Педагогіка - Пальчевський С.С. - 2.8. Розвиток вітчизняної школи та педагогічної думки впродовж другої половини XVIII-XIX століть

Загальна характеристика розвитку освіти на українських землях упродовж другої половини XVIIІ-XIX століть.

У цей час українські терени в основному входили до складу двох імперій-Російської (близько 80 % території) та Австро-Угорської. Це призвело до набуття українською освітою рис уніфікованих імперських систем освіти. Особливо жорсткою щодо української освіти та народного шкільництва була політика Московського уряду. Впровадження кріпосного права, відбирання земельних маєтностей в українських монастирів, переконаність правлячих кіл у тому, що кріпакам не потрібна ніяка освіта призвели до того, що коли в 1768 р. одна школа припадала на 746 жителів України, то в 1876 р. - на 6750. Однією із перших спроб уніфікації системи освіти на всіх землях Російської імперії було затвердження " Статуту народних училищ в Російській імперії" (1786), який передбачав відкриття у губернських містах 4-класних народних училищ з 5-річним терміном навчання, а в повітових містах 2-класних. Навчання в них оголошувалося безстановим і безплатним. Однак широкі маси сільського населення воно залишало поза освітою.

Занепадала і вища школа. Катерина II дивилася на Київську академію як осередок опозиції проти московського централізму. Тому, як відомо, у 1817 році її закрили і замість неї створили Київську духовну семінарію, яку незабаром перейменували в Духовну семінарію. Незважаючи на пріоритетність традицій вищої освіти в Україні, ні один з підготовлених проектів створення українського університету за часів Катерини П не був здійснений. Натомість для українського дворянства і духівництва були до послуг російські школи та приватні пансіони. Поширювалося домашнє навчання. Для широких же верств українського народу основною школою залишалася парафіяльна.

З метою викорінення української мови із сфери освіти у 1863 р. міністр внутрішніх справ П.Валуев підписав циркуляр, згідно з яким заборонялося видання українською мовою будь-якої літератури, окрім художньої. А в 1876 р. Ємським актом остаточно заборонялося українське слово, навіть на виставах та концертах, не говорячи вже про школу.

Таке ставлення царського уряду до мови та культури українського народу викликало хвилі протесту насамперед серед української інтелігенції. Наприкінці XIX століття з метою протидії політиці суцільної русифікації вона починає створювати "Просвіти", діяльність яких спрямовувалася на захист духовних надбань українства.

Однак упродовж XIX ст. система освіти в Україні, хоч і на русифікаторській основі, поступово прогресує. Так, у 1805 р. у Харкові відкривається перший в Україні університет, у 1834 р. - Київський. З'являються перші гімназії у Харкові, Катеринославі, Полтаві, Новгород-Сіверському, Чернігові, Херсоні. Засновуються інститути шляхетній дівчат в Одесі, Полтаві та Харкові. У 1805 р. відкриває свої двері гімназія у Кременці, реорганізована згодом у ліцей. У 1812 р. - гімназія вищих наук у Ніжині. У 1817 р. в Одесі - Рішельєвський ліцей. У 30-40-і рр., окрім шкіл Міністерства освіти, відкрилися школи та училища інших відомств: школа торгового мореплавства в Херсоні, школа виноградарства в Криму, школи садівництва в Полтаві, Катеринославі та інших містах. У юнці 50-х рр. XIX ст. виникають відомі недільні школи - новий тип шкіл для підлітків та дорослих, У них молода українська інтелігенція намагалася нести в народ освіту українською мовою. Але в 1862 р. розпорядженням Міністерства освіти ці школи були скасовані.

Організація системи освіти мала певні особливості, визначені "Статутом університетів " і " Статутом навчальних закладів, підпорядкованих університетам " (1804). Це чітко проглядалося на прикладі Харківського університету, який виконував роль адміністративного і наукового центру всього Харківського учбового округу, до складу якого входило кілька українських губерній. Так, у 1885 р. у віданні університету було 136 парафіяльних училищ, 116 повітових училищ, 13 гімназій.

Таким чином, у кожному, очолюваному визначеним опікуном окрузі всі навчальні заклади підпорядковувалися університету і поділялися на такі типи: парафіяльні училища (однорічні), повітові училища (дворічні) і гімназії (чотирирічні).

Розвиток освіти на західноукраїнських землях упродовж другої половини ХУШ-ХІХ ст. відбувався також нерівномірно. Школи Східної Галичини та Буковини були полонізовані та онімечені. А на Закарпатті і поодиноких народних школах для українців навчання проводилося угорською мовою за підручниками з латинським шрифтом.

З одного боку, після прилучення Галичини до Австрійської імперії під впливом буржуазно-демократичної революції 1848 р. створюються порівняно сприятливі умови для розвитку українського шкільництва (знімається заборона на викладання української мови у школах, дозволено організацію приватних українських шкіл), а з іншого боку, триває політика національного пригнічення, оскільки польське панство проігнорувало ці права. Польська мова залишалася провідною в Львівському університеті (заснований у 1661 р. на базі Львівської єзуїтської колегії), в гімназіях та професійно-технічних закладах. У другій половині XIX ст., за свідченням Н.П.Волкової, у провінції нараховувалося 96 польських і лише 6 українських гімназій. А в початкових школах польських класів було утричі більше, ніж українських.

Процес онімечення шкіл торкнувся не лише Буковини, а й Галичини. Так, наприклад, відкрита у 1784 р. гімназія при Львівському університеті була німецькою.

На Закарпатті, як уже згадувалося, наприкінці ХУЛІ ст. обов'язковою мовою навчання стала угорська. А здобуття освіти українською мовою дозволялося лише шляхом приватного навчання дітей.

У другій половиш XIX ст. виникає так звана утраквістична школа - тип двомовної початкової школи, де основні предмети викладалися польською мовою, а решта - українською. На землях Галичини та Буковини діяла загальноімперська система освіти: 1) початкову освіту давали парафіяльні (церковні) школи, згодом тривіальні (народні) та головні початкові; 2) середню - класичні гімназії тв. реальні школи з польською мовою навчання; 3) вищу - Львівський та Чернівецький університети.

Результатом протистояння української інтелігенції процесу полонізації в освіті стало відкриття у Львівському університеті кафедри української мови (1851) та кафедри української історії на чолі з М.Грушевським (1898).

Хоч повільно, але неухильно українське слово пробивало собі стежку у сфери освіти і науки.