Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Духовний помисел у саморозвитку вихованця

Повноцінний процес виховання неможливий без морально-духовного самовиховання і саморозвитку особистості. В іншому разі вихованець долучається до духовних цінностей лише шляхом пристосування до них за різних форм зовнішнього підкріплення, яке здійснюють дорослі (батьки та педагоги). Духовна гармонія, яка має заповнити самосвідомість вихованця і спонукати його до благодійного ставлення до світу людей і світу речей, при цьому відсутня.

Педагог, вводячи вихованця у сферу духовних цінностей, має вчасно визначити момент, коли у нього з'являються перші спроби нехтування сформованими суспільно несхвальними способами моральних дій як показниками нижчого рівня особистісного розвитку. Адже якщо вихованець не готовий заперечувати етично маловажливе, він неспроможний осягнути й духовне. Тому педагог має спрямувати свої зусилля, щоб вихованець свідомо підтримував зорієнтовані на нього виховні впливи власним духовним помислом.

Для розгортання такої внутрішньої діяльності вихованець повинен сконцентровуватися на духовному, тобто зібратися духом. На цьому шляху духовного розмірковування йому необхідно долати певні перепони. Щоб допомогти йому, слід проаналізувати реальну життєдіяльність вихованця, зміст якої досить різноплановий: сімейні обставини, дозвілля, навчання, різні форми позашкільної діяльності тощо. У цих складових життя вихованця проявляються і задовольняються різноманітні його потреби, спонуки та мотиваційні прагнення.

Багато з них мають сильну Его-спрямованість, приносять виражене емоційне задоволення і радість. Вони і визначають ціннісний план життя вихованця у кожному періоді розвитку. Це і є реальне теперішнє, що характеризує його як особистість.

На вихованця впливає і турбота дорослих. І хоча вона не має широкого соціального масштабу, а породжена реальною життєдіяльністю, все ж привертає його увагу, змушує до фізичної і психологічної напруженості. Повсякденні турботи обурюють моральне Я вихованця не менше, ніж його потяги, створюючи відповідні бар'єри. Тому разом взяті різноманітні спонуки й турботи призводять до внутрішнього розслаблення вихованця і закривають йому шлях до духовного помислу.

Звернення вихованця до свого Я, розгортання у нього духовного помислу забезпечують:

1) донесення до свідомості вихованця положення, згідно з яким у нього існує Я-реальне і Я-духовно-ідеальне. Перше уміщує всі смислові перипетії його життя; друге поєднується з вищими духовними надбаннями-цінностями. З огляду на це слід прагнути, щоб Я-реальне було менш "завантаженим" соціогенними потребами і мотивами, щоб вихованець не був їх рабом. Це полегшить, але не забезпечить його сходження до духовності;

2) культивування соціогенних потреб і мотивів у контексті певної духовної цінності. Тоді одні з них зменшать свою пристрасність, інші - трансформуються у суспільно значущі;

3) формування педагогом у вихованця на фоні перших спроб нехтування ним нижчих моральних цінностей стійкого стану добродійного настрою, постійне схвалення його намірів у цьому напрямі.

Зі зміцненням духовних цінностей вихованця духовним помислом він набуває здатності самостійно нейтралізувати власні особистісно деструктивні утворення.

Розвивальний ефект присутності значущої особистості в Я-образі вихованця

Положення про перетворювальний вплив моральної структури однієї людини на відповідну структуру іншої практично реалізується через залучення механізмів дії наслідування та ідеалу до морально-духовного розвитку особистості.

У цьому зв'язку є вагомі теоретико-емпіричні підстави вважати, що достатня дієвість механізму наслідування відбувається на основі лише нижчого рівня його усвідомленості, тобто під впливом безпосереднього чуттєвого враження, яке спричинює певна особа. Коли цей механізм глибоко осмислюється суб'єктом, його спонукальна сила зменшується, зменшується і його моральна перетворювальна потенція стосовно того чи іншого суб'єкта.

Механізм ідеалу часто суб'єктивується лише на рівні знання про нього, не набуває при цьому достатньої смисло-ціннісної ваги, щоб здійснювати необхідні моральні перетворення особистості. Це можна пояснити виникненням в особистості внутрішнього опору дії цього механізму. Адже вона не бажає повністю ліквідувати свою моральну структуру, змінивши її на якісно іншу, яка міститься в ідеалі. Без несуперечливого прийняття нової моральної структури не можуть відбутися й істотні морально-духовні зміни особистості.

Результати психолого-педагогічного аналізу наводять на думку про необхідність шукати інший спосіб впливу особистості на моральну структуру людини. Визначальною характеристикою цього способу є тенденція до асиміляції - здатності до засвоєння людиною внутрішніх моральних надбань іншої людини. Вона можлива за умови, коли власний Я-образ особистості, який зазнає зовнішньої моральної дії, не заперечується, а лише доповнюється новими морально-духовними утвореннями. Це потребує використання педагогом нетрадиційної методичної тактики. Він представляє вихованцю конкретну особистість як значущу для нього. Цим знімається момент відчуження, який може виникнути між вихованцем і особистістю як моральним зразком.

Завдяки спільній (педагога і вихованця) діяльності у моральній структурі особистості як зразка виокремлюється центральна (базова) цінність як предмет оволодіння вихованцем. Щодо цього слід подбати, щоб дана цінність не абстрагувалась від її носія. Так створюються умови, за яких значуща особистість у контексті своєї базової морально-духовної цінності не буде відторгнена вихованцем, а стане частиною власного морального Я-образу вихованця. У цьому зв'язку показовим може бути приклад-алегорія, коли маленький культурний паросток однієї рослини (наприклад, яблуні) прищеплюють до дикоростучої рослини. При цьому високосортний паросток повністю окультурює природну структуру яблуні, про що свідчать її плоди.

Якщо певна морально-духовна цінність не викликає у вихованця психологічного відторгнення, створюються умови для розгортання у нього відповідної внутрішньої духовної праці на зівставлення нового утворення і власних особистісних надбань. У цьому внутрішньому розмірковуванні вихованець зможе стати володарем нової морально-духовної цінності, яка до цього була властива значущій особистості.