Педагогіка - Пальчевський С.С. - Роль середовища, виховання та навчальної діяльності в розвитку і формуванні особистості.

Окрім спадковості, важливими взаємозв'язаними чинниками розвитку та формування особистості є середовище, виховання та навчання.

Як уже відомо, спадковість може бути причиною не лише ранньої обдарованості, а й розумового відставання. Тому названі чинники покликані поряд зі створенням зовнішніх умов для розвитку нормальних та обдарованих дітей хоча б частково компенсувати наслідки спадковості розумово відсталих.

Середовищем вважають все, що оточує людину впродовж її життя: природні чинники (клімат, природні умови та ресурси); сім я, близьке оточення; соціальні умови існування (Н.П.Волкова), або комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток (М.М.Фіцула). У середовищі людина соціалізується, тобто засвоює необхідний для життя у суспільстві соціальний досвід, цінності, норми та настанови, залучається до системи соціальних зв'язків. Проблеми соціалізації особистості вивчає соціальна педагогіка. Вона визначає чотири групи основних чинників соціалізації: 1) мікрочинники (сім я, сусідство і мікросоціум, групи ровесників, різноманітні виховні організації); 2) мезочинники (регіон країни, села, селища, міста, засоби масової комунікації, субкультури); 3) макрочинники (країна, етнос, суспільство, держава); 4) мегачинники (космос, планета, людство). У різні вікові періоди ці чинники з різною інтенсивністю впливають на соціалізацію, а відтак на розвиток і формування особистості.

Виховання як чинник розвитку дитини відрізняється від середовища тим, що коли останнє стихійно впливає на цей розвиток, то виховання у всіх випадках діє цілеспрямовано. Хоч внаслідок внутрішніх суперечностей розвитку дитини їй притаманний відомий у психології "саморух", але напрямок його визначається зазвичай суспільством, яке спрямовує його за допомогою народних традицій та історично створених соціальних інститутів освіти.

У вітчизняній психології розроблена система поглядів, згідно з якими психічний розвиток дитини із самого початку опосередковується, організовується і спрямовується вихованням та навчанням, які можна вважати важливою формою психічного розвитку учня. Ще Л.С.Виготський, стверджуючи, що педагогіка повинна орієнтуватися на завтрашній день дитячого розвитку, увів до наукового обігу спеціальне поняття - 1Тзона найближчого розвитку". У ній на кожному етапі свого розвитку дитина отримує можливість розв'язувати під керівництвом дорослих або з розвинутими дітьми певну низку проблем, які пізніше розв'язуватиме самостійно завдяки тому, що здатність до цього виникла внаслідок спільних дій у цій "зоні найближчого розвитку".

Ефективність розвитку і формування особистості підвищується за умови, якщо вона стає не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання. Це можливе тоді, коли педагогам або батькам вдається не нав'язувати вихованцю зовні шляхи його розвитку, а виводити їх із нього як складно організованої системи, спираючись на внутрішні тенденції її розвитку.

У ході виховання та навчання відбуваються процеси привласнення та відтворення людиною суспільно й історично заданих здібностей.

Важливим чинником розвитку особистості є діяльність - форма людської активності, яка поряд із поведінкою визначає спосіб буття особистості, її здатність вносити в дійсність певні зміни. Лише завдяки діяльності людина стає суб'єктом пізнання та перетворення об'єктивної дійсності. Сукупність діяльностей, що їх реалізує особистість, становлять її основу і є головним параметром особистості (О.М.Леонтьєв). Другим важливим параметром, на думку вченого, є ступінь ієрархізованості мотивів діяльностей. Саме життєві мотиви, маючи різну об'єктивну значущість, психологічно творять для конкретної людини сенс її життя.

Одним із найважливіших положень діяльнісного підходу до особистості О.М.Леонтьєва є його висновок, що діяльність - це універсальна основа, наскрізний вимір уявлень про людину.

У процесі аналізу діяльності виділяють такі її структурні компоненти: мотиви, знання, засоби дій, результат діяльності.

Уважаючи діяльність базовим виміром багатоярусної структури особистості, психологи диференціюють його на такі головні компоненти діяльності, як: потребно-мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, ціле-утворюючий, результативний, емоційно-чуттєвий.

Найважливішими видами діяльності школяра є ігрова, навчальна, трудова, спортивна, художня та громадська. Вони й забезпечують його всебічний розвиток.