Педагогіка - Пальчевський С.С. - ІІІ. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.

Першу підгрупу створюють методи формування пізнавальних інтересів учнів. До них відносять: 1) метод створення ситуації інтересу при викладанні певного навчального матеріалу (використання пізнавальних ігор, ситуацій, відкриття, дотепних гумористичних оповідок, перегляд навчальних телепередач, фрагментів кінофільмів, демонстрація інтригуючих дослідів тощо); 2) метод опори на життєвий досвід учня (використання як опори фактів, явищ, процесів, які легкодоступні для спостереження учнів і з якими вони зазвичай знайомі); 3) метод пізнавальних ігор (рольові ігри старшокласників, дидактизовані ігри КВК, "Поле чудес", "Що? Де? Коли?", ігри-подорожі та ін.); 4) метод навчальної дискусії (за умови відповідної попередньої підготовки учнів, яка полягає в опрацюванні додаткової літератури з теми); 5) метод створення відчуття успіху в навчанні (зміцнює впевненість у досягненні поставленої мети, пробуджує бажання вчитися),

Другу підгрупу створюють методи стимулювання і відповідальності. До них відносять: 1) метод роз'яснення мети навчання та показу учням суспільної й особистої значущості учіння; 2) метод пред'явлення учням вимог до вивчення предмета (організаційно-педагогічних, дисциплінарних, орфографічних тощо); 3) методи заохочення і покарання у навчанні (виставлення високої оцінки, схвалення чи осуд педагогом учня),

ІІІ. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.

До методів контролю належать:

1) метод усного опитування, який передбачає перевірку знань, умінь та навичок учнів; використовуються репродуктивні (спрямовані на відтворення вивченого), реконструктивні (вимагають застосування знань та вмінь у змінених ситуаціях), творчі (застосування знань та вмінь у нестандартних умовах) запитання та завдання; за охопленням учнів перевіркою таке опитування має груповий, фронтальний або індивідуальний характер, може закінчуватися виставленням поурочного бала);

2) метод письмового контролю (письмові відповіді на заздалегідь підготовлені питання, предметні диктанти);

3) метод графічної контрольної перевірки (виявлення знань за допомогою графіків, таблиць, малюнків, креслень тощо);

4) метод лабораторного контролю (перевіряються вміння учнів користуватися лабораторним обладнанням);

5) метод програмованого контролю (здійснюється за допомогою комп'ютерів);

6) метод тестового контролю (без машинний і машинний);

7) метод взаємоконтролю учнів (передбачає допомогу сильніших учнів слабшим).

До методів самоконтролю належать:

1) метод самоконтролю учнів незалежно від їх успішності (надання права перевірки правильності виконаного завдання при зіставленні його результатів із відповіддю, розміщеною в кінці підручника; право перевірки правильності продиктованого вчителем під час диктанту тексту; слідкування за правильністю вимови іншомовних слів з використанням магнітофонних записів тощо);

2) метод самоконтролю учнів, переведених на режим довір 'я (надання учням із високою успішністю права вибору домашніх завдань, виставлення самому собі оцінки і т. д.).

IV. Бінарні методи навчання.

Бінарний (від лат. binarius - подвійний, такий, що складається з двох частин, компонентів). Класифікував їх у 20-х рр. XX ст. А.П.Пінкевич. Ці методи тоді входили до відомого дальтон-плану, перенесеного в СРСР із системи освіти США. В основу класифікації А.П.Пінкевич поклав різні шляхи оволодіння навчальним матеріалом (догматичний, ілюстративний, евристичний, дослідницький) та різні форми організації навчального процесу (класні заняття, лабораторна робота, екскурсія, виробнича діяльність). На основі варіативного поєднання цих шляхів та форм вчений запропонував дванадцять методів навчання: 1) класно-догматичний, 2) класно-ілюстративний, 3) класно-евристичний, 4) лабораторно-ілюстративний, 5) лабораторно-евристичний, 6) лабораторно-дослідницький, 7) екскурсійно-ілюстративний, 8) екскурсійно-евристичний, 9) екскурсійно-дослідницький, 10) виробничо-ілюстративний, 11) виробничо-евристичний, 12) виробничо-дослідницький.

Пізніше, у 50-х рр. XX ст., М.М.Верзилін запропонував дещо іншу бінарну систему методів, в основі якої лежить поєднання словесних, наочних та практичних методів навчання та індуктивного і дедуктивного шляхів пізнання. Таке поєднання зумовило шість методів навчання: словесно-індуктивного, словесно-дедуктивного, наочно-індуктивного, наочно-дедуктивного, практично-індуктивного, практично-дедуктивного.

У 80-х рр. А.М.Алексюк по-своєму обґрунтував бінарну класифікацію методів, взявши за основу дві ознаки: характер і рівень пізнавальної самостійності й активності учнів та джерела знань учнів. Таким чином, згідно з цією класифікацією, було визначено чотири рівні застосування методів:

1) на інформаційному (або догматичному) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;

2) на проблемному (або аналітичному) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-проблемного методу;

3) на евристичному (пошуковому) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-евристичного методу;

4) на дослідницькому рівні словесна форма набуває характеру словесно-дослідницького методу.

Так само класифікуються бінарні методи за наочної форми (наочно-інформаційний, наочно-проблемний, наочно-практичний, наочно-евристичний, наочно-дослідницький) та практичної форми (практично-евристичний, практично-проблемний, практично-дослідницький). Відсутній лише практично-інформаційний метод, очевидно, з огляду на нереальність такого поєднання.

Бінарну класифікацію прийнято вважати найзручнішою в силу того, що вона дозволяє вчителю порівняно легко знаходити той набір методів, які поєднуються з формами навчання.