Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Акценти процесу самовиховання

Процес самовиховання є важливою умовою морально-духовного розвитку особистості.

Самовиховання - свідома систематична діяльність людини, спрямована на вироблення в собі бажаних моральних якостей.

Воно є спонтанним, тобто викликаним внутрішніми причинами, без впливу ззовні. Ця особливість самовиховання є результатом попередніх соціальних дій на особистість. В іншому разі процес самовиховання може не настати, що буває досить часто. Враховуючи це, педагог повинен мати уявлення про перебіг процесу самовиховання, на шлях якого став вихованець.

Передусім потрібно зважати на те, що вихованець самостійно ставить перед собою певну моральну мету, яка завжди досягається через подолання низки умов, які можуть істотно ускладнити цей процес. Тому він повинен бути обізнаним з цими умовами, щоб більш-менш психологічно безболісно реалізувати свою мету. Педагогу теж потрібна така інформація, оскільки він повинен час від часу контролювати процес самовиховання і за необхідності коригувати його.

За змістом ця інформація є суб'єктивно-об'єктивним чинником процесу самовиховання. У межах цієї змістової характеристики доцільно виокремити кілька розгалужень.

Емоційний супровід процесу самовиховання. Він охоплює:

а) переживання радості: наскільки велику радість відчуває вихованець чи відчує за успішної реалізації свого прагнення. Якщо, наприклад, у вихованця є прагнення сформувати дружні стосунки з ровесниками, він має уявити, наскільки йому вдасться триматися на цьому міжособистісному рівні;

б) переживання засмучення: наскільки сильне засмучення чи невдоволення відчуває вихованець, коли у нього не виходитиме те, до чого він прагне. Для цього потрібно уявити, що йому не вдалося здійснити своє прагнення, і зрозуміти, наскільки він буде незадоволений таким станом;

в) амбівалентність (суперечливість) переживання: відчуття пригнічення навіть тоді, коли людина успішно досягає мети. І за успіх нерідко доводиться платити. Наприклад, якщо вихованцю вдасться вступити з ровесником у довірливі взаємини, він може одночасно бути стурбований тим, що стає більш зв'язаним, несе більшу відповідальність, хоча і задоволений результатом.

Проблемно-привласнювальний супровід. Із таким напрямом самовиховання пов'язані:

а) зусилля. Вихованець витрачає силу й енергію, намагаючись успішно здійснити те, до чого він прагне. Кожне з прагнень передбачає певний набір вимог до нього: одні вимагають часу, інші - здібностей (фізичних, психологічних); одні зумовлюють неспокій, інші - емоційно бентежать тощо. На це потрібні певні зусилля (невеликі, великі, надзвичайно великі). Вихованець повинен визначитися щодо них;

б) трудність. Ідеться про те, наскільки для вихованця трудно бути успішним у здійсненні кожного із його прагнень. З огляду на це він має подумати про перепони, які зустрічаються, про те, наскільки великі вимоги ставить перед ним кожне прагнення, наскільки можливий успіх тощо;

в) успішність упродовж останнього часу. Вихованець має орієнтуватися у тому, наскільки він був успішним останнім часом (упродовж останнього місяця) у здійсненні того, до чого він прагне. Він повинен якомога точно оцінити, завдяки чому досяг успіху в реалізації кожного із своїх прагнень;

г) вірогідність успіху. Дитина повинна оцінити загальну вірогідність того, що він досягне успіху у кожному зі своїх прагнень у майбутньому;

ґ) прогрес. Вихованець оцінює свій прогрес у здійсненні того, до чого прагне, аналізує наскільки задоволений тим, як прогресує у здійсненні кожного з прагнень. Зовнішньоумовний супровід. З ним пов'язані: а) вплив обставин. Вихованець повинен оцінити, наскільки життєві обставини впливають на успішну реалізацію його прагнень, тобто наскільки вони допомагають чи заважають його спробам чогось досягти. Загалом життєві обставини можуть охоплювати персональну ситуацію вихованця, інших людей, доступні ресурси тощо;

б) соціальна бажаність. Вихованець усвідомлює, наскільки кожне з його прагнень соціально бажане. Він має переконатися, що іншим людям сподобалося б, якби вважалось, що й у них є таке саме прагнення.

Ситуація, за якої вихованець виступає активним суб'єктом регулювання своїх внутрішнього емоційного стану, вибору найбільш оптимального способу поведінки, враховуючи часові зовнішні чинники, забезпечуватиме несуперечливий перебіг процесу самовиховання.