Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Ефект ціннісної цілісності у вихованні особистості

Сучасні методичні вимоги до організації навчально-виховного процесу орієнтують педагога на автономно-роздільну тактику виховання морально-духовних цінностей. Це безпосередньо позначається на цілях уроку, виховного заняття і критеріях їх оцінювання. У практичній діяльності педагога часто виникають ситуації, які породжують симптоми для самостійного формулювання ним умовиводу про цілісність особистісних цінностей вихованця. Такий умовивід є понятійно неоформленим уявленням.

Педагог часто спостерігає, як вихованець, незважаючи на наявність у Його особистісній структурі певної моральної цінності, не демонструє однозначно відповідного вчинку. Тому вихователь правомірно робить висновок, що вихованцю не вистачає ще якоїсь цінності. Іноді вихованець демонструє проступок, деструктивний ступінь якого не можна пояснити лише однією його моральною вадою. З огляду на це важливо розкрити сутність функціональних і генетичних зв'язків між особистісними цінностями вихованця.

Особливо методично значущі для педагога співвідношення позитивних моральних цінностей. Це явище ілюструють і такі особи стіс ні утворення, як моральна рішучість і покірливість. Відносини між ними доцільно кваліфікувати як взаємонеобхідність у практичному функціонуванні, або неможливість їх вчинкової реалізації. Педагогічна ситуація таких ціннісних відносин формується внаслідок постановки педагогом перед вихованцем завдання, вирішення якого в його особистісному досвіді немає. Більше того, воно для нього незвичне, видається дивним, суперечить його пізнавальній логіці. Вихованець за таких обставин переживає емоції зворушення, зніяковілості, а то й особистої образи. Внаслідок цього створюються умови для виникнення у нього внутрішнього конфлікту. Прикладом таких педагогічних завдань може бути пропонування старшокласнику розробити проект дизайну шкільного середовища, створити модель управління школою у межах "Шкільного парламенту", провести урок у початковій школі.

Кінцевою психологічною реакцією вихованця за таких педагогічних пропозицій може виявитися обурення як прояв відповідної моральної якості - обурливості. Вихованець не розуміє, а отже, і не приймає мети. Однак його моральна рішучість виявиться незадіяною; вона сама по собі не може змінити цю педагогічну ситуацію.

Це стає можливим лише у тому разі, коли вихованець стосовно завдання педагога (його мети) виявляє покірливість як безумовну підпорядкованість йому, а отже, і послух. Тепер моральна рішучість в єдності з покірливістю вихованця дають йому змогу виконати завдання педагога. Тому формування цієї описаної ціннісної цілісності має стати складовою виховних цілей педагога.

Між двома позитивними моральними цінностями можуть виникати відносини стримування, коли одна цінність впливає на рівень інтенсивності іншої. При цьому друга цінність, втрачаючи міру прояву, набуває негативного забарвлення. Щоб приязнь як привітне ставлення не виявилася нерозумною, її потрібно вгамовувати скромністю.

Зону підвищеної педагогічної уваги утворює єдність певної позитивної і негативної моральної цінності вихованця. Внаслідок їх синтезу може виникнути нова негативна цінність, але іншої модальності (морально-змістової спрямованості). Якщо, наприклад, у вихованця розвинуте почуття допомоги і бракує поваги до ровесників, це призведе до формування у нього зверхності, амбіційності, і як наслідок - відхилення такої допомоги з боку того, хто її потребує. Моральний вчинок не відбудеться.

Істотно ускладнюють особистісно розвивальний процес зв'язки між суспільно несхвальними цінностями суб'єкта. Такі цінності, особливо коли вони стали стійким Его-ядром особистості, не дають змоги вихованцю прагнути до безкорисливого добродійного ставлення до інших. Тому немає підстав кваліфікувати таку особистість як морально виховану, духовні надбання якої визначають її суспільну поведінку

Небезпека таких зв'язків полягає в тому, що базові негативні цінності набувають великої сили і нейтралізувати їх надзвичайно важко. Коли вони синтезуються, то загальна їх сила збільшується. Наприклад, між двома найсильнішими цінностями (потягами) - надмірним користолюбством і марнотною гонористістю - може виникнути таке відношення-об'єднання, за якого повністю відсутні обопільні бар'єри. Якщо вони разом починають функціонувати й укорінюватися у внутрішньому світі вихованця, то відчутно спотворюють всі його позитивні моральні надбання.

Генетичні зв'язки між особистісними цінностями мають пояснити походження і розвиток. Йдеться про ціннісну цілісність особистості як розвивальну систему з виокремленням вихідної ціннісної клітини як структурної одиниці, що дає "життя" похідним від неї особистісним цінностям. Такою вихідною клітиною для походження негативних цінностей вважають користолюбство. Саме воно дає імпульс до розвитку заздрості, ненависті, віроломства, зухвальства, нахабності, невдячності, безсоромності тощо. Ця негативна цінність є коренем будь-якого зла в житті особистості.

Альтернативною ціннісною клітиною для повноцінного особистісного розвитку є милосердя як прояв діяльнісної любові. Воно породжує всю добродійну систему виховання. Тому і стверджують: хто має милосердя, має й усі доброчинності.

Глибоке розуміння зв'язків між особистісними цінностями допомагає педагогові будувати виховний процес, використовуючи розвивально ефективнішу стратегію.

Стосовно негативних цінностей головні зусилля повинні бути спрямованими передусім на нейтралізацію користолюбства. Не працюючи над її вгамуванням, неможливо позбутися й похідних від неї негативних потягів.

Виховання добродійних цінностей повинно бути підпорядковане закону сполучення, за якого кожна часткова суспільно значуща цінність виховується у контексті розвитку милосердя як вихідної морально-духовної клітини.