Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Чинники духовної безпечності особистості

Розуміння природи і джерел безпечності є передумовою вирішення проблеми, пов'язаної зі способом управління розвитком особистості. Щоб зрозуміти сутність безпечності, слід з'ясувати, яку психологічну реальність приховує цей психічний стан індивіда, яке внутрішнє утворення ховається за нею і з якою метою це робиться.

В утробному періоді плід, маючи потенції до фізичного і психічного розвитку, перебуває в тепличних умовах. Усі засоби, необхідні для формування організму індивіда, безпосередньо перетікають від організму матері до організму плода. Цей період закінчується після народження. Відтоді малюк навіть для утамування голоду повинен докласти значних фізичних зусиль, що створює для нього певну незручність.

Якщо дитина постійно перебуває під надмірною опікою, у неї не формується досвід достатньої фізичної і психічної напруженості. А він завжди потрібен там, де доводиться або створювати необхідні умови, або раціонально їх упорядковувати (як певну послідовність перетворення та використання) для успішного виконання. Відсутність турботи змушує індивіда проявляти активність причинно-наслідкового типу детермінації (спонукання). На цій основі відбувається задоволення нижчих вітальних (біологічних) потреб і мотивів, що породжуються корінним почуттям себелюбства (заздрість, гнівливість, злопам'ятність, ненависть, гонористість, користолюбство тощо).

На такому рівні морально-психологічної організації суб'єкт може функціонувати, не відчуваючи мук совісті, а лише переживаючи задоволення. Отже, між безпечністю і гордовитістю існує прямий зв'язок. Проте коли такий суб'єкт потрапляє в якісно іншу соціально-культурну ситуацію, йому важко буває дотримуватися нових правил поведінки, інших життєвих цінностей. Відтоді стійкий стан безпечності викликає у нього почуття зневіри у власні сили, розпач, а то й відчай. За цим емоційним тлом криється недорозвинутість свідомих вольових зусиль - головного механізму морально-духовного самоперетворення особистості. У такому разі суб'єктові психологічно легше демонструвати свій розпач, ніж визнати власне моральне безвілля. Таке вольове недорозвинення суб'єкта не сприяє його особистісному зростанню, актуалізує деструктивну спрямованість мислення, яке збагачується сильною негативною емоційною енергією, і це породжує у нього схильність до асоціальної поведінки. Подібне явище властиве не лише індивідові, який перебуває на ранніх етапах онтогенезу (молодший школяр, підліток, юнак), а може проявлятися і в пізніших вікових періодах. Характерною ознакою стану безпечності є те, що суб'єкт не тільки не дотримується важливих суспільно значущих вимог, а й ігнорує простіші. При цьому суб'єкт демонструє, що він не виконує їх через власну безпечність, а не через складність вимог.

Духовна напруженість як психічний стан людини

Опозицією духовній безпечності є духовна напруженість як глобальна внутрішня умова особистісного розвитку.

Духовна напруженість - психічний стан, проявами якого є ретельність,уважність, дбайливість, запальність людини у її духовно-моральній діяльності.

У пошуках джерел духовної напруженості особистості варто звернутися до положення про його вольове недорозвинення. У цьому контексті інтерес має викликати не нижчий (інстинктивний чи імпульсивний) рівень розвитку волі, а рівень свідомого вольового процесу, який має породити відповідні вольові зусилля. Без них не буває морально-духовної дії (вчинку), подолання прагнення функціонувати за нормами духовної безпечності і цінностей, які сформувалися в & межах. Подолавши їх, людина свідомо стає на позицію закономірностей духовної напруженості, виховує в собі осмислене бажання оволодіти вищими морально-духовними доброчин-ностями і втілити їх у власній життєдіяльності. Таке переоцінювання цінностей надзвичайно психологічно складне, але необхідне для особистісного самовдосконалення. Сенс його полягає в тому, щоб змиритися з тим, що не до вподоби і відмовитись від бажаного. Отже, потрібні відповідні (на рівні свідомості) трансформації в емоційній структурі особистості: вгамування одних пристрастей, переживання інших емоційних утворень з більшою силою.