Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Особливості емоційно-аргументу вальних педагогічних чинників виклику у вихованця особистісної рефлексії

Педагогічне умовляння як метод має свою специфіку щодо цілей, які ставить вихователь перед вихованцем. Ціль як розвивальна перспектива повинна бути двоступеневою, цим вона відрізняється від цілей, що фігурують за реалізації інших виховних методів. Двоступенева ціль містить образ морально-духовної норми, який вже був у внутрішньому досвіді вихованця (образ 1), і відповідний образ, що змістово-ціннісно перевершує попередній (образ 2). Стосовно образу 1 тактика педагога зводиться до його повноцінного відновлення, тобто до утвердження його як цілісності когнітивного, емоційно-ціннісного і практичного компонентів. Далі необхідно цілеспрямовано створити образ 2+ При задаванні вихованцю двоступеневої перспективи педагог має подбати, щоб у внутрішньому осягненні ним образу 1 і образу 2 між ними не було логічного і часового розриву. Вихованцю необхідно демонструвати перспективу як певне системне утворення, за якого образ 1 задає вектор осмислення і розгортання образу 2. Ідеться про те, що образ 1 повинен проходити крізь образ 2, змістово збагачуючи й емоційно насичуючи його. Крім того, педагог ставить перед вихованцем вимогу щодо відновлення втрачених морально-духовних надбань у контексті спрямованого створення аналогічних майбутніх цінностей. Методично така вимога подається у відповідному мовленнєвому оформленні: "Ти не тільки повернеш втрачені морально-духовні цінності, а й перевершиш їх". Це судження має бути висловлене з цілковитою впевненістю в його реальності для вихованця, супроводжуватися переживанням емоції бажання за допомогою інтонаційної функції слова педагога. Емоційний супровід зумовлює індукування у вихованця первинного прагнення до особистісного самозмінювання.

Особливості емоційно-аргументу вальних педагогічних чинників виклику у вихованця особистісної рефлексії

За методу педагогічного умовляння вихованець передусім постає об'єктом емоційних переживань вихователя. Цю особливість педагог враховує, організовуючи свої виховні дії, які в процесі внутрішньої діяльності, спрямованої на їхнє сприйняття вихованцем, стимулюватимуть розгортання у нього особистісної рефлексії. За певних умов вона може стимулювати відповідні переорієнтації у цінностях і поведінці вихованця.

Вступаючи у спілкування з вихованцем, педагог відразу повідомляє йому про свої біль з приводу його поведінки і сподівання, що він розділить, внаслідок чого цей біль стане їхнім спільним емоційним станом. Демонструючи переживання сильного засмучення, педагог робить все, щоб воно було зрозумілим вихованцю. При цьому аргументи вихователя мають стосуватися складових морально-духовного Я-образу вихованця, які, на жаль, на даний час втрачені. Він перераховує його суспільно значущі якості, які в минулому характеризували вихованця як особистість. Важливо, щоб в Я-образі вихованця предметом підвищеної уваги були сутнісні цінності, які визначають його особистісну систему. Наступні аргументи засмучення вихователя вихованцем повинні характеризувати змістову спрямованість колишніх і теперішніх помислів. Із цією метою послуговуються поняттями "краса розуму" і "потворність розуму". "Краса розуму" фокусує в собі добродійні помисли людини, а його "потворність" - аморальні, бездуховні. З урахуванням цього слід розкрити вихованцю дві його розумові системи (морально-позитивну - у минулому і морально-негативну - тепер). Такими можуть бути помисли гордовитості, славолюбства чи пошани, поваги до іншої людини тощо. Вихованець має усвідомити, що краса його розуму - це чистота його думок.

Результатом сильного засмучення має бути створення у вихованця внутрішньої ситуації "обтяжливості усвідомлення своїх суспільно несхвальних діянь. Вони повинні справити на нього прикре, неприємне враження. Це - перший, але необхідний крок на шляху морального вдосконалення вихованця. Внутрішня ситуація є провісником майбутньої розгорнутої особистісної рефлексії як рушійної сили його особистісного розвитку. Приховані особистісно перетворювальні можливості створеної внутрішньої ситуації полягають у тому, що емоційне оцінювання вихованцем своїх теперішніх способів поведінки допомагає йому сформулювати новий погляд на себе як на особистість, що психологічно відкрилася для самозмін, яких очікує вихователь. Такі самозміни об'єктивуються на початку ще у незначних, але добродійних справах. Звичайно, початкові особистісні діяння не співрозмірні зі скоєними вихованцем провинами, але все-таки вони відволікають його від несхвальних поведінкових устремлінь. Завдяки цьому вихованець більше не залишається поза межами добрих справ, а стає їх творцем. Для вихованця, який не розпочав добрих справ, залишився у полоні егоїстичних потягів, метод наслідування суб'єктам, що сформували в собі доброчинні цінності, залишається недієвим. У цьому вбачається ще один особистісно перетворювальний аспект внутрішньої ситуації "обтяжливості усвідомлення вихованцем своїх суспільно несхвальних діянь". Вона повертає його до світу людей з їхніми потребами, сподіваннями, інтересами.