Педагогіка - Пальчевський С.С. - 2.1. Педагогіка Давнього світу

Нехай учитель насамперед викличе в собі батьківські почуття до своїх учнів

Марк-Фібій Квінтіліан

2.1. Педагогіка Давнього світу

Предмет, функції та завдання історії педагогіки.

Педагогіка як наука перебуває у постійному розвитку. Не зважаючи на те, що основні форми навчання та виховання залишаються традиційними впродовж тривалого часу, необхідність такого розвитку спричинюється змінами у соціально-економічному житті суспільства і постійним оновленням у зв'язку з цим соціального замовлення суспільства освіті. Можливості ж педагогіки як системи поглядів на шляхи вирішення проблем навчання, виховання та розвитку особистості не можна з належною повнотою виявити, якщо розглядати цю систему лише у предметній та функціональній площинах поза межами історичної. Лише комплексний погляд ЇЇ в єдності названих трьох площин може створити можливість прогностичного аналізу - передбачення шляхів подальшого розвитку педагогічної науки та практики.

Педагогу необхідні знання з історії педагогіки, з одного боку, для того, щоб використовувати можливість творчого збагачення на основі використання скарбниці світової педагогічної думки та практики, а з іншого - для того, щоб не потрапляти у ситуацію "повторного винаходу велосипеда".

Історія педагогіки - це галузь історико-педагогічних знань, яка поряд з іншими галузями педагогіки забезпечує комплексний огляд педагогічних систем у єдності трьох площин розгляду: предметної, функціональної та історичної, відкриваючи можливості останньої для прогностичного аналізу.

Вивчення історії педагогіки дає можливості зрозуміти логіку розвитку педагогічної науки і практики, яка зумовлювалася не тільки соціально-економічними змінами у житті суспільств, а й рівнем розвитку філософії та інших суміжних із педагогікою наук. Вона допомагає на конкретних прикладах відтворити "рух" будь-якої складової із характеристик освіти та виховання у межах різних варіантів суспільств: до аграрного, аграрного, індустріального, інформаційного. Наприклад, прослідкувати такий "рух" домінуючої форми освіти (і виховання) від сімейної та зграйної в доаграрному суспільстві до державної в індустріальному та громадської й усуспільненої в інформаційному; "побачити" логіку розвитку головних навчальних методів від природних у доаграрному суспільстві до наукових (поділу й аналізу) в індустріальному та холізму (комплексних) в інформаційному.

Отже, предметом історії педагогіки є процес виникнення, становлення й розвитку основних педагогічних категорій: "навчання", "освіта", "виховання", педагогічних систем та концепцій, а також унікального досвіду освітньої й виховної практики (М.В. Левківський).

Останнім часом дедалі частіше до історії педагогіки відносять народну педагогіку, що, на думку В.М. Галузинського та М.Б. Євтуха, не суперечить, а, навпаки, доповнює міжнаціональні скарбниці думки і творчості в галузі виховання.

Історія педагогіки як соціальна наука тісно пов'язана з історіософією, яка простежує основні етапи розвитку людської цивілізації, історіографією, історією культури і науки, культурологією. Джерельну базу її становлять пам'ятки найдавнішої писемності, давні рукописи з питань освіти й виховання, відповідні архівні документи, давні літературні твори, педагогічна, навчальна та методична література минулого, мемуарна література тощо.

В основу вивчення історії розвитку виховання та освіти покладено культурологічний підхід, згідно з яким значущі педагогічні системи та явища минулого розглядаються як своєрідний пласт педагогічної культури, який поповнює скарбницю загальнолюдської культури і розвинувся на основі внутрішньо і зовнішньо властивих йому тенденцій.

Функції історії педагогіки: пізнавальна, дослідницька, системно-формувальна, прогностична, духовно формуюча. Вивчення ретроспективного становлення та розвитку освітніх і виховних систем дозволяє не тільки пізнати і дослідити їхній історичний аспект, а й цілісно розглянути сучасні педагогічні системи.

Згадані функції історії педагогіки й визначають основні її завдання. Розгляд теорії розвитку освіти й виховання доцільно провести на основі досягнень сучасної філософії освіти, з висоти її сучасних вимог, враховуючи те, що впродовж століть особистість вихованця розглядалася як стабільна детермінізована макросистема, розвиток якої за лінією при-чинно-наслідкових зв'язків намагалися передбачити далеко вперед, а унікальність і неповторність автентичного складу особистості в основному зводили до "усередненого" продукту системи освіти.