Педагогіка - Пальчевський С.С. - Екологічне виховання.

Екологія (гр. oikos - дім, родина) - наука, що вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем усіх рівнів - від організму до біосфери та їхньої взаємодії із зовнішніми умовами.

Екологічна культура людини - це засвоєна система наукових знань про взаємозалежність життя природи і людини, нормативні основи її господарської діяльності та поведінки в природі, а також сформована готовність до захисту природного середовища свого існування.

Екологічне виховання - педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

"Природа - найкраща із книг, написана особливою мовою, - говорив російський письменник Гарін Михайлівський, - і цю мову потрібно вивчати". Учні вивчають її на предметах природничого циклу, під час щоденного спілкування з нею. Таке спілкування, як стверджував М.К.Реріх, завжди освячує людину, навіть якщо воно відбувається у такій "грубій формі", як полювання. Однак найчастіше поняття "природа" ототожнюють з картинами первісних диких краєвидів у всій їхній чистоті. На жаль, побачити їх з кожним роком стає все важче і важче. "Я дотепер відчуваю, - писав знаменитий норвезький мандрівник Тур Хейердал, - що первозданну природу можна побачити лише в одному місць У своїй власній душі..."

Коли процес екологічного виховання становить систему, твірним чинником якої є мета, спрямована на збереження природних основ існування людини, то системною властивістю за цих умов стає мисленнєвий образ збережених або очищених від згубних результатів діяльності людини куточків природи, великих її регіонів або й усього глобального природного комплексу. Такий образ найчастіше формується на уроках дисциплін природничого циклу, у різних формах позакласної та позашкільної роботи. У поєднанні із засобами образотворчого мистецтва, відповідної музики сформовані образи можуть справляти імпресуючий вплив на учня.

"Ми знаємо країну 1000 озер - Фінляндію, - говорить, наприклад, на уроці географії України вчитель. - Знаємо країну 13677 островів - Індонезію. Але рідко задумуємося над тим, що живемо в країні 72000 рік. Ті ріки - то кровоносні судини землі. Немов жили в людському тілі, покрили вони голубим плетивом Україну. І там, де густа їхня сітка, все буяє зеленню і цвіте, а там, де їх немає, все сохне під палючим промінням сонця..."

Екологічне виховання - це виховання, насамперед, почуття приналежності до великого світу природи" який віруючі називають Творінням Божим. Це почуття виховувалося в людей упродовж тисячоліть усіма релігіями світу. І, мабуть, не завжди християнин, накладаючи під час молитви на себе хрест, усвідомлював, що він цим самим з'єднував себе по горизонталі та вертикалі з усім світом, ставав його невід'ємною частиною.

Екологічне виховання не є чимось чітко відособленим у загальному навчально-виховному процесі освітнього закладу. Воно поєднується з національно-патріотичним, моральним, трудовим. В учнів формується готовність не лише самим дотримуватись правил співжиття із світом природи, а й готовність до виправлення помилок у господарюванні, допущених попередніми поколіннями. Однак під це підводяться відповідні знання, формується чітка картина втраченого.

Наприклад, відомо, що за всю історію людства у світі втрачено два мільярди гектарів ґрунтів. З них більшу частину - протягом останніх десятиліть. І значний "вклад" у цю справу нищення зроблено в Україні. Після війни в ній було 40 мільйонів гектарів орних земель, нині лишилося близько 32. Не стало 8 мільйонів гектарів першокласних чорноземів. Уражено ерозією і потребують рекультивації ще 600 тисяч (А.Травлєсв).

Подібні факти висвітлюються, аналізуються не лише на уроках, а й на різних формах класної та позакласної виховної роботи. Там вони отримують свою оцінку та відповідне емоційне закріплення.

Таким чином, екологічне виховання базується на поєднанні таких основних принципів: міждисциплінарного підходу, систематичності й безперервності вивчення екологічно значущого навчального матеріалу, єдності інтелектуального та емоційно-вольового компонентів, взаємозв'язку глобального, національного і регіонального. Важливим його психологічним новоутворенням є сформоване почуття причетності до долі світу і людини у цьому світі.

Трудове виховання - процес залучення учнів до різноманітних видів продуктивної праці з метою усвідомлення та пізнання ними життєорганізуючої сили її у житті людини. Цей процес супроводжується формуванням у вихованців звичок та навичок активної трудової діяльності, тобто засвоєнням певного виробничого досвіду, розвитком творчого практичного мислення, десугестуванням негативних сугестивних комплексів, сформованих на уявленнях про труд як утруднення життя, своєрідну кару, яка затьмарює його радощі.

Зміст трудового виховання визначається навчальною програмою для кожного класу. Він передбачає такі напрями підготовки: загально трудовий, загальновиробничий, загально технічний, спеціальний.

Загально трудовий пов'язаний з оволодінням знаннями, уміннями і навичками з планування та організації своєї праці.

Загальновиробничий передбачає освоєння знань про науково-технічний потенціал основних галузей виробництва, основ економіки та організації праці.

Загально технічний націлює на оволодіння знаннями, які стосуються специфіки галузі, в яку входить обраний профіль трудової підготовки.

Спеціальний передбачає формування початкових умінь і навичок праці з обраної спеціальності.

Важливою складовою трудового виховання є трудове навчання, яке розподілене на три основні етапи:

Перший етап (початкові класи) передбачає формування в учнів елементарних навичок роботи з папером і картоном, пластиліном, різноманітними природними матеріалами. Діти залучаються до вирощування сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, до ремонту наочних посібників, виготовлення подарунків, іграшок для підшефного дитячого садка та для мам на свято 8-го Березня. Це покликане сприяти розвитку захоплень та інтересів молодших школярів.

Другий етап (5-9 класи) пов'язаний із набуттям учнями знань, умінь та навичок з обробки металу, дерева, основ електротехніки, графічної грамоти. У міських школах має місце технічна й обслуговуюча праця, у сільських - сільськогосподарська, обслуговуюча і технічна.

Третій етап надає трудовому навчанню професійно орієнтованого характеру. Старшокласники отримують можливість початкового оволодіння тими професіями, які визначаються на місці з урахуванням народногосподарських потреб і наявної навчально-матеріальної бази.

Для того, щоб праця виховувала, вона повинна відповідати низці вимог: бути цілеспрямованою, доступною, колективною, пов'язаною з навчальною роботою, організованою на наукових засадах, спрямованою на формування творчого ставлення до неї.

Профорієнтаційна робота у середньо освітньому навчальному закладі ні в якому разі не повинна бути нав'язливою. Професійні уподобання старшокласників повинні випливати з їхньої внутрішньої спрямованості.

Професійна орієнтація як системне утворення має такі складові: професійне інформування, професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація.

Професійне інформування - забезпечення учнів вихідною інформацією для професійного самовизначення.

Професійна діагностика - вивчення учня психологами, педагогами, медиками з метою встановлення професійно значущих якостей вищої нервової діяльності, фізичного стану здоров'я, ціннісних орієнтацій, психологічних установок на вибір певної професії.

Професійна консультація - надання старшокласникам здебільшого на основі професійної діагностики порад стосовно найоптимальніших шляхів їхнього професійного самовизначення.

Професійний відбір-допомога учням-випускникам у виборі конкретної професії з перспективою подальшого працевлаштування.

Професійна адаптація - процес пристосування молодих людей до умов професійної діяльності.

Трудове виховання покликане донести до учнів загальносуспільну та власно особистісну значущість чесної, сумлінної і творчої праці, в якій би формі вона не виступала.