Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Заздрість вихованця у чорно-білому спектрі

Заздрість є надзвичайним моральним руйнівним почуттям, яке переживає багато людей. Вона є емоційною реакцією на певні переваги іншої людини, які стосуються матеріальних цінностей, особистісних якостей, здібностей, успіху, статусу. Ця реакція неемпатійна за своєю сутністю. За прояву заздрості у людини зовсім відсутня співрадість за успіхи іншої людини, навпаки - вона демонструє ворожість, а то й ненависть до неї.

Крайньою формою вираження заздрості є "чорна заздрість" - негативна емоція, що спонукає здійснювати злі дії для усунення чужого успіху, благополуччя, радості. При цьому мотиви блокування чужого успіху чи його дискредитація, а інколи і пряма агресія на адресу об'єкта заздрості, що виникають у суб'єкта, деструктивно впливають на нього, призводять до розвитку невротичної симптоматики.

В онтогенезі заздрість як ситуативна реакція проявляється внаслідок морального егоцентризму дитини, конкурентного характеру ігор, пригніченої потреби у визнанні.

Розумовим механізмом, який уможливлює переживання заздрості, є порівняння себе з іншою людиною, "такою, я к" Якщо таке порівняння не благо приємне (" вона така, як я, але у неї краще, ніж у мене"), результатом буде емоційна реакція заздрості. При цьому об'єктом порівняння повинні бути значущі для неї особистісні характеристики, в іншому разі людина індиферентно ставитиметься до переваг іншої людини.

Прояви "білої заздрості" відбуваються за визнання чужого успіху як спонуки до особистісного самовдосконалення і прагнення до змагання. Головним її мотивом є потяг до досягнення особистості. Перехід від "чорної заздрості" до "білої заздрості" психологічно важкий.

За спонтанного характеру цього процесу неможливо розраховувати на успіх. Часто людина самостійно не може подолати цієї психологічної межі і залишається в межах дії "чорної заздрості", оскільки свій розумово-емоційний процес вона центрує на об'єкті заздрості, виступає його тінню. Це не дає їй змоги змінити свою внутрішню позицію щодо цього феномену.

Процес переходу від "чорної" до "білої" заздрості полегшується, якщо людина відчула дію перехідної форми заздрості. Йдеться про ситуації, коли сильніше відчуваються власні негаразди, спостерігається, що інші, які зазнали таких самих негараздів, звільнилися від них. Бідна людина особливо відчуває свою бідність, коли бачить іншу багатою; хвора сильніше страждає, коли бачить, що багато з хворих позбавились своєї недуги, а в неї немає на це надії. Серед благополуччя інших яскравіше бачаться власні нещастя.

Володіючи знаннями про феноменологію заздрості, педагог має методично правильно організовувати процес виховання "білої заздрості" у своїх підопічних. Він повинен сформувати у вихованця прийом розототожнення (вичленення себе від інших). Вербалізуючи ситуацію заздрості, вихованець формулює такі судження:

- "Я той, що заздрить";

- "Він той, кому я заздрю";

- "Я йому заздрю, бо він володіє здібністю до стрибків у висоту, якої я не маю".

Далі педагог викликає у вихованця почуття незадоволення собою через відсутність певної здібності. Для цього він повинен включитися у реальну дію, що потребує її. Недосягнення успіху в ній викликатиме у нього незадоволення. Педагог своїми емоційними оцінками лише підсилює цю емоцію.

За допомогою педагога вихованець складає індивідуальну програму свого особистісного зростання (набуття психофізичних рис, які забезпечать у нього формування бажаної здібності). Педагог організовує спільну діяльність, в якій вихованці (суб'єкт і об'єкт заздрості) вправлялися б у позитивних емоційних переживаннях, долали недружні почуття, насолоджувалися гуманно-особистісним спілкуванням. Після такої виховної роботи між суб'єктом і об'єктом заздрості може розгортатися корисне змагання.