Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Міжособистісне примирення

Розуміння педагогом аспекту Я-образу вихованців, який фіксує два полюси їхніх якостей, допоможе йому методично точніше організувати виховний процес. У цьому зв'язку предметом уваги є фізичні характеристики Я-образу вихованця за умови, що його моральний розвиток характеризується ситуативністю, а його поведінка не відповідає суспільним нормативам.

Йдеться не про фізичний розвиток вихованця упродовж певного часу і закріплення параметрів цього розвитку у самосвідомості, а про одночасне функціонування позиції "Я - сильний" "Я - слабкий" у життєдіяльності вихованця. Одночасний вияв цих фізичних протилежностей у Я-образі вихованця свідчить про те, що їх міра визначається ним у порівнянні з іншими ровесниками. Тому вихованець може кваліфікувати себе сильним стосовно одного ровесника і слабким - щодо іншого. Таким є "ефект дволикого Януса" , що характеризує певний тип особистості.

Перебуваючи у позиції "Я - слабкий", вихованець терпляче переносить образи і кривди ровесника, фізично сильнішого за нього. Ровесник може засипати його лихослів'ям - легким, важчим і нестерпним. Вихованець зазнає також гніву такого ровесника, його ворожості. Такі негативні прояви найчастіше бувають безпідставними і несправедливими. Вихованець тривалий час може відчувати вороже ставлення ровесника (явне і приховане). Характерно, що він терпить негативні дії ровесника, не тільки не заявляючи про них іншим, а й демонструючи скромність. Основою такого реагування є почуття страху перед імовірними фізичними покараннями ровесника, через заперечення йому.

Можна подумати, що такий вихованець, опинившись у позиції "Я - сильний", пам'ятатиме кривди з боку сильнішого ровесника, а тому дружно ставитиметься до слабших за себе. Однак, як свідчить практика, ніяких гуманних висновків він для себе не зробив: відчуваючи фізичну зверхність, він проявляє ворожість до слабшого ровесника, який не причинив йому ніякого засмучення. Надзвичайно небезпечно, що такий вихованець проявляє гнів до слабшого не тільки в його присутності, а й коли він відсутній. Це вже є явним симптомом жорстокості, який часто призводить до злочину.

Для радикальної зміни поведінки таких вихованців педагог має поєднувати загальновиховні впливи з профілактико-корекційними. Особливу увагу слід приділити приборканню проявів гніву, створенню ситуації позитивних емоцій і вправлянню в них вихованців.

Міжособистісне примирення

У виховній роботі педагог свої зусилля спрямовує на досягнення цілей, які відображають існуючу в суспільстві систему морально-духовних цінностей і якими мають оволодіти його вихованці. За такого цільового пріоритету виховний процес об'єктивно наштовхується на істотні перепони, долати які нелегко. Адже будь-яка ціль має сенс лише співвідносно із суб'єктом, з яким вона безпосередньо пов'язана. Тому слід враховувати це і розглядати конкретну виховну ціль як суб'єктивне утворення, майбутній ідеальний результат, співвідносячи його із психологічними потенціями носія цього результату, тобто вихованця.

У зв'язку з цим постає необхідність формування у свідомості педагога реального Я-образу вихованця, не лише індивідуально, а й у зв'язку з іншим вихованцем. Це створюватиме образ Ми (виховної діади як суспільної клітинки для розгортання групового виховного процесу). У методичній площині перед педагогом постає проблема дитячих міжособистісних відносин: тривалості, стабільності-нестабільності, суспільно значущої чи суспільно несхвальної спрямованості, динаміки зміни цієї спрямованості.

Особливої уваги потребують негативні міжособистісні відносини, передусім взаємини неприязні, у полі зору яких перебувають два вихованці. Особистісно найнебез-печнішими обопільні взаємини неприязні бувають тоді, коли вихованці проявляють ворожість. Один із них може бути ініціатором цих взаємин, інший - лише змушений реагувати на недружелюбні прояви. Це має принципове значення для правильної корекції взаємин неприязні, які можуть розгортатися і явно, і таємно. За прихованої форми розпізнати їх педагогу буває важко, а тому вони через відсутність вчасного корекційно-виховного впливу можуть бути затяжними.

На емоційному рівні учасників взаємин неприязні об'єднує почуття гніву, яке перекриває доступ до критичного осмислення такої ситуації. Переживання гніву є основною спонукою до образи вихованцем свого ровесника. Вона може здійснюватися у різних формах, однак завжди важко переживається скривдженим. У виховному сенсі часто спрацьовує закономірність: пам'ятати зло властиво ображеним, а той, хто ображає, може й не прагнути цього. Тому особі, яка образила когось, психологічно легше першій зробити крок до примирення. Адже її пристрасть певною мірою втихомирилась, і вона може зробити свідомий висновок, що якраз її вчинок є причиною взаємин неприязні. Тому їй належить змінити характер міжособистісних взаємин. Щоб таке рефлексивне діяння відбулося, необхідна глибока роз'яснювально-стимулювальна робота педагога. Інакше кривдник може залишити ображеного без будь-якої уваги і забути про нього. Водночас взаємини неприязні ускладнюють життя не лише двом вихованцям, а й усьому виховному колективу.

На процес примирення безпосередньо впливає тривалість взаємин неприязні: з часом він стає для його учасників важчим. Коли неприязнь охоплює вихованців, тим, хто прагне їх посварити, легко досягти свого. Адже у стані неприязні вихованець вірить лише поганому. Зважаючи на важливість міжособистісних взаємин у виховному процесі, педагог повинен першочергово зробити все, щоб вони розвивалися в особистісно конструктивному напрямі. Йдеться про взаємини щирої дружби - міцного фундаменту для морально-духовного збагачення підростаючої особистості.