Педагогіка - Пальчевський С.С. - Період первісного стада.

Характеризується ознаками, які започатковують логіку розвитку відповідних доаграрному варіанту суспільства характеристик системи виховання: 1) "середній'' продукт системи виховання - член племені; 2) форма виховання - зграйна, общинна; 3) характер навчання - природний; 4) основа культури навчання - приклад; 5) головні методи навчання та виховання - природні; 6) наука - лідер (термін наука тут вжито у міжнародному значенні "Sciences" - (не-суб'єктизовані знання, варті довіри й отримані в результаті вимірів та дослідів) - матеріалознавство; 7) основа ідей - фантазії, міфи; 8) об'єкт довіри - міфи; 9) виховні ідеали періоду розпаду первісного ладу - ідеали общинника, вождя, жерця.

Первісна людина пройшла декілька етапів свого становлення. Первіснообщинний лад умовно ділять на такі три періоди: 1) первісне стадо, 2) родова община, 3) період розпаду первісного ладу. У кожному з них виховання підростаючої людини мало свої особливості.

Період первісного стада.

Від найдавніших часів до 200 тис. років тому) - період завершення процесу біологічного становлення людини. Процес добування засобів існування зводився в основному до полювання на великих звірів та рибальства. Організованих форм виховання на цьому етапі не існувало. Досвід дорослих переймали шляхом спостереження й наслідування, беручи на рівні з ними участь у полюванні, рибальстві, збиранні плодів, будівництві житла, виготовленні примітивних знарядь праці. Однак уже в цей час виникають елементи навчання - старші передають молодшим ті абсолютні істини, які дісталися від попередніх поколінь і стосувалися збереження звичаїв, правил нехитрої житейської мудрості, зокрема, й збереження здоров'я, гігієни, статевих стосунків.

Період родової общини (приблизно 40-7 тис. років тому).

Людські стада перетворюються на колективи родичів - роди. У родовій общині сім'я ділилася на три вікові групи: 1) діти і підлітки, які належали всій первісній общині; 2) повноцінні дорослі учасники праці; 3) люди похилого віку, які не мали достатніх сил для фізичної праці, але приносили користь тим, що годували і доглядали дітей. Це був період раннього матріархату, який до 20 тис. років до н. е. перейшов до пізнього матріархату. У цей час хлопчики та дівчатка віком до 10-12 років виховувалися разом на половині своїх матерів. У період статевого дозрівання дівчатка-підлітки переходили у стан жінок, а хлопці - у стан неодружених чоловіків і вдівців. З цього часу хлопців готували до чоловічих занять, а дівчаток - до збирання рослинної їжі, ведення домашнього господарства, догляду за малими дітьми, виготовлення одягу. Перехід юнаків у групу дорослих був пов'язаний із так званими ініціаціями - спеціальними ритуалами "посвячення", тобто випробовування, під час якого перевірялася готовність молоді до життя: уміння переносити нестатки, біль, проявляти хоробрість і стійкість.

У період переходу до пізнього матріархату, у зв'язку з виготовленням складніших знарядь праці та зачатками землеробства немічні старші люди виконують соціально важливу роль - готують дітей до життя, звертаючи особливу увагу на виконання таких законів людського співіснування, як табу і толіону. Табу (з авайської - заборона недозволеного) означає своєрідний оберіг від зла. Під поняттям толіон розумівся закон кривавої помсти.

У цей час з'являються перші в історії виховні заклади окремо для хлопчиків і для дівчаток - "будинки молоді", в яких підлітків привчали до виконання святкових ритуалів, релігійних обрядів; навчали іграм, танцям, співу, що переважно мали магічне значення; знайомили з переказами, історією роду та племені. До настанов та виховання залучали наймудріших старців та найдосвідченіших родичок - перших в історії людства вихователів.

Згодом розвиток продуктивних сил зумовлює нову організацію родового суспільства - патріархат. Родова община поступово переходить від мотижного до плужного землеробства, від розведення домашніх тварин - до скотарства. Це зумовлює новий поділ праці між чоловіками та жінками, що й визначає керівну роль у суспільстві чоловіка.

Провідне за своєю роллю трудове виховання в цей час доповнюється знайомством із релігійними культами, які допомагають сформувати уявлення не лише про земне життя, а й про душу. Коли до землеробських культів "країна мертвих" знаходилася під землею, то на етапі землеробських культів її "переносять" на небо.

Поступово виховання виокремлюється як особлива форма суспільної діяльності, яка широко використовує перші в історії людства його організаційні форми; традиції, звичаї, ритуали, обряди, дитячі ігри. Змістову основу доповнює усна народна творчість: міфи, легенди, перекази, пісні, казки, прислів'я, загадки.

Завершується період розвинутого патріархату особливо важливим для розвитку культури явищем - виникненням так званого вузликового, або предметного, письма - своєрідного об'єднання різних знаків, за допомогою яких передавалися найнеобхідніші знання та навички.