Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Неадекватна моральна самооцінка вихованця як детермінанта ускладнень взаємин з ровесниками

Справжнім збурювачем нормативного перебігу виховного процесу є учасники, які мають стійку тенденцію до неадекватної моральної самооцінки. Вона є результатом дії надзвичайно сильної Его-структури особистості, що характеризується егоцентризмом, зверхністю, марнославством. Ця самооцінка тяжіє до завищення, а не до заниження особистісних надбань вихованця, часто до приписування собі невластивих якостей.

Така викривлена моральна самооцінка деструктивно впливає на її носія, перешкоджаючи йому здійснювати самокритичну рефлексію як необхідну умову морально-духовного вдосконалення. Неадекватна моральна самооцінка вихованця спричиняє негативний вплив на його взаємини з ровесниками. Для виправлення такої ситуації потрібні організовані корекційні впливи педагога.

Вихованець з таким ціннісним ставленням до себе наполегливо шукає підстав, щоб його схильність до самозвеличення знайшла своє зовнішнє практичне втілення. Його зусилля спрямовуються найчастіше на ровесника, який зрідка допускає незначні моральні помилки і стає реальною мішенню для нападок. Однак безпосередньо брати на себе роль обвинувача такому вихованцеві дещо боязко, адже у глибині душі він відчуває свою ницість, яка стримує його від морально невиправданого діяння.

Полегшує процес внутрішнього вагання, а отже, й зміцнює психологічну готовність до негідного вчинку дія педагога, який може зробити ровесникові певне моральне зауваження. Після цієї виховної педагогічної дії шлях для активності вихованця стає відкритим. Він звинувачує ровесника без найменшого докору сумління у всіх гріхах, істотно перебільшуючи їхнє значення. Ровесник справедливо кваліфікує це діяння вихованця як сильну образу, яка негативно впливає на психічне самопочуття. Внаслідок цього погіршуються стосунки між вихованцем і ровесником. Такі взаємини можуть дійти до крайнощів, якщо незаслужено ображений ровесник у відповідь буде докоряти вихованцю зі схильністю до самозвеличення в його серйозних моральних недоліках. Педагог повинен не допусти ти розгортання такого конфліктного сценарію, нейтралізувавши обопільне емоційне збудження. Після цього має розпочатися складна корекційно-виховна робота з вихованцем, якому властива неадекватна моральна самооцінка.

Знегоди вихованця як імпульс до переоцінки його ровесниками власних цінностей

Міжособистісна взаємодія як виховний фактор є однією із найдієвіших соціальних детермінант морально-духовного становлення особистості. Виховний її потенціал здебільшого досліджувався у взаємодії дорослого і вихованця. Завдяки цьому віднайдено оптимальні умови та психологічні закономірності успіху педагога. Розкриття виховного впливу в системі "вихованець - вихованець" зводилося до дії механізму особистісного зразка, наслідування чи вимоги у різних її формах.

Не менш актуальним є з'ясування виховної спроможності такої міжособистісної ситуації, коли один з її учасників перебуває у вираженому фізичному чи психологічному неблагополуччі. Такими є ситуації нещасних випадків: тілесних ушкоджень, захворювань, психічних травм. У свідомості вихованця вони відображаються у формі образів-сприймання, але на відміну від звичайних образів ці утворення набувають виразного емоційного насичення, перетворюються на образи-враження.

Вихованець, який перебуває у тяжкому психофізичному стані, через таке сприймання ровесниками стає об'єктом їхньої підвищеної уваги. Унаслідок цього виникає своєрідне виховне явище: ровесники проявляють до цього вихованця співчуття, турботу. Таке ставлення не залежить від їхніх попередніх недружніх взаємин. Щоб така благодійна позиція ровесників була активно перетворювальною і стабільною, педагог має підсилити їхній первинний образ-враження потужним емоційно-когнітивним супроводом, пояснюючи і переживаючи критичний стан вихованця.

Морально-перетворювальна дія образу-враження поширюється і на ровесників. Такий образ розгортає у ровесника процес моральної рефлексії, результатом якої є ціннісна трансформація його особистісної структури. Він починає усвідомлювати марнотність багатьох своїх прагнень, якими було сповнене життя. Виникає нове світо-ставлення, коли його неприємності (під враженням від нещастя вихованця) перестають сприйматися ровесником як неприємності. Те, до чого він прагнув, починає втрачати свою суб'єктивну значущість. Ці смислові перетворення є продуктивною внутрішньою основою для спрямування ровесником зусиль на привласнення конструктивних цінностей життєвого функціонування. їхнє змістове поле може бути таким: прощати іншим за неістотні моральні помилки; прагнути мати ближчі взаємини з ровесниками; прагнути контролювати своє ревниве ставлення до партнера; прагнути не ображатися через дрібниці; прагнути не дратуватися на своїх батьків; прагнути приховати свої негативні почуття стосовно інших; прагнути стримувати свій гнів; прагнути вибачитися за неправильні дії; ставитися до інших з повагою; ділитися своїми вміннями з іншими; догоджати своєму товаришу; підтримувати контакти з ровесниками; розуміти потреби інших; раціонально розпоряджатися особистими речами; дякувати іншим за будь-яку допомогу; вдосконалювати себе фізично та морально.