Педагогіка - Пальчевський С.С. - Українські козацькі школи.

Насамперед до них відносять полкові, січові, та музичні школи.

Полкові школи розташовувалися у полкових та сотенних містах і містечках. Як відомо, до другої половини XVII ст. на території лівобережної України діяв полковий адміністративно-територіальний устрій на чолі з генеральним старшиною (гетьманом). Ці школи існували на кошти батьків. Найчастіше працювали вони у приміщеннях, які належали церквам. Даючи грамоту, деякі з цих шкіл навчали й військової справи. її викладали досвідчені козаки, яких називали "військовими служителями".

Січові школи працювали на території Запорізької Січі. Перша із них була відкрита у 1576 році. Вона стала зразком для інших. У ній заборонялося перебування жінок, як і у межах самої Січі. У першому відділі цієї школи навчалися ті, хто готувався бути паламарем чи дияконом. У другому відділі навчалися грамоті, співу та військовому ремеслу.

У козацьких школах склалася особлива система козацького виховання, яка, окрім прилучення до грамоти, релігійного виховання, передбачала психофізичне вдосконалення. Учнів учили зміцнювати свої дух і тіло. Вони брали участь у народних забавах, іграх, вчилися їздити верхи, орудували шаблею, володіти списом, стріляти з рушниці, плавати, веслувати та керувати човном.

У відділах школи діяло учнівське самоврядування, яке нагадувало козацьке. Кожний із відділів обирав свого отамана, який у випадку втрати довір'я після закінчення навчального року міг бути переобраний. Виховним ідеалом учнів-підлітків та юнаків був лицар-козак - людина чесна, звитяжна і благородна.

Музичні школи започаткував універсал Богдана Хмельницького від 1652 р. про організацію при кобзарських цехах шкіл для підготовки кобзарів та лірників. Учителями в них ставали козаки-кобзарі. Навчання у такій школі було індивідуальним. Свідченням готовності до кобзарської діяльності ставало самостійне створення юнаком власного музичного твору, що вимагало як композиторських здібностей, так і віршувальних.

Перші навчальні заклади вищого типу на східнослов'янських землях - Острозька та Києво-Могилянська академії.

Першим навчальним закладом вищого типу на східнослов'янських землях стала Острозька слов'яно-греко-латинська академія (або "тримовний ліцей"), відкрита князем Костянтином Острозьким (1527-1608) у 1576 році. Лише через більш як півстоліття була створена Києво-Могилянська академія (1632). Свідченням того, що академія в Острозі створила певне підґрунтя для виникнення подібного типу закладу в Києві, є хоч би той факт, що другим ректором Київської братської школи, яка стала родоначальницею Києво-Могилянської академії, був син ректора Острозької академії Герасима Смотрицького - Мелетій Смотрицький. У 1632 р. Київська братська школа перетворилася спочатку в Києво-Братську колегію, а згодом на честь свого опікуна Петра Могили змінила свою назву на Києво-Могилянську академію. Права і титул академії, а також визнання як першого вищого навчального закладу вже у складі Росії їй були представлені Петром І.

Кисво-Могилянська академія, ставши великим культурним центром, мала великий вплив на розвиток освіти не лише на українських землях, а й у межах усієї Російської імперії. Під її впливом виникли пізніше колегіуми у Харкові й Чернігові. За її зразком у 1687 р. організувалася Слов'яно-греко-латинська академія в Москві. Більшість ректорів і префектів цієї академії та духовних семінарій у XVIII ст. теж були вихідцями із Києво-Могилянської академії. На її вихованців спирався Петро І у своїй боротьбі зі староруським духовенством, яке протидіяло його реформам. Так, наприклад, професора Києво-Братської колегії, який викладав риторику, поетику, філософію, богослов'я, Стефана Яворського за наказом російського царя було викликано в Москву, де висвячено на митрополита і доручено реорганізувати слов'яно-греко-латинську академію за зразком Києво-Могилянської. А ректора Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича, забравши в Петербург, Петро І призначив своїм радником з питань освіти, науки та культури і главою Російської православної церкви. Слід згадати, що частина перших професорів новоутвореного Московського університету отримали високу освіту в Києві.

Таким чином, шлях підвищеної освіти на Київ, а пізніше й на Москву проліг через Острог. В Острозькій слов'яно-греко-латинській академії вивчали слов'янську, грецьку, латинську та польську мови. Програма передбачала також вивчення, окрім "семи вільних мистецтв", ще й вищих студій - філософії та богослов'я, хоч окремого класу богослов'я не було.

Острозька школа-академія мала високий рівень викладання, про що засвідчує той факт, що навіть освічені католики називали ЇЇ академією. Очолив її шляхтич із Поділля, письменник Герасим Смотрицький. Серед професорів, які створили науковий гурток при академії, писали наукові праці, підручники, посібники, були греки Кирило Лукаріс, Діонісій Палеолог, Никифор (протосінкел), Масхопуло (мав римську освіту), ієромонах із Острога Кипріян (здобував освіту в Падуї та Венеції), математик та астроном Ян Лятос (поляк, який раніше був професором Краківського університету), острозький священик Дем'ян Наливайко (брат козацького ватажка), інші українські публіцисти та філологи. Пізніше в роботі гуртка брав участь Мелетій Смотрицький, який згодом, як уже згадувалося, стояв біля витоків підвищеної освіти у Києво-Могилянській академії.

За 60 років існування Острозької школи-академії здобуло підвищену освіту близько 500 осіб. Серед них - гетьман П.Конашевич-Сагайдачний, який пізніше став одним із найвідоміших опікунів Київської братської школи - родоначальниці славетної Київської академії, оскільки з усім своїм військом записався до Київського Богоявленського братства, а, помираючи, у 1622 році більшість своїх коштів заповів цій школі.

Після смерті князя К.Острозького почався поступовий занепад Острозької школи-академії.

Києво-Могилянська академія заснувалася у 1632 р. у подарованій для неї дружиною київського воєводи Єлизаветою Гулевичівною садибі внаслідок злиття Київської Братської та Лаврської шкіл. Об'єднаний заклад називався Кисво-братською колегією, опікуном якої став Петро Могила. Новоутворений заклад вищого типу зібрав у своїх стінах найосвіченіших на той час діячів науки та культури: Інокентія Гізеля, Іоаникія Галятовського, Єпіфанія Славинецького, Лазара Барановича, Симеона Полоцького, Мелетія Смотрицького та ін. У колегії навчалися представники різних станів і національностей: українці, поляки, росіяни, чехи, словени, білоруси.

Навчання в академії тривало 12 років. Увесь курс поділявся на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфиму (молодший клас), граматику, синтаксиму, поетику, риторику, філософію й богослов'я. Студенти вивчали слов'янську, церковнослов'янську, українську літератури, грецьку, латинську, польську мови. Оволодівали риторикою та мистецтвом віршування. Окрім цього, у програмі навчання були класичні грецька та римська і частково середньовічна література, історія, географія. Пізніше були введені курси російської, французької, німецької та старослов'янської мов, математики, тригонометрії, фізики, астрономії, архітектури. А ще згодом - домашньої та сільської економіки і медицини. Давалася також художня та музична освіта.

Академія мала при собі гуртожиток (бурсу), яка була своєрідною серцевиною її життя. Щороку тут навчалося від 500 до 2000 студентів.

Викладачі академії створювали підручники та навчальні посібники, піднімали у своїх працях питання освіти та виховання, протидії полонізації та католицизму. Певним чином це зумовило участь багатьох студентів у визвольних війнах українського народу під проводом Богдана Хмельницького.

Упродовж свого існування Києво-Могилянська академія була одним із визначних наукових центрів слов'янського світу та осередком його філософської думки. У 1817 р. академія була закрита, а на її базі відкрилася Київська духовна семінарія. Лише через 175 років, у вересні 1992 р. вона була відкрита знову.