Педагогіка - Пальчевський С.С. - Філософія нестабільності І.Пригожина про виховання в людини мужності та відповідальності за своє життя у світі нестабільних феноменів

Найголовнішим недоліком холістської філософії та педагогіки, як уже згадувалося, є те, що вони недооцінюють роль тих атрибутивних властивостей субстанції світу, які відображаються у категоріях змінності, хаосу, випадковості, індивідуальності, і, навпаки, переоцінюють роль протилежних властивостей буття: логосу, порядку, гармонії, стабільності, закономірностей, загальних цінностей. В історії людства побудовані на таких підходах ідеологічні концепції, теорії, вчення, переслідуючи ціль досягнення вищої гармонії у суспільстві, не раз призводили до протилежних результатів. Це яскраво ілюструє одне з висловлювань С.Л.Франка: "Усе горе і зло, що панують на землі, всі потоки пролитої крові і сліз, усі біди, приниження і страждання є найменше на 99% суть результату волі до здійснення добра, фанатичної віри в будь-які священні принципи, котрі належить негайно насадити на землі, і. волі до нещадного винищування зла" (Франкл СЛ. Крушение кумиров//Соч., М, 1990. - С. 123).

Філософія нестабільності, навпаки, основну свою увагу концентрує на феноменах нестабільності, випадковості, змінності, хаосу.

У своїй теорії І.Пригожий ілюструє феномен нестабільності, яку часто сприймають як щось вороже класичній науці, на прикладі звичайного маятника. Якщо вивести його із стану спокою, то врешті-решт він зупиниться у першопочатковому положенні - точці стабільності, яку І.При-гожин називає аттрактором (від лат. апгаспо - протягування). Якщо ж розташувати маятник у протилежній аттрактору точці, то для цього достатньо буде найменшої вібрації, щоб спрямувати його падіння в той чи інший бік. Цю протилежну аттрактору точку визнано точкою нестабільності, або ж точкою біфуркації (від лат. biñircuc - роздвоєний). Згадані найменші вібрації, які зумовлюють зміну руху маятника, що вийшов на точку біфуркації, називають флуктуаціями (лат. fluctuation - хвилювання, безперервний рух, від fluctuo - хвилююся, тремчу). Ця верхня точка нестабільності тривалий час залишалася поза увагою дослідників, оскільки феномен нестабільності підводив до нетривіальної проблеми передбачення. Ідеологія класичної науки вимушена була розглядати "нестійкий маятник" як цікавий казус. Виключення нестабільності з уні-версуму в концепції вічності Лейбніца призвело до того, що в останньої не залишалося місця для унікальних подій. Теорія нестабільності І.Пригожина дає можливість вивчати розвиток складно організованих нестабільних систем, до яких у першу чергу належить людина. Це особливо важливо з огляду на те, що цей розвиток залишається передбачуваним лише на відрізку між двома аттракторами. У всіх же точках нестабільності (біфуркації), в яких започатковується рух системи до нової точки стабільності (аттрактора), за образним висловом В.С.Лутая, "... якась окрема мікрофлуктуація може відіграти роль тієї "останньої краплини", що спрямовує цей розвиток в одну з двох можливих протилежних сторін і визначає один певний результат такого розвитку з нескінченної можливості цих результатів" (В.СЛутай. Філософія сучасної освіти. - К., 1996. - С. 78). Оскільки такі флуктації є хаотичними, нам важко врахувати їхню "поведінку". Зважаючи на це, наше сприйняття природи стає дуалістичним, і стрижнем такого сприйняття є уява про нерівноважність, яка веде не тільки до порядку і хаосу, а й відкриває можливість для виникнення унікальних подій.

Доведено, що в точках біфуркації може відбуватися зміна просторово-часової організації об'єкта. Прикладом її виникнення І.Пригожин вважає так званий хімічний годинник - хімічний процес, під час якого розчин періодично змінює своє забарвлення з голубого на червоне. Створюється враження, начебто молекули, що знаходяться в різних місцях розчину, "спілкуються" одна з одною. "У рівновазі, - констатує вчений, - молекула "бачить" тільки своїх безпосередніх сусідів і "спілкується" тільки з ними. У віддаленні ж від рівноваги кожна частина системи "бачить" усю систему в цілості. Можна сказати, що в рівновазі матерія "сліпа", а поза рівновагою "прозріває". Відповідно, лише в нерівноважній системі можуть мати місце унікальні події і флуктуації, які сприяють цим подіям, а також відбувається розширення масштабів системи, підвищення її чутливості до зовнішнього світу, і, зрештою, виникає історична перспектива, тобто можливість появи інших, можливо, досконаліших, форм організації. (Пригожий И. Философия нестабильности//Вопросы философии. - 1991.-№6.-С. 50).

У нерівноважних системах виникає нова категорія феноменів - аттрактори: точкові, періодичні, дивні. Приклад точкового - маятник, періодичного - відомий "хімічний годинник", дивного - низка "точок стабільності", які простягаються впродовж людського життя, після проходження людиною як складно організованою системою власних точок біфуркації.

Важливою методологічною основою для спрямування людини в русло її справжнього, автентичного життя є висновок синергетики як науки, яка стала основою для становлення філософії нестабільності, про те, що властивість самоорганізації є загальною для всіх явищ буття. Причому в розвитку цих явищ сталі структури, що виникли із хаосу, часто належать до вищих форм організації порівняно з тими, що раніше розпалися. Хаос, таким чином, породжує порядок, який не означає виникнення яких-небудь структур, а лише тих, які поєднуються в певний набір, що визначається власними функціями середовища.

На думку російського вченого С.П.Курдюмова, визначення внутрішніх тенденцій, які властиві певному фрагменту реальності, веде до переосмислення нашого ставлення до світу і до самих себе. Адже "... достатньо лише збудити дію внутрішніх тенденцій, і природа сама побудує необхідну структуру. Потрібно тільки знати потенційні можливості цього природного середовища і способи їхньої стимуляції... Людина, знаючи механізми самореалізації, може свідомо ввести у середовище відповідну флуктуацію, - якщо так можна висловитись, уколоти середовище в потрібних місцях і цим самим спрямувати його рух. Але спрямувати, знову ж таки, не куди-небудь, а відповідно до потенційних можливостей самого середовища. Свобода вибору є, але сам вибір обмежений можливостями об'єкта, оскільки об'єкт є не пасивним інертним матеріалом, а володіє, якщо потрібно, власною "свободою" (Интервью с С.П.Курдюмовым // Вопросы философии. -1991. -№6. - С. 56).

Екстраполяція цих положень на процес формування особистості учня вимушує зробити кілька суттєвих висновків. Насамперед, це стосується оптимістичного підходу до можливостей найповнішого і найпліднішого розвитку будь-якої людини, віри у здатність її самоорганізації з метою такого розвитку. По-друге, існує можливість ефективного зовнішнього впливу на процес самоорганізації особистості школяра за умови, якщо педагог володіє знаннями: а) внутрішніх тенденцій розвитку учня; б) шляхів збудження та стимуляції їх; в) вибору потрібної "флуктуації"" чи певного набору їх, якими згідно з С.П.Курдюмовим, доцільно "уколоти" особистість вихованця як складно організовану макроскопічну систему, г) визначення часу і місця "уколу" з метою життєтворчої організації.

Важливим для педагога є розуміння синергетичного положення про те, що нормальне функціонування і розвиток будь-якої складної макроскопічної системи визначається взаємодією двох протилежних силструктуротворчої і руйнівної. Синергетика засвідчує, що стала структура не може самоорганізуватися не лише у випадку, коли хаотичне начало пересилює творче, а й тоді, коли це начало взагалі відсутнє. Стосовно цього С.М.Князева та С.П.Курдюмов пишуть: "Необхідно зрозуміти роль дисипації (зла) як необхідного елемента для самоорганізації світу" (Князева Е.М., Курдюмов СП. Синергетика как новое мироведение: диалог с И.Пригожиным //Вопросы философии. - 1992. - №12. - С. 8).

Значно глибше проглядати можливості людини і її долю дозволяє ця філософія у порівнянні з екзистенціалізмом М.Хайдеггера, згідно з яким боротьба людини за саму себе "справжню" в основному завершується з відходом від усереднених стереотипів "стандартизованої людини. У представників же філософії нестабільності після цього відходу така боротьба лише починає розгортатися по-справжньому. У ній і виявляється вся привабливість повноти життя людини, якій "спокій тільки сниться".

Педагогу у процесі виховання, зважаючи на положення філософії не* стабільності, слід пам'ятати про необхідність стихійно-синергетичного діяння, яке полягає у намаганні поєднувати найзагальніші методологічні закономірності саморозвитку особистості з фактично-емпіричним дослідженням тієї "чаші", яку, згідно з О.І.Герценом, щодня наливає людині "по вінця" її життя.

Така необхідність зумовила розробку синергетичної методології, суть якої полягає в тому, що кожний результат конкретної дії потребує загального аналізу в плані його зіставлення з метою цієї ДІЇ, причому, коли такий результат приходить у суттєву суперечність із метою дії, то це означатиме, що ця дія творча сила вийшла за свою межу і перетворилась на руйнівну, і що це вже потребує відповідних корективів не лише самого процесу діяльності, а й тієї мети, яка його визначає.

Згідно з цією методологією людині не дано спокою і самозаспокоєння як у підходах до самої себе "справжньої", так і впродовж усього продуктивного періоду життя, тривалість якого, до речі, і визначається готовністю та вмінням боротися за власну автентичність на "свіжому вітрі біфуркацій". У цьому унікальність та неповторність не лише людської долі, а й історичного шляху всього людства.

Спираючись на принципово нове, що вносить синергетика в педагогічну науку, педагогу, формуючи особистість вихованця, доцільно врахувати такі положення:

1. Головною педагогічною метою вважати виховання такої гармонійно розвинутої творчої особистості, яка вміє вирішувати суперечності, що виникають між нею та іншими людьми й суспільством, не виходячи за межі у взаємодії тих протилежностей, які створюють ці суперечності.

2. Не втрачати педагогічної перспективи стосовно будь-якого вихованця, пам'ятаючи, що для кожного з них, як і для будь-яких явищ буття, притаманна властивість самоорганізації, у ході якої внутрішні структури, що виникають із хаосу, можуть належати до вищих форм організації порівняно з тими, що розпалися. Загалом прогресивна тенденція перевищує регресивну.

3. Слід відмовлятися від уявлення про високу ефективність процесів виховання та самоорганізації особистості в умовах "тепличного" соціального мікроклімату. Вихованець повинен віч-на-віч зустрітися з реальними проблемами і в ході їхнього розв'язання розвивати внутрішні сили. Не тільки для саморозвитку світу, а й для саморозвитку особистості необхідним є розуміння ролі дисипації (зла) як чинника виїдання зайвого. Не тільки фізичне, а й духовне здоров'я людини визначається певним чином взаємодією двох протилежних сил - структуротворчої і руйнівної. Тому недооцінка ролі хаотичного начала в педагогічній діяльності і нерозуміння того, що педагог не в змозі передбачити унікальність результату кожного конкретного елемента педагогічної діяльності, здатні призводити саме до протилежного очікуваному результату цієї діяльності.

4. Згідно зі синергетичною методологією педагогічна діяльність здійснюється стихійно-синергетично, тобто в рамках певною мірою взаємодії двох протилежностей, а саме: 1) тієї педагогічної творчої дії, що визначається її метою, 2) руйнівної сили педагогічного процесу, що визначається необхідністю хаотично не передбачуваного елемента в ньому.

5. Вихованцям як складно організованим відкритим нестабільним макросистемам не слід нав'язувати шляхи розвитку, натомість треба намагатися зрозуміти, яким чином сприяти їхнім власним тенденціям розвитку.

6. Готуючи певний елемент педагогічної діяльності до ролі вирішальної флуктуації, покликаної привести до бажаного результату у вирішенні головної суперечності педагогічного процесу, необхідним вважати: глибоке вивчення суті вихованця, тенденцій його розвитку; опанування знань та методів діяльності, які можуть сприяти формуванню особистості в бажаному нам напрямі, який обов'язково має поєднувати в специфічній формі загальнолюдські та інші громадські цінності й інтереси з унікальною системою цінностей та інтересів цього вихованця.

7. Ураховувати, що в основі механізму прискореної самоорганізації особистості як складної нестабільної відкритої макросистеми лежить нелінійний позитивний зворотний зв'язок, дію якого здатні збуджувати навіть слабкі педагогічно доцільні впливи, які виконують роль мікро-флуктуацій.

Зважаючи на основні положення філософії нестабільності, слід визначатися із завданнями педагога щодо формування у вихованців позитивних сугестивних комплексів, які б враховували глибокі почуття відповідальності за своє життя та готовності й мужності прожити його в рамках найповнішої самореалізації внутрішньо закладених потенціалів.