Педагогіка - Пальчевський С.С. - Закономірності процесу навчання.

Зважаючи на те, що дидактичні закономірності відображають стійкі залежності між діяльностями вчителя, учня та змістом навчання, М.М.Фіцула виділяє серед них об'єктивні та суб'єктивні. Перші властиві процесу навчання за його суттю. Другі є залежними від учителя та його діяльності. До об'єктивних закономірностей вчений відносить: 1) виховний і розвивальний характер навчання; 2) зумовленість навчання суспільними потребами; 3) залежність ефективності навчального процесу від умов, у яких він протікає; 4) залежність навчання від вікових і реальних навчальних можливостей учнів; 5) залежність ефективності навчання від рівня активності учня; 6) цілеспрямована взаємодія у процесі навчання вчителя, учня і виучуваного об'єкта.

Суб'єктивні закономірності: 1) поняття можуть бути засвоєні тоді, коли організовано пізнавальну діяльність учнів; 2) навички сформуються лише за умови організації відтворення операцій та дій, покладених у їхню основу; 3) міцнішому засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє систематичніше організоване пряме й відстрочене повторення цього змісту та його введення у систему вже засвоєного раніше змісту; 4) опанування учнями складних способів діяльності залежить від успішного оволодіння попередніми простими видами діяльності, що входять до складного способу, і від готовності учнів визначати ситуацію, в якій ці дії можуть бути використані; 5) залежність рівня та якості засвоєння за рівних умов (пам'ять, здібності) від урахування вчителем ступеня значущості для учнів засвоюваного змісту; 6) використання вчителем варіативних завдань, що передбачають застосування засвоєних знань в істотних для учнів ситуаціях, сприяє формуванню готовності до перенесення засвоєних знань і пов'язаних із ними дій у нову ситуацію (ММ.Скаткін);

7) залежність методів, форм і засобів навчання від його змісту та завдань;

8) тісний взаємозв'язок компонентів процесу навчання забезпечує ефективні результати навчання, виховання та розвитку.

Згідно В.М.Галузинським та М.Б.Євтухом, закономірності процесу навчання полягають у тому, що: 1) процес навчання зумовлений потребами суспільства в освічених і всебічно розвинених людях; 2) процес навчання є провідною частиною комплексного навчально-виховного процесу школи; він є єдиним і закономірним; його навчально-інформативна, виховна і розвивальна функції постають як закономірне ціле; 3) процес навчання залежить від реальних навчальних і вікових можливостей школярів; 4) процес навчання також залежить від матеріальних умов школи.

Н.Є.Мойсеюк виділяє загальні та конкретні закономірності навчання. Загальними, на її думку, є закономірності, які охоплюють усю навчальну систему. Конкретними - ті, дія яких поширюється на окремий аспект системи: дидактичний, який узагальнює дидактичні характеристики (ціль, зміст, методи, форми, засоби, способи навчання); гносеологічний- аспект пізнання учнями під керівництвом учителя об'єктивної дійсності, фактів, законів природи й суспільства, самих себе; психологічний, що належить до внутрішньої психічної (пізнавальної) діяльності учнів у процесі навчання; управлінський - аспект управління засвоєнням інформації; соціологічний, що охоплює конкретні взаємодії вчителів та учнів, соціальну спрямованість процесів навчання; організаційний, що відображає організацію навчальної та викладацької праці, її матеріально-технічне оснащення, стимулювання, продуктивність.

Структура дидактичних принципів та їхня система.

Принцип (від лат. principium - основа, першопочаток) - це загальна керівна норма певної дії. У той час, коли закони - об'єктивно чинні зв'язки, то принципи і правила - це норми діяльності, що встановлені людьми і мають конкретне робоче значення.

Дидактичні принципи (принципи навчання) - це вихідні положення, що, визначаючи зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей, забезпечують його ефективність.

Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх навчальних дисциплін, виражаючи нормативні основи навчання, взятого у конкретно-історичному вигляді (М. О.Данилов). їхня структура зумовлена структурою законів і закономірностей навчання. Випливаючи з них, дидактичні принципи втілюються у правилах навчання - конкретних описах педагогічної діяльності, що розкривають окремі сторони застосування певного принципу. Правила, таким чином, стають засобами їхньої реалізації.

Дидактичні принципи у процесі навчання тісно взаємозв'язані, хоча не всіх їх однаковою мірою дотримуються під час проведення конкретного навчального заняття. Як правило, виділяються якісь головні. Інші мають підпорядковувальне значення. З висуненням нових соціальних замовлень школі та реальних змін у змісті й методиці навчально-виховного процесу ці принципи розвиваються, уточнюються. З'являються нові.

У вітчизняній педагогічній науці прийнято виділяти такі дидактичні принципи: 1) природовідповідності; 2) науковості; 3) виховуючого навчання; 4) розвивального навчання; 5) наочності; 6) зв'язку теорії з практикою, навчання з життям; 7) доступності; 8) систематичності й послідовності; 9) системності; 10) самостійності й активності учнів у навчанні; 11) свідомості та міцності засвоєння знань, умінь та навичок; 12) індивідуального підходу до учнів; 13) оптимізації навчального процесу (Ю.Бабанський); 14) спрямованості навчального процесу на розв'язання взаємозв'язаних завдань освіти, виховання і розвитку (В.М.Галузинський, М.Б.Євтух); емоційності навчання (В.І.Помагайба); У зв'язку із соціально-економічними змінами в країні в останні роки визначені принципи: 1) демократизації; 2) гуманізації та духовності; орієнтації на національні вартості (О.Вишневський, О.Кобрій, М. Чепіль). Ці ж автори у зв'язку з необхідністю виховання нової людини, здатної до індивідуальної творчості, обґрунтовують принципи: 1) орієнтації на самостійну творчу діяльність; 2) проблемності (задачності).

Частина дидактичних принципів до сьогодні залишається маловідомою широкому педагогічному загалу. Так, наприклад, упровадження в кінці 80-х рр. XX ст. у педагогічну практику принципів гуманізації та гуманітаризації в навчальний процес школи покликало до життя дидактичний принцип художності як рівнозначний, за визначенням академіка Б.М.Не-менського, дидактичному принципу науковості.

Розробка у 60-70-х рр. XX ст. НДІ сугестології у м. Софії (Болгарія) сугестопедичної методики вивчення шкільних навчальних дисциплін привела до появи сугестопедичних навчальних принципів, серед яких головне значення мають такі: 1) принцип радості у навчанні, не напруженості та концентративної психорелаксації; 2) принцип єдності свідомого-парасвідомого та інтегральної мозкової активації; 3) принцип сугестивного взаємозв 'язку на рівні резервного комплексу.

Коротко зупинимося на характеристиці основних принципів навчання.