Педагогіка - Пальчевський С.С. - Гіпотеза дослідження.

Вона є одним із методів розвитку наукового знання, а також структурним елементом педагогічної теорії. її потрібно формувати як таке припущення, за якого на основі низки чинників можна зробити висновок про існування об'єкта, зв'язку між явищами або причини явища, причому цей висновок не можна вважати повністю доведеним. Можливість його повного доведення дослідник нерідко відчуває на інтуїтивному рівні.

Гіпотеза має формулюватися так, щоб у цьому формулюванні чітко простежувалися положення, які потребують доведень і захисту. Вона завжди передбачає пошук чогось нового в науці та практиці, певний оптимальний варіант із кількох можливих. Наприклад, передбачається, який засіб розв'язання педагогічного завдання є ефективним, які умови є провідними, а які - коригуючими; які форми й методи навчання та виховання найкраще використовувати для розв'язання визначеного завдання, а які для іншого.

На основі аналізу проведених досліджень С.У.Гончаренко прийшов до висновку, що найпродуктивніші гіпотези зазвичай формулюють у такому вигляді: "Якщо має місце А, то матиме місце й В при виконанні умови С. Будь-яку гіпотезу слід формулювати так, щоб її можна було експериментально перевірити, враховуючи те, що перебіг певного педагогічного явища чи процесу залежить від багатьох чинників і треба визначити, впливом яких із них можна нехтувати у тому чи іншому випадку, а вплив яких є визначальним.

Будь-яке дослідження, на думку С.У. Гончаренка, повинне мати гіпотетико-дедуктивний характер, спрямовуватися на розв'язання конкретного завдання. Навіть досліджуючи історію розвитку школи й педагогіки, порівняльної педагогіки, спадщини педагогів, просвітителів, необхідно на основі попереднього вивчення літературних і архівних джерел, документів висловлювати припущення про ймовірні причини певних педагогічних подій, явищ тощо.

Сформулювати гіпотезу можна лише після вивчення характерних рис явищ, умов, обставин тощо. Це дозволить вийти на причину досліджуваного явища і при побудові гіпотези оформити хід думки у вигляді своєрідного умовиводу. У цьому випадку умовивід ітиме від наслідку того чи іншого факту або явища чи від схожості наслідків або ознак до схожості основ. Далі дослідження полягатиме в перевірці гіпотези. Кожна така перевірена, обґрунтована, підтверджена дослідами, фактами, аргументована гіпотеза перетворюється в достовірне знання, теорію.

Дослідник може сформулювати не одну, а Й кілька гіпотез, лише одна з яких підтвердиться в ході експерименту. Інколи й негативні результати можуть бути корисними для розвитку педагогічної науки. Особливо істотними за своїм науковим значенням вони стають тоді, коли ведуть до перегляду застарілих уявлень.

Методологічні основи дослідження.

Розкриті нами попередньо. Слід лише пам'ятати, що у визначенні власних методологічних позицій необхідно виходити з конкретної наукової, педагогічної методології, у ролі якої виступають фундаментальні педагогічні теорії; з того, що насправді пояснює суть загальнонаукового підходу, не змішуючись із теоретичними основами дослідження.

Організація педагогічного експерименту.

Це найскладніший метод дослідження. Педагогічний експеримент - це спеціальне внесення в педагогічний процес принципово важливих змін відповідно до завдань дослідження й гіпотези; така організація процесу, яка дає можливість бачити зв'язки між досліджуваними явищами без порушення його цілісності; глибокий якісний аналіз і якомога точніше кількісне вимірювання як внесених у педагогічний процес змін, так і результатів усього процесу (С. У.Гончаренко). Основне призначення його - підтвердження або відхилення гіпотези, покладеної в його основу.

Аналіз досліджень приводить до висновку, що найефектнішим є педагогічний експеримент, який складається з таких частин: 1) невеликого за обсягом і статистичною вибіркою експерименту, який служить для перевірки ідей та моделі навчально-виховного процесу (камерний експеримент); 2) коректування концепції, гіпотези і моделі навчально-виховного процесу: удосконалення дослідницької документації за рахунок вилучення з неї елементів невизначеності, неоднозначних тлумачень тощо; 3) масового педагогічного експерименту.

Камерний педагогічний експеримент проводиться в кількох класах чи групах, а масовий охоплює значно більшу кількість учасників. Якщо ставиться за мету отримати в масовому експерименті дані за достовірністю 0,95 (95), то бажано, щоб одні й ті ж контрольні завдання виконали не менш як 384 учні. Наприклад, якщо контрольна робота має чотири варіанти, то для досягнення достовірності 0,95 її повинні виконувати не менше 1536 учнів. Однак, якщо в межах досліджень проводиться експеримент, пов'язаний із психологією засвоєння окремих понять або з психологією сприймання демонстраційного експерименту, то перевіркою може бути охоплено лише кілька десятків учнів або студентів.

Серйозні претензії нерідко висловлюють щодо організації та результативності експериментів у галузі виховання. Готуючи їх, дослідники без належних на те підстав виходять із того, що риси особистості дитини, як і її поведінки, формуються лише завдяки організації певного виховного режиму і безпосередніх цілеспрямованих впливів. Виховний же процес значно складніший за навчальний, якісно і кількісно охарактеризувати нові чинники, що вводяться у нього, з'ясувати зв'язки між ними і результатами експерименту значно важче.

Не дивно, що інколи дистанція між педагогічними експериментами й управлінням виховним процесом така велика, що висновки з цих експериментів видають бажане за досягнуте.