Педагогіка - Пальчевський С.С. - 3.9. Контроль, оцінка та корекція навчально-пізнавальної діяльності учнів

Один з найвидатніших педагогів XX ст. Селестен Френе у своїх відомих "педагогічних інваріантах" заявляв: "Ніхто - ні дитина, ні дорослий - не любить, щоб за ним наглядали і карали, це завжди сприймається як зазіхання на їхню гідність, особливо, коли це відбувається привселюдно". У наступному інваріанті, пов'язуючи покарання з виставленням негативних оцінок учням, стосовно оцінювання знань висловлювався так: ,3иставлення оцінок успішності і класифікація учнів принципово є помилковими". Покарання оцінкою, на його думку, принижує як учня, так і вчителя. До того ж ніколи не досягається бажаної мети, бо це ".. .останній засіб" (Френе С. Педагогічні інваріанти //Рід* на школа. -1993. - Ш. - С. 23-24).

Подібні думки щодо оцінювання знань учнів висловлював і В.О.Сухомлинський, який ніколи не ставив незадовільної оцінки, якщо учень не міг через ті, чи інші умови, обставини опанувати знання. "Ніщо так не пригнічує дитину, - писав він, - як усвідомлення безперспективності: все, я ні на що не здатний. Зневіра, пригніченість - ці почуття позначаються на всій розумовій праці школяра, його мозок ніби ціпеніє. Тільки світле почуття оптимізму є цілющим струмком, який живить річку думки. Безрадісність, пригніченість приводять до того, що підкоркові центри, які відають емоційним забарвленням думки, перестають спонукати розум до праці, навпаки, вони мовби сковують його. Я завжди прагнув того, щоб учень вірив у свої сили. Якщо учень хоче знати, але не може, треба допомогти йому зробити хоч би маленький крок уперед, і цей крок стане джерелом емоційного стимулу думки - радості пізнання" (Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т. - Т.2. - К., 1976. - С 465).

Дослідження лікарів, проведені у 80-х рр. XX ст., показали, що майже 60% учнів колишнього СРСР страждали дидактогенними неврозами. Як зробив висновок О.Дубровський у своєму "Відкритому листі лікаря вчителю", причиною цього була, насамперед, сірість навчальних занять.

Зважаючи на необхідність при оцінюванні враховувати рівень досягнень учня, а не ступінь його невдач, рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України від 17.08.2000 р. система оцінювання знань була реформована і переведена з 5-бальної на 12-бальну. Однак у широких педагогічних колах однозначної оцінки вона не отримала до сьогодні. Зрозуміло, що з огляду не тільки на це, а й на інші остаточно не розв'язані проблеми контролю та оцінювання знань, є необхідність глибше розглянути місце та роль оцінки у процесі навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Якщо процес навчання, який співвідноситься з функціональною площиною розгляду дидактичної системи, уявити у вигляді системної єдності його елементів, яка створена й функціонує з метою досягнення визначених на основі навчальної програми цілей, що виступають у ролі системотворчого елемента дидактичної системи, то, згідно з П.К.Анохіним, результат функціонування цієї системи стає домінуючим чинником, який стабілізує цю систему. Такий результат є наслідком взаємодії елементів системи і постає не чим іншим, як її системною, емерджентною властивістю, здатною до реляційного впливу не лише на елементи, а й на структуру самої системи. Причому цей зворотний (реляційний) вплив здатний підносити рівень функціонування системи за умови відомого у синергетиці позитивного зворотного зв'язку.

Однак сама по собі оцінка - це ще не результат системи "навчальний процес", оскільки вона є суб'єктивним образом цього результату, який залишається певним чином незалежним від сприйняття його навколишніми, у тому числі й учителем. Учень не може визначити межі цього результату в силу обмежених уявлень про його роль і місце у системі інших, характер внутрішніх та зовнішніх зв'язків, оскільки це в усій своїй повноті може висвітлитися лише в досвіді вчителя за умови свого повного відображення. З іншого боку, цей результат віддалений і від учителя. Насамперед через те, що педагог судить про нього на основі обмеженого кола ознак, переважно зовнішнього характеру. Зважаючи ж на те, що вчитель у процесі навчання вимушений діяти стихійно-синергетично, в руслі вимог синергетичної методології, яка вимагає кожний результат конкретної педагогічної дії негайно аналізувати в плані його співвідношення з метою цієї дії, то оцінка як суб'єктивний образ цього результату завдяки своєму реляційному впливу здатна призводити до зміни не лише елементів системи "навчальний процес", а й самої структури цієї системи. За умови наближення суб'єктивного образу результату, якого на основі певних орієнтирів сформував у своєму баченні вчитель, до істинної суті цього результату зворотній зв'язок останнього з елементами системи матиме позитивний характер, що відповідним чином відобразиться і на навчальних результатах. У протилежному випадку слід чекати негативних наслідків.

Таким чином, можна зробити висновок, що належні контроль та оцінювання знань учнів в основному й забезпечують успішність керівництва навчально-пізнавальною діяльністю учнів. Однак це не єдина їхня функція.