застосування засобів навчання має знання вчителем закономірностей процесів збудження та гальмування. При викладенні навчального матеріалу слід уникати одноманітних і надто сильних подразників. Так, використання на уроках однотипної наочності призводить до гальмування, що перешкоджає утворенню нових тимчасових нервових зв'язків, необхідних для засвоєння знань. Занадто яскраві демонстрації, використані для того, щоб активізувати учнів, можуть спричинити надмірне збудження, яке перешкоджатиме засвоєнню уроку.

Застосування на уроках засобів наочності допомагає залучити до процесу сприймання всі аналізатори - слухові, зорові, рухові та ін. Чим більше аналізаторів задіяно, тим краще засвоюється матеріал. Предмети вивчення можуть впливати на учня різними властивостями, а кожен аналізатор виділяє і трансформує в нервовий процес специфічний імпульс, тому багатство і повнота чуттєвого образу значною мірою залежать від участі в сприйманні різних аналізаторів. Пересічний предмет має 21 чуттєву ознаку, але лише сім із них органи зору можуть сприйняти (колір, форму, розміри, структуру, віддаленість, рух і його спрямованість), тому використання засобів наочності не можна зводити лише до зорового сприймання.

Якщо на аналізатори одночасно діють різноманітні властивості предмета, то, з погляду фізіології, йдеться про вплив комплексного подразника. При цьому утворюються тимчасові зв'язки між відповідними групами нервових клітин у корі великих півкуль головного мозку, що дає змогу організму реагувати на предмет як ціле. Отже, об'єднана робота різних аналізаторів є важливою умовою переходу від реальних відчуттів, що є відображенням окремих властивостей предмета, до його цілісного сприйняття.

Спільна дія аналізаторів забезпечує відображення не тільки властивостей предметів, а й складних зв'язків між явищами. Наприклад, коли учень тримає сніг у руці, він спостерігає певні зміни: сніжинка перетворюється на краплю води, що відрізняється за властивостями від снігу. Ці сприймання стають необхідною умовою усвідомлення причинного зв'язку - сніг від тепла тане, перетворюючись на воду. Завдяки зв'язкам, що утворюються між різними аналізаторами при сприйманні, у психічних образах відображаються такі властивості предметів і явищ, для яких немає специфічних аналізаторів, наприклад розмір, маса, форма.