Педагогіка - Пальчевський С.С. - Роль спадковості у формуванні особистості.

Кожна людина народжується як індивід (від лат. individuum - неподільний), тобто як представник людської спільноти, соціального типу з генетично закладеними природними задатками. Через систему суспільних відносин та цілеспрямованого виховання шлях людини пролягає до особистості - соціального індивіда, який поєднує у собі риси загальнолюдського та індивідуально-неповторного, що становить такий рівень психічного розвитку, який, згідно з СЛ.Рубінштейнр, дозволяє їй свідомо керувати власною поведінкою і діяльністю. У процесі них особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв 'язків індивіда як із суспільним, так і з природним середовищем.

У процесі розвитку людини, тобто удосконалення її функцій та якостей, що стосуються духовної, психічної, біологічної та соціальної сфер життєдіяльності (О.Вишневський) формуються ті психічні та фізичні особливості, які утворюють її індивідуальність - синтез тих зовнішніх та внутрішніх особливостей особистості, які забезпечують їй оригінальність і самобутність.

Передумовою формування людської індивідуальності є внутрішньо-інтенційна спрямованість, генетично успадковані анатомо-фізіологічні задатки, які у процесі розвитку людини як складно організованої нестабільної системи завдяки вибору варіантів руху в точках біфуркацій, під впливом цілеспрямованих і стихійних мікрофлуктуацій породжують одну із численної кількості можливість вияву індивідуальності людського життєвого шляху.

Роль спадковості у формуванні особистості.

Під спадковістю прийнято розуміти здатність людського організму під час відтворення потомства передавати йому свої ознаки, тобто сукупність певних задатків, які започатковані не лише безпосередньо батьками, а й пов'язані з глибинними коренями обох родів.

Носіями спадковості є гени (від гр. genos - походження). У генотипі - своєрідному генетичному коді - зберігається і передається вся інформація про властивості організму. Генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, стадії його дозрівання, будову нервової системи, динамічність нервових процесів. Успадковані задатки типу нервової системи стають основою для формування певного типу темпераменту: меланхолічного, флегматичного, сангвіністичного, холеричного. Ззовні спадковість спостерігається в успадкуванні рис батьків чи й віддаленіших поколінь: рис обличчя, постаті, рухів, кольору волосся, очей, шкіри. Успадковуються від батьків також такі суто фізичні задатки, як група крові, резус-фактор. Незмінним є генетично запрограмоване поєднання в організмі різних білків. На жаль, дітям передається також схильність до певних хвороб: венеричних, шизофренії, цукрового діабету, хвороби крові (гемофілії) та інших. Генетика виявила понад 1500 спадкових аномалій людини. У зв'язку з цим батьки повинні пам'ятати, що, дбаючи про своє здоров'я, вони турбуються про здоров'я своїх майбутніх дітей. Особливо небезпечний вплив на них справляє зловживання батьків алкоголем, наркотичними речовинами, палінням.

Фізіологи та психологи схиляються до думки, що вродженими в людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їхнього розвитку - задатки. Самі по собі вони ще не зумовлюють відмінних рис особистості, але можуть впливати на вироблення певних навичок, форм поведінки, швидкості вироблення умовних рефлексів. За відсутності сприятливих умов для їхнього розвитку або не сформованості рефлексу цілі на такий розвиток вони взагалі можуть не виявлятися.

У суперечці про співвідношення біологічного й соціального в людині траплялися думки, які дуже багато залишали на частку виховання і дуже мало на частку спадковості. Так відомий радянський учений-генетик М.П.Дубінін стверджував: "Той ідеальний (тобто соціальний) зміст, який наповнює психіку в ході становлення особистості, не записаний у генетичній програмі людини. Мозок має безмежні можливості для сприйняття різнобічної соціальної програми, забезпечує універсальну готовність новонародженого підключитися до суспільної форми руху матерії. Реалізувати належним чином цей колосальної значимості потенціал - завдання виховання... Жодних генів для духовного змісту людини не існує, риси людської психіки формуються за допомогою суспільно практичної діяльності людей. Розуміння цього відкриває величезні перспективи для підготовки та формування нової людини. Багато чого залишається тут не використаним, це стосується, зокрема, розвитку особистості у ранньому віці (до двох років) (Див.: Дубинин Н.П. Наследие биологическое и социальное //Коммунист. -1987. -№11. - С. 67).

Однак багато вчених схиляються до думки про успадкування інтелектуальних здібностей - основи розвитку розумових і пізнавальних сил. Про "природжений інтелект" писав у свій час академік А.М.Колмогоров: "Талант, обдарованість, скажімо, в роботі в галузі математики, фізичного експерименту, конструювання нових приладів дані від природи не всім. Жодна наполеглива проця не може замінити цю природну обдарованість" (Колмогоров А. Наука требует горения //Известия. -1962. - 21 февр.).

Намагання перебільшувати роль тієї чи іншої складової у балансі біологічного і соціального спостерігалися не раз.

Ще на початку XX ст. на основі досліджень В.М.Бехтерева, Дж.Болдуїна, Е.Меймана, А.П.Нечаева, В.Прейєра, Г.С.Холла та ін. сформувалась особлива наука про дітей - педологія (від гр. paidos - дитина), яка пов'язувала розвиток дитини насамперед із спадковістю. Абсолютизуючи роль спадковості в долі людини, педологія ігнорувала власну діяльність учнів, провідну роль виховання і навчання в розвитку дитини. Помилковим виявився її дуалістичний підхід до розуміння природи людини як біосоціальної істоти. Людина, вважали педагоги, має біологічний "фундамент" і соціальну "надбудову", що пізніше викликало заперечення. Наприклад, на думку С.Л.Рубінштейна, розвиток людини - не надбудова соціального начала над природним, а процес "становлення природи людиною". Педологія як наука була заборонена в тодішньому СРСР постановою ЦК ВКП(б) від 4 липня 1936 року "Про педологічні перекручення у системі наркомосів". її розгром звів проблему спадковості до ламаркських уявлень про монопольний вплив середовища і цілеспрямованого виховання.

Нинішній же стан розвитку генетики засвідчує, що в людській психіці немає жодного компонента, який був би лише природним або соціальним (А.В.Брушлинський). Спадковість, середовище, виховання - три взаємозв'язані чинники розвитку, які покликані діяти гармонійно за умови оптимального їхнього використання. За умови ж переоцінки одного з двох або обох зовнішніх чинників, як і їхньої недооцінки, така гармонійність порушується. Однак педагогічні аспекти досліджень закономірностей людського розвитку, які охоплюють вивчення трьох основних проблем - успадкування інтелектуальних, спеціальних задатків та здібностей, моральних якостей, залишаються неоднозначними. Якщо, наприклад, педагоги-матеріалісти стверджують, що відмінності у типах вищої нервової діяльності змінюють лише протікання розумових процесів, суттєво не впливаючи на рівень самої інтелектуальної діяльності, створюють "можливості виховання необмеженими" для розвитку інтелекту людини з нормальним мозком (М.П.Дубінін), то педагоги-ідеалісти упевнені, що людська природа не підлягає удосконаленню, оскільки завдяки біологічній спадковості існує інтелектуальна нерівність людей. Водночас загальновизнаною у педагогічних колах є думка, що спадковість нерідко створює несприятливі умови для розвитку інтелекту дитини (успадковані психічні захворювання, в'ялі клітини кори головного мозку в дітей алкоголіків тощо).

У пошуках практичних шляхів інтелектуального розвитку особистості педагоги-матеріалісти, погоджуючись із біологічною нерівністю в інтелектуальному спадку, наголошують на необхідності створення рівних умов для розвитку кожної дитини, оскільки правильно організоване навчання повинно стимулювати його. Прихильники протилежного підходу впевнені, що навчання повинно йти за розвитком, оскільки лише допомагає визріванню того, що закладене природою.

Спеціальні задатки (математичні, літературно-художні, спортивні, лінгвістичні тощо) можуть реалізуватися або не реалізуватися залежно, як уже згадувалося, від двох причин:

1) наявності відповідних можливостей і обставин для "їхньої реалізації;

2) сформованості у процесі життєтворчості рефлексу цілі на таку реалізацію.

Суперечливі погляди вчених викликає проблема успадкування моральних якостей особистості. Хоч, як стверджував М.П.Дубінін, жодних "генів для духовного змісту" людини не існує, сьогодні чимало вчених виявляють схильність до теорії "природженого зла", оскільки генетика засвідчує існування кореляційної залежності між певними успадкованими дефектами і відхиленнями у психіці та моральній поведінці. Підтверджують це й довготривалі народні спостереження, які знаходять свій відбиток у народній творчості, зокрема, у прислів'ях. Наприклад: "Яка гребля - такий млин, який батько - такий син". Серед учених, які визнають можливості успадкування моральних якостей та зв'язаних з ними ціннісних орієнтацій, - академіки М.М.Амосов, П.К.Анохін, відомі генетики В.П.Ефроїмсон, П.В.Сімонов.

Однак, незважаючи на різноманітність підходів, загальновизнаним у генетиці є висновок, що впродовж тривалих геологічних епох людська сутність зазнає жорсткої генної регламентації.

На жаль, не зовсім вивченими залишаються генетичні аспекти проблеми унікальної для кожної людини інтуїтивно діючої інтенції (від лат. intentio - устремління) - тобто певної неусвідомленої цілеспрямованості мислення та діяльності. Адже, як відомо, згідно з ідеєю релятивістсько-плюралістичної філософії безпосередня життєдіяльність будь-якої людини визначається не знаннями про закономірності цієї діяльності в усвідомлено-логічній формі, а тією "живою інтенцією", яка, будучи первинною щодо мови і недоступною для розкриття логічними формами пізнання, є своєрідним першопочатком долі людини, тим первородним зерням, у яке закладений потенціал первинного руху та зростання.