Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Честь у структурі почуття гідності

Однією з високих морально-духовних цінностей і необхідною умовою розвитку особистості є честь.

Честь - моральне ставлення особистості до світу людей і світу речей, яке пов'язане з відповідністю складових Я-образу особистості та її професійних здібностей вимогам певної суспільної діяльності, яка набуває ознак смисло-життевого устремління.

Поняття "гідність" і "честь" розмежовують, що зумовлено утвердженням гідності не як морального ставлення поряд з іншими ставленнями-цінностями, а як духовного самоставлення (рефлексивної риси, за Б. Ананьєвим).

За традиційного розуміння цих понять, наприклад, етика воїнської гідності історично узгоджувалася й урівнювалася з етикою воїнської честі. Носія воїнської честі характеризували як людину великої гідності та сили. Крім того, з етикою честі пов'язували престиж професії. Так, життя воїна чи громадського діяча вважалося вищим, ніж приватне існування, зосереджене на економічному добробуті. Вище життя вирізнялось ореолом слави, який його оточував, принаймні для тих, хто був успішним у ньому. Бути воїном означало щонайменше претендувати на уславлення.

Для послідовників етики честі смисл життя часто пов'язувався з їхнім місцем у просторі слави та безслав'я. За таких обставин прагнення спрямовувалося до слави або до того, щоб уникнути ганьби та безчестя, які можуть зробити життя нестерпним, а небуття принадливішим за життя.

Готовність поставити на карту свій спокій, добробут, навіть життя задля слави вважали ознакою справжнього чоловіка; нездатних на це засуджували, зневажали. Тії хто жив за етикою честі воїна, основними моральними цінностями вважали шляхетність, хоробрість, мужність, готовність до самопожертви.

У людини, яка живе у межах етики честі, формується обмежена ціннісна система, підпорядкована головній цінності певної форми життя: вільного громадянина, майстра-управлінця, соціального працівника тощо. Ця ціннісна система обслуговує центральну цінність, пов'язану з певним родом занять особистості. Так, прихильники етики професійної честі цінують якості професіонала, які домінують у їхній особистісній структурі; інші цінності часто є лише фоном провідної цінності як визначального критерію життєдіяльності. З позиції локальної ціннісної системи суб'єкти етики честі оцінюють своє життя, визначають міру його повноти.

Етика честі є суперечливою. За будь-яких обставин суб'єкт честі прагнув захистити її, якщо хтось зазіхав на неї. Проте робилося це на тлі гіперболізованого прагнення слави і величі (особливо це було характерно для воїнської честі). Це зумовлювало формування переважно демонстративного типу особистості. Ці Его-пристрасті за своєю емоційною енергетикою, об'єднуючись із прагненням влади, виявлялися набагато сильнішими за позитивні моральні цінності, які культивувалися цією етичною системою і часто істотно змінювали її.

Дещо пом'якшений варіант психологічного механізму етики честі був властивий традиційній етиці гідності. Однак її сутність від цього не змінювалась: ці дві етики залишалися якщо не тотожними, то адекватними. Якщо суб'єкт етики честі здобував славу у суспільному просторі, то суб'єкту етики гідності була властива перехідна форма цього прагнення. У нього зароджувалась схильність і до утвердження своєї значущості у власних очах.

Тому критика етики честі (особливо воїнської, аристократичної та громадянської) не була історичною випадковістю. Ця критика (Платон, Августин, Паскаль та ін.) була тісно пов'язана із соціальним розшаруванням певної епохи і, зокрема, з розрізненням між аристократами та простолюдом, тому мала важливе соціальне значення.

У другій половині XVIII ст. ця критика стала виражати новий ідеал життя, в якому центральне місце посідало впорядковане виробництво, а пошуки слави засуджувалися як безглузде та непомірковане самопотурання, що необґрунтовано загрожує насправді цінним у житті речам.

Загалом історичні факти свідчать про відсутність підстав для прирівнювання традиційної етики (навіть у сучасних варіантах, наприклад професійна честь) до етики гідності, тобто ставлення особистості до себе. Сукупність конкретних позитивних моральних цінностей (у традиційному їх розумінні), які культивуються етикою честі, можуть бути елементом змістової основи сучасної етики гідності. Тобто традиційна етика честі у межах суспільно значущих цінностей, в т. ч. прагнення до слави, величі та влади, є основою виховання гідності, а відповідно, й етики гідності як важливої складової людської культури.