Педагогіка - Пальчевський С.С. - Братські школи в Україні.

Цей період охоплює XVI - першу половину XVII століть. Знесилена монголо-татарською навалою Київська Русь у XIV ст. з прилученням Волині та Наддніпрянщини до Литви (1377 р.) і Галичини до Польщі (1387 р.) потрапляє під владу литовських, польських та угорських феодалів. В умовах насадження католицької віри, полонізації відбувалася й культурно-освітня асиміляція української знаті та заможного міщанства. Українське ж селянство та незаможне міщанство притримувалися християнської віри як запоруки збереження національної самобутності. їхні діти навчалися у церковних школах або у мандрівних дяків. Національна середня і вища освіта в цей час були відсутні. Однак колоніальний гніт поступово пробуджував національну свідомість українців.

Національне Відродження України XVI - XVII ст. почалося з організації міщанами, шляхтою, козаками, духовними особами міських братств, діяльність яких пов'язувалася з організацією освітньої справи. Після підписання унії з Римом під час Берестейського собору (1596) українцям вдалося зберегти східний обряд, свою мову і створити умови для розвитку національної церкви та національної уніатської школи.

Процес співіснування католицької та православної освіти був бурхливим та сповненим суперечностей. Важливим його кінцевим результатом став високий ступінь розвитку української педагогіки, розмаїття типів шкіл. Згідно з даними, які наводить Н.П.Волкова, на території України у XVI ст. "хлопським" синам дозволялося вчитися різного ремесла. Пан міг відпустити в науку одного із трьох дітей залежної селянської сім'ї. Чимало молодих вихідців з України здобували освіту в університетах Європи. Зокрема, в Краківському університеті у XII - першій половині XVI ст. здобували освіту до 1200 вихідців з українських земель. Зустрічалися вони й у списках Болонського, Падуанського, Празького та ін. університетів. Нерідко українці за походженням працювали у них викладачами. Наприклад, доктор медицини і філософії Юрій Котермак (Дрогобич) викладав астрономію та медицину в Болонському, а потім у Краківському університетах. Серед його учнів був Микола Коперник.

Складна політична, національна та релігійна ситуація в Україні у XVI-XVII ст. привела до появи різноманітних тилів шкіл, які представляли два напрями освіти: 1) православний (братські школи, церковнопарафіяльні, монастирські, січові, козацькі, полкові, музичні; 2) католицький (школи католицьких орденів - єзуїтів, василіан, домініканців, піар).

Окрім цього, існували створені після Брестської церковної унії (1596) уніатські школи, школи протестантських общин та національні школи представників інших народів, які проживали на території України.

Однак тиск на українську мову у школах з боку влади посилювався. Розпорядженням Навчальної (Едукалійної) комісії (1789) "руські" церковні школи було оголошено закритими, а, "руська" мова усувалася з усіх шкіл.

Братські школи в Україні.

У XVI ст. на розвиток освіти в Україні помітний вплив справила епоха європейського Відродження і Реформації. Поступово росло розуміння необхідності підвищеної освіти. Розвивалася мережа протестантських шкіл. Найвідоміші з них були соцініанські та кальвіністські (Дубецьк, Хмільник, Кисилин, Гоща, Берестечко та ін.) А з 80-х рр. XVI ст. з'являються братські школи, засновниками яких були православні церковні братства, які, окрім організації шкіл, будували православні церкви, шпиталі, видавали українські книжки і підручники, їхня просвітницька діяльність була спрямована на боротьбу з вищим католицьким духовенством. Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала заснована Успенським братством у 1586 р. Львівська братська школа. Згодом подібні школи відкрилися в містах Києві, Луцьку, Перемишлі, Рогатині, Замості, Вінниці, Кам'янець-Подільському, Кременці. Нерідко авторами підручників для цих шкіл були самі ж учителі. Наприклад, Лаврентій Зизаній написав "Грамматику словенского языка", Мелетій Смотрицысий "Грамматику счовенскую ", якою у свій час користувався Михайло Ломоносов. Серед учителів братських шкіл зустрічалися такі, які згодом стали відомими не лише в Україні, а й за її межами. Серед них були Стефан і Лаврентій Зизанії, Іов Борецький, Кирило Ставровецький Транквіліан, Памво Беринда, Єлисей Плетенецький та ін. З багатим досвідом братських шкіл знайомився основоположник педагогіки нового часу Я.-А. Коменський.

Нові освітні заклади спочатку виникали як початкові. Пізніше ставали школами підвищеного типу, в яких, окрім початкової грамоти та хорового співу, вивчали "сім вільних мистецтв". Особлива увага зверталася на предмети тривіуму: граматику, риторику, діалектику. Окрім рідної мови, як правило, вивчали слов'янську, грецьку, латинську та польську мови. Та освіта, яку давали ці середні школи, за своїм рівнем та змістом не поступалася школам подібного рівня Західної Європи. А за організацією навчального процесу і демократизмом управління перевершувала західноєвропейські школи такого рівня. Поряд із дітьми шляхти у школі навчалися й вихідці з селянських сімей. Згідно зі статутом школи вони користувалися однаковими правами. Для сиріт та дітей з інших міст при школах відкривалися гуртожитки (бурси). Сироти повністю утримувалися на кошти братства.

У братських школах установлювалася класно-урочна система навчання, навчальний рік розпочинався з 1 вересня, вводилися канікули, екзамени.

Досить повну уяву про роботу подібних шкіл створюють статути Львівської і Луцької шкіл, які певним чином ідентичні. Згідно з ними ректор і вчителі братської школи вибиралися на загальних зборах братства. Окрім того, братство вибирало двох громадських спостерігачів за роботою школи. Кожний братчик володів правом ознайомлення з роботою школи. Згідно з договором, який складався між кожним батьком та ректором, школа зобов'язувалася дати дитині визначений обсяг знань, турбуватися про благочестиве виховання, а батьки повинні були сприяти акуратному відвідуванню учнями занять і серйозному ставленні до них. Пропуски занять і спізнення суворо осуджувалися. Учитель зобов'язаний був у кожному окремому випадку неявки учня виясняти її причину. Вранці наставник перевіряв виконання учнями як письмових, так і усних домашніх завдань. Після цього розпочиналося вивчення нового навчального матеріалу. У процесі широко використовувалися різні навчальні методи: пояснення, бесіда, диспут, самостійна робота, взаємне навчання. Практикувалося закріплення та повторення вивченого матеріалу. Після обідньої перерви учитель задавав домашнє завдання. Щосуботи повторювалося все пройдене за тиждень.

Високі вимоги ставилися до вчителя. Він повинен був бути "благочестивим, поміркованим, сумирно мудрим, стриманим, не п'яницею, не блудливим, не лихоімцем, не гнівливим, не завидющим, не сміхотворцем, не сквернословцем, не чародієм, не краснобаем, не здатним на єресі". Окрім цього, він повинен "і вчити, і любити дітей усіх однаково, як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, які ходять по вулицях, просячи на харчування. Вчити їх, скільки хто за своїми силами навчитися може".

Чимало цих шкіл були співзвучними з основними ідеями Я.-А. Коменського.