Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - 4. Виховний процес з глибинним психозануренням

Сучасний виховний процес, Інтенсивно сприймаючи імпульси гуманітарної культури, якісно змінюється. Теоретично дискредитована і практично відхилена його директивна модель. Відбувається справжнє олюднення всіх компонентів сходження підростаючої особистості до смислоціннісних вершин людства.

Створення нової виховної парадигми, яка активно використовується педагогами-інноваторами, відбувається передусім на філософсько-методологічному рівні. Однак цілісної теорій виховної дії як системоутворювальної клітини методу виховання ще не створено, відсутня її типологія, недостатньо з'ясована вікова специфіка. Потребують модернізації традиційні виховні методи, які повинні увібрати в себе новітні дані психології особистості, психології мотивації та емоцій, відкриття у сфері міжособистісного діалогу.

Формула морального шляху у виховному процесі

Педагог, який дбає про якість виховного процесу, зазвичай орієнтується на певні наукові положення. Однак реальна практика може дати йому привід для сумнівів у їх продуктивності. Адже він має справу з конкретним вихованцем як індивідуальністю, а не як із узагальненим суб'єктом виховання. Наукові положення, особливо у сфері морально-духовного становлення особистості, переважно фіксують нормативні способи виховного впливу, у кращому разі зважаючи на вікові особливості суб'єкта.

Тому педагог має творчо адаптувати наукові рекомендації до виховної ситуації. Стратегія такої адаптації має полягати в забезпеченні оптимального морального розвитку всіх вихованців, зважаючи на їхні потенційні можливості. Адже інколи, орієнтуючись на середнього вихованця, створюються умови для вищих досягнень (акмеміри) особистісно здібним вихованцям. Підвищити дієвість нинішньої виховної моделі методологічного рівня можна, якщо до кожного нормативного компонента моральної діяльності (як суб'єкт-суб'єктної взаємодії педагога і вихованця) буде долучена суб'єктивна реакція вихованця на нього, яка буде прямим предметом турботи педагога.

Удосконалену в такому напрямі виховну модель можна представити як відповідну схему, компонентами якої є: моральний зразок (МЗ), моральний намір (МН), моральні труднощі (МТ), образ наміру (ОН), моральна дія (МД) (рис. 4.1).

Виховна діяльність педагога, яка передбачає обов'язкове відпрацювання всіх структурних компонентів виховного поля, розпочинається з ознайомлення вихованця з моральним зразком. Він може пропонуватися в ідеальній (узагальненій) формі або як приклад певної непересічної особистості. Вихованець схильний сумніватися у можливості досягнення цього зразка, стверджуючи, що то була велика людина і він не може з нею рівнятися. Можливе навіть обурення стосовно запропонованого морального зразка. Обурення може свідчити, що запропонована моральна височина видається вихованцю недоступною, він не може її вмістити у своїй особистісній структурі.

Педагог долає моральний сумнів вихованця, звертаючи його увагу не стільки на відмінності, скільки на ті якості, які є спільними для нього і запропонованого морального зразка, на подібність побутово-культурних умов їхнього існування. Далі педагог має забезпечити усвідомлення вихованцем особистих переваг, якими він користуватиметься у практичній орієнтації на ту чи іншу морально-духовну цінність. Головне - роздуми вихованця спрямувати з теперішнього його становища на його майбутнє. Відтак у вихованця відбудеться переоцінка цінностей, і він по-іншому ставитиметься до своїх потреб і прагнень. Створяться внутрішні умови для виникнення і переживання вихованцем почуття зневаги до них, хоча й не досить сильне й стійке.

Така рефлексивно-емоційна діяльність вихованця щодо морального зразка забезпечить трансформацію його у моральний намір як енергетично сильніше внутрішнє утворення. Його характерна ознака - переживання бажання певного морально-духовного припису"

Учинкова реалізація вихованцем морального наміру неодмінно наштовхується на об'єктивні труднощі, що гальмуватимуть цей процес. Адже у кожного вихованця більшою чи меншою мірою існує потяг до фізичного спокою. Він піклується про нього залежно від умов, у яких перебуває. Інтенсивна моральна діяльність часто вимагає відповідної фізичної напруженості, оскільки та чи інша моральна дія вихованця може бути вплетеною у предметно-перетворювальну діяльність (наприклад, допомога у роботі тощо). Тому привчання вихованця до готовності нехтувати фізичними труднощами, що супроводжують моральну поведінку, є важливим педагогічним завданням.

У вихованця має сформуватися умовивід, що легкого морального життя не буває: моральний шлях - це постійне долання тілесних і психологічних труднощів. Долучившись до суспільно значущих способів поведінки, він відчуватиме і злослів'я, і образи, і наклепи з боку деяких ровесників. Тому він повинен виробити психологічний імунітет до таких дій, терпіння, тобто такий стиль реагування, який передбачає вгамування емоційних переживань і розгортання на цій основі раціональних дій.

Створення у вихованця образу морального наміру має забезпечити цілісність всієї попередньої виховної суб'єкт-суб'єктної взаємодії в його свідомості. Така цілісність можлива за умови, коли пережиті вихованцем емоції, одержані ним моральні знання, самостійно зроблені моральні судження й умовиводи, вольові зусилля будуть спроектовані в його уявлення. Така внутрішня робота безпосередньо зачіпає Я вихованця. Крім того, процес уявлення змінює його діюче Я, морально збагачуючи його. Тому педагог повинен докласти методичних зусиль, щоб вихованець створив послідовно-процесуальну образну картину виховної суб'єкт-суб'єктної взаємодії, в якій відображені його і педагога дії, переживання. З цією метою педагог пропонує пройти моральний шлях уявно, нічого не забуваючи і не ігноруючи.

Сформований у такий спосіб "моральний гештальт" служитиме достатньо емоційно насиченою спонукою для включення вихованця у реальні моральні діяння-вчинки. Вправляння в них за такої попередньої виховної діяльності відбуватиметься без значних психологічних ускладнень.