Педагогіка - Пальчевський С.С. - Педагогічні погляди та просвітницька діяльність О.Духновича.

Найвизначнішим представником культурно-освітнього руху на Закарпатті став Олександр Васильович Духнович (1803-1865), професійний педагог-учений і письменник. Його перу належить перший на Закарпатті буквар "Книжица читальная для начинающих", підручник з географії та історії

"Краткий землеопис для молодих русинов", підручник з російської мови "Сокращенная граматика письменного руського языка", перший на західноукраїнських теренах підручник із педагогіки "Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских".

О.В.Духнович, обґрунтовуючи необхідність дотримування у вихованні принципу народності, ратував за викладання навчальних предметів рідною мовою, створення системи виховання з урахуванням історичних та національних традицій народу. Особливим засобом виховання вважав народну пісню, яка пробуджує любов до рідного краю. Виховна мета -виховання патріота і громадянина.

Навчання, на думку педагога, буде успішним тоді, коли учні не тільки "цілковито розуміють" те, що вивчають, а й уміють приводити це "вдію", учитель "прикладами розтлумачує викладену річ"; розповідає короткими реченнями, а не "довгими періодами"; "вправляс" учнів у кмітливості або мисленні. Необхідно відвертати дітей від "марнослівства", створювати для них не "розбещене" життя, а таке... щоб "руки на взяття чужого майна не простягали". Вчити правду казати, ніколи "не брехати". Не дозволяти "перешіптуватись", давати одне одному прізвиська. Слід привчати вихованців красиво говорити, стерегтися "гидких безсоромних І сварливих слів". "На совісті " учителя повинно бути покладено "збудження народолюбства". Учителеві слід "засвітити любов до своєї народності", бо людина "без народності" подібна до "блукаючого вовка".

О. Духнович, розвиваючи на професійній основі принципи народності, демократизму та гуманізму в освіті, був палким прихильником масової освіти населення на західноукраїнських землях.

Життя і педагогічна діяльність К.Ушинського.

Видатний педагог Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870) народився в Тулі. Освіту здобув, навчаючись у Новгород-Сіверській гімназії, пізніше на юридичному факультеті Московського університету. Згодом на його базі склав магістерський екзамен і посів місце професора у Демидівському ліцеї м. Ярославля. Пізніше у Ярославському ліцеї працював професором камеральних наук. У 1854 році отримав посаду викладача російської мови та інспектора класів у Гатчинському сирітському інституті, в якому відпрацював біля 5 років. Після цього його запросили на посаду інспектора Смольного інституту шляхетних дівчат. Водночас працював редактором "Журнала Министерства народного просвещения". У 1862 р. через ускладнення стосунків із керівництвом залишив роботу в Смольному інституті й за відрядженням Міністерства освіти виїхав за кордон для вивчення досвіду жіночої освіти (Австрія, Швейцарія, Бельгія, Франція, Німеччина). У середині 1867 р. повернувся на Батьківщину.

Палко любив Україну. У приватному листі від 9.12.1863 р. до відомого педагога Модзалевського визнавав себе українцем.

Його творчу спадщину складають такі твори: "Людина як предмет виховання ", " Про користь педагогічної літератури у громадському вихованні", ,/Іро елементи школи", "Проект учительської семінарії, "Праця в її психічному і виховному значенні", "Недільні школи", "Педагогічна подорож до Швейцарії" та ін. Свої педагогічні ідеї вчений реалізував у своїх підручниках "Рідне слово " та "Дитячий світ".

Високий рівень наукових праць цього талановитого вченого-педагога пояснюється тим, що педагогічні проблеми він розглядав не лише із суто педагогічного боку, а й з боку огляду філософії, психології, анатомії та фізіології людини, історії та живої педагогічної практики. Педагогіку вважав одночасно наукою і мистецтвом.

Стосовно цього у своїй праці "Людина як предмет виховання" обґрунтував твердження про те, що педагогіка - "найбільше, найскладніше, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв", оскільки вона, подібно до мистецтва, спирається "на безліч складних і обширних наук", вимагає "здібностей і нахилів", прагне до "ідеалу досконалої людини".

Холізм (комплексність) як метод пізнання, що стає визначальним в інформаційних суспільствах третього тисячоліття, майже півтори сотні років тому був властивий творчим пошукам Ушинського. У згаданій праці з приводу цього він писав: "Якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона повинна перше пізнати ЇЇ в усіх відношеннях". Зважаючи на це, вихователю слід прагнути пізнати людину такою, "якою вона є насправді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами і з усіма великими духовними вимогами". Він тільки тоді зможе "черпати" в самій природі людини засоби виховного впливу, коли чітко знатиме "спонукальні причини найбрудніших і найвищих вчинків, історію зародження злочинних і великих думок, історію розвитку будь-якої пристрасті й будь-якого характеру".

Однією з основних, пропагованих К.Д.Ушинським педагогічних ідей, є ідея народності у вихованні, яку він вважав основою формування патріотизму та громадянської позиції підростаючих поколінь. У своїх обґрунтуваннях учений виходить із того, що кожний народ упродовж власної історії виробив не тільки відповідні риси натури, "сили характеру" - незмінного "скарбу", а й "характеристичні риси" зовнішності, які "витримують натиск століть і не вичерпуються мільйонами окремих особин", дозволяючи, наприклад, євреям серед найрізноманітніших народностей "шістнадцять століть" зберігати "свій різкий національний тип". Таким чином, "... кожному народові судилося відіграти в історії свою особливу роль, і якщо він забув цю роль, то повинен зійти зі сцени: він більше не потрібен. Історія не терпить повторень. Народ без народності - тіло без душі, якому лишається тільки піддатися законові розкладу і знищитися в інших тілах, що зберегли свою самобутність" (Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.: А.І.Кузьмінський,

ВЛ.Омеляненко. - К., 2003. - С. 336). Однак виховання не повинно укорінювати вади народності ("упертість англійця", "пиху француза" і т. д.), оскільки є тільки один "ідеал довершеності", перед яким схиляються всі народності - це "ідеал, що його дає нам християнство". Але кожний народ іде до спільного ідеалу своїм шляхом. "Загальної системи виховання" для всіх народів немає. У кожного народу вона - своя, особлива, хоч виховний досвід інших народів є ""дорогоцінною спадщиною для всіх".

У статті "Рідне слово" великий педагог доводить, що головною ознакою народності, "нев'янучим цвітом усього духовного життя" народу є його мова. Зважаючи на це, діти у школах повинні навчатися рідною мовою, що має не лише велике педагогічне, а й політичне значення.

Низку цінних порад дав К.Д.Ушинський щодо організації навчально-виховного процесу в школі. Серед найважливіших умов визначав увагу, яку називав "воротами, які відкривають "доступ до душі вихованця". Визначав не тільки "моральні", а й "фізичні" причини її зникнення (сонливий стан, зниження рівня психофізіологічного життя, спека в кімнаті, нестача кисню, нерухомість тіла, переповнення шлунка тощо). Великого значення для підтримування уваги надавав наочному навчанню, "пасивному" та "активному" повторенню, нагадуванню.

Серед провідних принципів дидактичної системи видатного педагога-методиста вирізняються: природо відповідність навчання, його виховний характер, наочність, зв'язок із життям, свідомість та активність, послідовність та систематичність, міцність засвоєння знань. Важливе значення у ній надається методам: синтетичному (індуктивному) та аналітичному (дедуктивному).

Учитель, на думку К.Д.Ушинського, покликаний бути "живою ланкою" між минулим та майбутнім, "могутнім ратоборцем істини й добра", "охоронцем святих заповітів людей, які боролися за істину і благо", бо якщо медикам "ми ввіряємо наше здоров'я", то вихователям - "моральність і розум дітей наших", "їх душу, а разом із тим і майбутнє нашої Вітчизни".