Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Особистісні надбання вихованця як критерій його суспільної затребуваності

Особистісне функціонування вихованця набуває для нього особливого сенсу, коли він постійно підтримує зв'язок між своєю життєдіяльністю і людьми, що оточують його (батьками, педагогами, дорослими). Світ дорослих, на відміну від світу ровесників, задає для вихованця ідеальну мотиваційно-ціннісну перспективу; в цьому вбачається його важливість і унікальність. Однак зв'язок між життєдіяльністю вихованця і його оточенням недоцільно зводити до того, що вихованець самостійно його виокремить і перетворить на предмет безпосереднього осмислення. Такий процес може розтягнутися у часі і не принести очікуваних результатів.

Головного виховного значення набуває змістова характеристика цього зв'язку-відношення, тобто понятійна система, в якій цей зв'язок має оформлятися у свідомості вихованця. Йдеться про когнітивний компонент, на основі якого має виникнути переживання його суб'єктивної значущості. З цією метою у словниковий запас вихованця вводиться термін "надбання" як компонент його інтелектуально-ціннісної системи.

Якщо його надбання відповідають певним науковим нормам, то він сам як носій відповідної інтелектуально-ціннісної системи може стати надбанням для інших людей чи суспільних об'єднань. Ці два позиційні полюси мають утворювати реальний зміст зв'язку особистості із соціальним оточенням,

Вихованець як суб'єкт психологічних набутків стає надбанням для зовнішніх агентів лише у формі суспільної затребуваності. Зовнішній бік закликає його до реалізації певних соціальних функцій. Тому основною соціальною спонукою освіти вихованця повинен бути мотив "Я маю бути надбанням для інших людей". Ця особлива соціальна цінність вихованця спочатку втілюється у його міжособистісних взаєминах із батьками та рідними. Взаємини такої моральної проби приносять обопільну користь, розгортаються і супроводжуються позитивними емоційними переживаннями. Часто дорослі під впливом цих взаємин теж особистісно вдосконалюються; вихованець стає вихователем дорослих. Нове життя мотив "Я маю бути надбанням для інших людей" отримує тоді, коли він реалізується вихованцем у взаєминах з колективом класу.

Такі вихованці проходять хорошу школу "діяльнісної відкритості до світу". Згодом вони як високоморальні професіонали суттєво впливатимуть на стан суспільства, визначаючи його подальші цивілізаційні перспективи.

Тотальна згода у спілкуванні вихованців як перепона їхньому особистісному розвитку

У груповій виховній взаємодії часто виникають процеси, приховану сутність і характер особистісно деструктивного впливу яких розпізнати важко. Тому реальністю стає хибне їх тлумачення, що налаштовує вихованця на полегшене сприйняття і відповідне ставлення до них. З огляду на це педагог має за зовнішніми ознаками розкрити справжню причину цих процесів.

Генезис тотальної згоди у спілкуванні вихованців пов'язаний з емоційним притяганням один до одного членів групи, з подібним морально-поведінковим світоглядом. Здебільшого такий світогляд є суспільно несхвальним, споживацько-розважальним, а не продуктивно-творчим. У процесі спілкування таких вихованців якихось морально позитивних порухів не спостерігається. Крім того, відбувається своєрідне емоційне згасання, що не дозволяє кожному з них бути індивідуальністю.

Почуття особистісного дискомфорту не турбує членів такої групи; складається враження, що такий стан їх повністю влаштовує. їхнє групове існування не викликає у них переживання сорому; вони навіть вихваляються цим. Без побоювань ці вихованці можуть не дотримуватись існуючих правил спільного життя. Ніхто з них глибоко не переживає за свого ровесника як члена групи, ніхто неготовий допомогти йому. У таких групах нікому вберегти вихованця від безглуздих бажань.

Загалом в ситуації тотальної згоди мірою вихованця (еталоном) стає йому подібний у життєвих поглядах, прагненнях, інтересах ровесник. За такої колізії немає обопільного душевного руху, а є лише стан внутрішньої застиглості як тривалої пасивності. Тому необхідно, щоб мірою вихованця спочатку став ровесник, який має іншу душевну спрямованість (інші устремління, прагнення, ціннісні орієнтації), а далі - дорослі (батьки, педагоги). Не виключено, що вищою мірою для вихованця може бути узагальнений ідеал, не поєднаний з конкретною особистістю. Для віруючої людини такою мірою є Бог і пов'язані з ним Віра, Надія і Любов.

Справжній крок у сходженні вихованця до цінностей моральної культури, відбудеться тоді, коли він самостійно сформулює судження: "Я є моральна міра для свого ровесника". Це судження має функціонувати не лише на рівні розуміння, а й на рівні сильного емоційного переживання. Внаслідок цього виникне стійке бажання відповідати такому моральному призначенню, всіляко піднімати розвивальну "планку" своєї міри.

Спілкування, яке розгортається за участі хоча б одного члена групи з такою особистісною настановою, буде сповна розвивальним. Адже член групи з нестандартною для неї ідеологією у сфері моралі постає щодо групи справжнім збудником, який задає напрям її прогресивної динаміки. Група внаслідок цього може усвідомлювати свої моральні помилки і намагатиметься не допускати їх у своєму функціонуванні. Крім цього, виховна група під впливом такого індивіда позбуватиметься легковажності у ставленні до моральних проблем, і це стане стимулом до постійної роботи щодо свого самовдосконалення, формування вищої ціннісно-орієнтаційної єдності. Завдяки цьому процес групового спілкування набуває позитивної ціннісної напруженості, відчуваючи яку, вихованець усвідомлюватиме, що група не дає згоди на його проступок. Зміст такої напруженості - групове обурення; воно, не вербалізуючись, безпосередньо "висить у повітрі", виконуючи свою виховну функцію.