Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Статусні відмінності вихованців як мотив опору особистісному вдосконаленню

У колективі класу як соціальній групі вихованці перебувають у системі міжособистісних взаємин, займаючи певне становище, з яким безпосередньо пов'язують свої права, обов'язки і привілеї. Таке становище кваліфікують статусом особистості. Основними характеристиками статусу вважаються престиж і авторитет як своєрідна міра визнання суб'єкта. Вихованці можуть мати різний статус залежно від ступеня привабливості у колективі, особистісної цінності, впливу на інших. Здебільшого розрізняють високий, середній і низький статуси суб'єкта в групі.

Проектуючи програму формування і розвитку класного колективу, педагог прагне, щоб вихованці піднімалися до середнього та високого статусу у міжособистісних взаєминах. Однак за об'єктивних причин - індивідуальних психологічних особливостей і можливостей - не всі можуть досягти такого статусу. У кращому разі може зменшитися кількість вихованців із низьким статусом. Однак загальна статусна картина залишатиметься полірівневою. На неї педагог орієнтуватиметься у своїй виховній роботі. Вихованці з високим статусом як достойні лідери колективу стають його опорою і дієвими помічниками. На них він покладає певні обов'язки, оскільки вірить, що вони успішно з ними справляться. Завдяки цьому виникає диференціація у діловому ставленні педагога до вихованців. Членам колективу, статус яких середньо-низький, педагог радить за взірець брати авторитетних ровесників.

У цьому зв'язку особливої актуальності набуває праця педагога із вихованцем з високим статусом. Такий вихованець справедливо заслуговує на виняткове ставлення педагога до нього. Це ставлення є не тільки позитивно-емоційним, а й підкріплюється певними (незначними) матеріальними відплатами. Однак у подібних ситуаціях педагог має дотримуватися доцільної обережності і тактовності. В іншому разі така педагогічна дія може призвести до розбрату у класному колективі. Як правило, це відбувається у таких випадках:

1. Коли клас є черговим по школі, деякі його лідери вважають своїм завданням лише контролювати ровесників, а не надавати допомогу. Так може відбуватися тривалий час, що викликає обурення.

2. У сучасному навчально-виховному процесі практикується шкільне самоврядування. Після кожного півріччя групу вихованців-лідерів направляють в табір на 4-5 днів, де з ними працюють психологи і педагоги. Трапляється, що до складу такої групи зараховують школярів, які вже не раз відвідували цей табір, що викликає незадоволення однокласників.

Якщо такі ситуації є непоодинокими, вони змінюють позитивну особистісну позицію вихованців з низьким статусом і до ровесників-лідерів, і до педагога. Вихованець з низьким статусом робить узагальнення: оскільки педагог постійно надає перевагу учням із високим статусом, то нехай лише на них поширюється виконання всіх моральних норм і вимог. Таке судження вихованця, ставши особистісним переконанням, може стати мотивом опору (через недружнє ставлення до ровесників з високим статусом і до педагога) особистісному вдосконаленню. Щоб цьому запобігти, педагогу слід практикувати такі спільні форми діяльності й спілкування, суб'єктами яких були б вихованці з різним статусом. При цьому питання про привілеї має вирішуватися на основі думок кожного вихованця незалежно від його статусу.

Почуття власної зверхності як спонука до образи іншого

Ціннісна орієнтація міжособистісних взаємин вихованців залежить від їхнього особистісного профілю, що склався на певний час. Тому бажано, щоб у структурі цього профілю домінували суспільно значущі моральні якості, які мають регулювати взаємини вихованців і їх вчинків. Однак вихованець у реальних стосунках часто виявляє риси чи орієнтується на почуття, які неможливо кваліфікувати як морально доцільні. Така якісна характеристика згаданих спонук не є природно заданою; вона є результатом їх етично ненормативного змістового поєднання. Адже почуття, наперекір соціальній вимозі, пов'язуються з певною асоціальною дією суб'єкта, закріплюються за нею і можуть перетворитися на негативну моральну звичку.

Таке емоційно-поведінкове утворення вихованця можна простежити на прикладі переживання ним зверхності - певної матеріальної чи психологічної переваги однієї особистості над іншою. Так, вихованець може мати певний речовий чи фінансовий статок, який є вищим порівняно з ровесниками, або статок ідеальний (психологічний), пов'язаний з інтелектуальними чи морально-психологічними утвореннями. У психологічній трансформації статку як індивідуальної переваги виокремлюють два .етапи:

1) особистісного нейтралітету. На цьому етапі вихованець лише усвідомлює факт своєї зверхності-вищості. Ще відсутня утилітарна чи просоціальна дія: ні матеріальної допомоги, ні дружньої поради інший ровесник не отримує внаслідок вищості вихованця. На цьому етапі ще не відбувається зовнішнього продовження даного індивідуального продукту;

2) особистісного втручання. Статус стає основою формування ставлення вихованця до себе. Цей процес розгортається як порівняння своєї вищості (зверхності) зі своїм Я-образом, з базовими особистісними цінностями. Оскільки його Я ще не набуло суспільно значущої спрямованості, то у цьому напрямі починає формуватися і почуття власної зверхності. У ньому стає реальним значний потенціал Его-орієнтації вихованця. Внаслідок цього відбувається його відчуження. Без постійної профілактичної роботи почуття його власної зверхності може набути узагальненості, стійкості, суттєво ускладнити морально-духовне становлення вихованця.

Вихованець, який вчасно не отримав кваліфікованого педагогічного опору формуванню почуття власної зверхності, не те що не відгукується на потреби іншого, не стає йому корисним, а й починає спрямовано ображати ровесників. Він глузує з них, недоречно жартує, а то й знущається. З огляду на це педагог має вчасно зафіксувати момент зародження у вихованця почуття зверхності у небажаному соціальному напрямі і спрямовувати свій вплив на запобігання цьому процесу. Слід вибудовувати свою роботу так,, щоб переживання вихованцем своєї зверхності пов'язувалося з добродійними діяннями.