Педагогіка - Пальчевський С.С. - Методика CASE.

Його обґрунтовує Н.Є.Мойсеюк як метод, у виборі якого головну роль відіграє ситуація. Метод застосовується у тих випадках, коли жоден із відомих навчальних методів не дозволяє досягти поставлених цілей за наявних конкретних умов. Структура методу відзначається переплетенням традиційних та нових підходів. Оскільки метод дозволяє обирати нестандартні рішення, то його називають нестандартним, творчим. Ситуаційний метод, як вважають, дозволив досягти успіхів у навчанні, вихованні та розвитку школярів таким відомим педагогом-новатором, як: І.П.Волкову, М.П.Гудзику, Є.М.Ільїну, С.М.Лисенковій, В.Ф.Шаталову.

Як зміст, так і структура методу нестабільні, оскільки змінюються від ситуації до ситуації. Метод має авторський характер, оскільки базується на власному розумінні педагогом педагогічного процесу, у тому числі й навчального.

Методика CASE.

Висвітлена Н.П.Волковою (Див.: ВолковаН.П. Педагогіка. - К., 2003. - С. 292-302). Методика KASE (Cognitive Acceleration through Sicnse Education) - пізнавальна акселерація у процесі вивчення природничих наук, розроблена англійськими науковцями М.Шейєром, Ф.Едейем та К.Єйте у 90-х pp. XX ст. Вона полягає у використанні конкретних випадків (ситуацій, історій) для спільного аналізу, обговорення або вироблення рішень учнями з певного розділу навчального предмета. Робота в CASE (кейсами) передбачає розбір або "рішення" конкретної ситуації з певного сценарію, який включає самостійну роботу, "мозковий штурм" у межах малих груп, публічний виступ із представленням та захистом запропонованого рішення, контрольне опитування учнів на предмет знання ними фактів кейсу, що розбирається.

CASE розрахована на учнів 11-14-річного віку, оскільки вважається, що саме цей період є сенситивним для розвитку формальних розумових операцій. Передбачається проведення впродовж двох років спеціальних 60-70-хвилинних уроків двічі на місяць, на яких відбувається розвиток в учнів навичок вирішення складних пізнавальних проблем на основі природничо-наукових матеріалів. Такі навички, на думку авторів методики, доцільно використовувати як універсальні інструменти мислення під час вивчення математики, суспільствознавчих дисциплін, мов та літератур.

Проведення заняття з "кейсами" передбачає таку послідовність дій:

1. Попередня підготовка вчителем "кейсу", яка полягає у плануванні пізнавального конфлікту на основі продуманого пізнавального завдання та необхідної мотивації його вирішення. При цьому вчителю слід потурбуватися про доволі високий рівень складності завдання, який привів би школяра до усвідомлення того, що поставлене завдання можна вирішити лише за умови напруження розумових сил та допомоги з боку однолітків і педагога. Запланований пізнавальний конфлікт, до якого підводяться учні, має реалізовуватися за допомогою спеціально поставлених учителем запитань. Упродовж його розв'язання передбачається конструювання нових мислительних операцій. Усвідомлення школярами процесу вирішення завдання, осмислення процесів свого мислення, труднощів, з якими воно стикається, та способів їхнього подолання покликане сформувати в учнів так звану "центральну опору", яку можна використати під час перенесення способів вирішення конкретного пізнавального завдання на інші як аналогічні, так і нові типи завдань.

2. Роздавання заздалегідь складених учителем "кейсів" учням не пізніше як за день до уроку.

3. Створення у класі на початку заняття атмосфери психологічного комфорту, яка має сприяти вільному висловлюванню учнями думки, уникненню боязні помилитися.

4. Початок заняття з контролю знань учнів.

5. Формування вчителем основних питань з "кейсу", "ввідне слово". З'ясування центральної проблеми, яку необхідно вирішити.

6. "Розбиття" проблеми на підзаголовки (можливі "змішування" хронологічних фактів, персонажів, плутанина).

7. Проблема пропонується для вирішення малим групам (термін виконання 30-40 секунд), Учасникам груп дозволяється використовувати допоміжну літературу, підручники, довідники. Для організації роботи в середині малої групи в кожній із них учні вибирають свого "спікера" (інколи їх призначає вчитель),

8. Презентація "спікерами" рішень кейсу кожної малої групи. Можливі питання до того, хто виступає.

9. Загальна дискусія, питання, виступи з місць. Кожен отримує можливість виступити. Вчитель спрямовує дискусію, яка не обмежується в часі.

10. Проведення голосування - "Чиє рішення було найвдалішим?"

11. Виступ учителя. Аналіз "кейсу". Підведення підсумків. Інформація про вирішення проблеми в реальному житті або ж обґрунтування вчителем власної версії. Оприлюднення кращих результатів.

Попередня підготовка вчителів до запровадження цієї методики передбачає засвоєння ними теорії пізнавальної акселерації та набуття навичок формування розумових операцій.