Соціальна педагогіка - Богданова І.М. - Тема 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ

Згідно з Законом України "Про загальну середню освіту" (1999). соціалізація шкільної молоді відображає низку об'єктивно визрілих у суспільстві потреб і проблем, для розв'язання яких створено передумови. Розглянемо деякі з них.

Передусім подовження середньої освіти до дванадцяти років, яке дає можливість довше перебувати під освітнім та виховним патронатом навчальних закладів. Крім того, профільний характер навчання протягом останніх трьох років (10— 12 класи) забезпечує учням набуття фахової кваліфікації. Запропоновані заходи дають можливість раціональніше розподілити за роками навчання наявний навчальний матеріал, запобігаючи перевантаженню учнів та доповнюючи його необхідними сучасними компонентами за рахунок варіативної частини програм. Особливу увагу приділено обдарованим дітям, яким надається право і створюються умови для засвоєння програмних знань методом випередження і складання іспитів екстерном.

Новим законом про середню освіту визначено також завдання і статус інших освітніх інституцій, які відіграють чималу роль у соціалізуючому процесі підростаючого покоління. До них належать позашкільні і професійно-технічні навчальні заклади та міжшкільні навчально-виробничі комбінати.

Отже, провідне місце у процесі соціалізації дітей відіграють загальноосвітні заклади завдяки своїй багатофункціональності та різноманітності. Соціалізуючий процес в умовах загальноосвітніх закладів характеризується появою різноманітних проблем у школярів, пов'язаних з усвідомленням та розумінням ними власного "Я"-образу. Розглянемо деякі особливості розвитку дітей шкільного віку.

Російський учений Б.Г. Ананьєв, вивчаючи характерні риси психологічної структури особистості, виділив у підростаючих поколіннях "типові характери епохи", соціально значимі властивості їхнього поводження й інтелекту, основи їхнього світогляду і готовність до праці. На його думку, індивідуальна мінливість усіх цих властивостей людини як особистості визначається взаємодією основних компонентів статусу (економічного, правового, сімейного, шкільного тощо), зміною полів і систем відносин у колективах (макро- і мікрогрупах), у загальному соціальному становленні людини. Відповідно до характеру цієї взаємодії розвиток окремих властивостей відбувається нерівномірно й у кожен момент цього розвитку — гетерохронно, зі ще більшим діапазоном розбіжностей між "старими" ролями, раннішими, загальними і пізнішими спеціальними суспільними функціями особистості, ніж це відбувається у віковій еволюції організму.

Серед багатьох концепцій розвитку особистості доцільно виділити системно-рівневу концепцію розвитку особистості, що запропонувала Л.І. Анциферова. Вона припускає, що кожна стадія розвитку особистості характеризується особливими психологічними новоутвореннями, новими принципами функціонування і що всі, зокрема самі ранні стадії розвитку психіки, мають неабияке значення для повноцінного формування особистості, для всієї її подальшої долі.

Пильної уваги заслуговують роботи з психології ранньої юності І.С. Кона, який докладно вивчив найважливіші теорії юнацького віку, нові тенденції і методи психології розвитку, визначив місце перехідного віку у структурі життєвого шляху, а також співвідношення вікових та індивідуальних особливостей, простежив діалектику сталості й мінливості особистісних рис та інші питання.

Новоутворенням юнацького віку присвятив свої дослідження німецький філософ і психолог Є. Шпрангер. Характеризуючи комплекс психо-фізіологічних процесів, він виділив головні, які пов'язані з відкриттям "Я" і появою життєвого плану, розвитком рефлексії та поступовим вростанням у різні сфери життя, усвідомленням власної індивідуальності та її властивостей з установкою на свідому побудову власного життя.

Специфічності перехідного віку приділив увагу представник гештальтпсихології К. Лєвін. На його думку, вона виявляється у психіці, для якої типові: суперечності, невизначеність рівня домагань, підвищена сором'язливість і одночасно агресивність, схильність приймати крайні позиції й погляди.

Узагальнюючи роботи з психології розвитку особистості, визначимо такі факти:

— основним способом існування особистості є її розвиток;

— закономірності загального психічного розвитку особистості залежать від природно-біологічних передумов і соціально-економічних умов життєдіяльності;

— загальні властивості юнацької психології не змінилися, але вони по-різному виявляються у конкретних історичних умовах;

— особливості розвитку старшокласників виявляються в індивідуально-психологічних новоутвореннях, у переході особистісної сфери на нові рівні функціонування, у формуванні нових стратегій рішення життєвих завдань;

— у процесі розвитку особистості здійснюється інтеграція різних психологічних функцій, підсилюється взаємозв'язок різних властивостей і характеристик, накопичується розширення і поглиблення зв'язків особистості з навколишнім світом, людьми і суспільством.

Важливого значення набуває проблема розвитку особистісної сфери старших школярів, тому важливо визначити деякі особливості цього віку:

— відбувається вплив критичного підліткового періоду в першій його фазі (12—14 років) на становлення і розвиток особистості в наступній фазі — фазі ранньої юності (16—18 років);

— криза підліткового віку в першій його фазі пов'язана з виникненням у цей період нового рівня самосвідомості, характерною рисою якого є поява у підлітка здатності й потреби пізнати самого себе як особистість, що володіє властивими саме їй відмінними якостями;

— незалежно від розходжень у соціалізації підлітків, загальними психологічними особливостями є розвиток рефлексії, що породжує потребу зрозуміти самого себе і відповідати власним вимогам;

— цей період характеризується переходом до самостійності, ускладнення систем відносин, розширення кола осіб, з якими потрібно погодити свою поведінку, що у свою чергу активізує самопізнання, самооцінку і становлення самосвідомості;

— цей період завершується виникненням особливого особистісного новоутворення, яке позначається терміном "самовизначення", що характеризується усвідомленням себе як члена суспільства і конкретизується у новій, суспільно значимій позиції. Як показують дослідження, справжнє самовизначення часто не завершується до моменту закінчення школи.

Відповідно до листа Міністерства освіти і науки України "Про особливості діяльності практичних психологів (соціальних педагогів) загальноосвітніх навчальних закладів" від 2 серпня 2001 р., функціональні обов'язки соціального педагога окреслено так:

— формування гуманних відносин між вихованцями, учнями та педагогами;

— охорона і захист прав та інтересів дітей;

— вивчення особливостей особистості учня, соціальної ситуації розвитку та умов життєдіяльності;

— вияв інтересів та потреб, проблем і труднощів дітей та підлітків;

— створення атмосфери психологічного комфорту для учнів у навчальній та позанавчальній діяльності;

— організація та координація різних видів позанавчальної діяльності дітей і підлітків;

— робота з обдарованими дітьми із творчими здібностями;

— попередження конфліктів в учнівських колективах;

— допомога старшокласникам у професійному самовизначенні;

— орієнтація учнів на здоровий спосіб життя;

— профілактика правопорушень серед неповнолітніх, робота з учнями "групи ризику";

— посередницька діяльність між вихованцями та адміністрацією, педагогами школи, батьками, різними соціальними інститутами;

— взаємодія з педагогами, психологами, батьками або опікунами для надання допомоги учням;

— попередження суїцидальних спроб неповнолітніх. Перед соціальними педагогами ставляться такі професійні

завдання: турбота про дітей, які за певних причин виключені зі школи; надання допомоги та підтримки батькам при переведенні дитини в інший навчальний заклад; захист прав дітей, що є представниками національних меншин; виявлення дітей, які незаконно зайняті на роботі у навчальний час і вирішення питання їх освіти; сприяння дітям та батькам в отриманні гарантованих їм пільг; організація різноманітних благодійних акцій.

Аналіз науково-педагогічної літератури з проблем вивчення основних функцій соціального педагога в загальноосвітніх навчальних закладах призвів до висновків, що основними їх функціями є: організаторська, консультативна, захисна, прогностична, діагностична.

Організаторська — забезпечення змістовного дозвілля дітей і підлітків у школі та соціальному середовищі, залучення сім'ї та представників громадськості до соціально-педагогічного процесу у навчальному закладі.

Консультативна — надання порад, рекомендацій учням, батькам, вчителям та іншим особам, які звертаються до соціального педагога.

Захисна — забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представлення їх інтересів у різноманітних інстанціях (службі у справах неповнолітніх, міліції, суді тощо).

Діагностична — вивчення та оцінювання реальних особливостей діяльності особистості, мікроколективу (класу або референтної групи), шкільного колективу в цілому, неформальних молодіжних об'єднань; спрямованості впливу мікро-середовища, особливостей сім'ї і сімейного виховання, позитивних сил в мікрорайоні та джерел негативного впливу на дітей і підлітків.

Прогностична — прогнозування на основі спостережень та досліджень посилення негативних або позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на розвиток особистості чи групи.

Російська дослідниця Р.В. Овчарова на основі цих функцій виокремлює основні напрями професійної діяльності соціального педагога у загальноосвітніх закладах:

— вивчення соціально-психологічних особливостей особистості та соціального впливу мікросередовища на вихованців шляхом спостереження, бесід, опитування експертів, інтерв'ювання, тестування, аналізу документів;

— організація соціально-педагогічної взаємодії з особистістю, яка потребує допомоги, що забезпечується підтримкою дітей із проблемних сімей, спонуканням особистості до самоорганізації та самостійності, сприянням особистості у вирішенні проблем, співробітництво з сім'єю, школою та громадою;

— соціально-педагогічна допомога та підтримка особистості у кризових ситуаціях надаються через з'ясування проблеми, обговорення шляхів її вирішення, розробки плану дій, допомоги в організації виходу з проблеми, координації зусиль найближчого оточення особистості, створення груп підтримки;

— корекція стосунків, способів соціальної дії, посередництво у творчому розвитку особи і групи можуть бути реалізовані при моделюванні ситуацій, які сприятимуть здобуванню підлітками нового досвіду, допомозі у розблокуванні позитивних емоцій, створенні ситуації успіху, зміні уявлень вихованця про своє "Я", підтримці ініціатив окремого учня або групи, створенні умов для творчості.

Вітчизняні науковці (Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєва, С.Р. Хлєбік) пропонують з метою ефективного забезпечення зазначених вище функціональних обов'язків соціального педагога такий метод аналізу соціуму, як складання соціального паспорта класу. Соціальна паспортизація класних шкільних колективів здійснюється на основі даних, отриманих соціальним педагогом у результаті вивчення біографічних даних учнів, індивідуальних бесід з ними, а також батьками і класними керівниками, спостереження за класним колективом тощо. На сьогодні у соціально-педагогічній практиці немає стандартизованої форми соціального паспорта класу. Це пояснюється наявністю широкого спектра різних типів навчальних закладів, що у свою чергу зумовлює специфіку певного контингенту учнів. Орієнтовна структура соціального паспорта класу може мати такі блоки.

1. Гендерна характеристика класу: кількість хлопців; кількість дівчат.

2. Вікові характеристики учнів класу (кількість учнів певного року народження).

3. Стан здоров'я вихованців: здорові; мають тимчасові розлади здоров'я; мають хронічні соматичні хвороби; мають психосоматичні захворювання; мають інвалідність.

4. Види поза навчальної діяльності вихованців:

— кількість дітей, які навчаються у музичних школах;

— що відвідують спортивні секції;

— що займаються в гуртках і клубах за інтересами;

— які не відвідують позашкільні заклади.

5. Соціальна поведінка учнів класу:

— кількість учнів, що скоїли різні правопорушення;

— що стоять на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх;

— з різними видами активної поведінки;

— які систематично порушують дисципліну, мають стійкі конфлікти з вчителями.

6. Інформація про соціальне середовище розвитку учнів:

— кількість учнів з повних сімей;

— з неповних сімей;

— яких виховують опікуни або прийомні батьки;

— що проживають з алкогольно залежними батьками;

— які проживають з наркозалежними батьками;

— з матеріально забезпечених сімей;

— з малозабезпечених сімей;

— з багатодітних родин.

Оскільки сім'я вважається найважливішим соціальним інститутом виховання підростаючого покоління, то саме вона має бути під пильним наглядом соціального педагога.

Аналіз наукової та педагогічної літератури з проблем сімейного виховання свідчить, що від умов означеного середовища залежить майбутній життєвий шлях особистості. Взаємини між батьками і дітьми часто загострюються, стають драматичними. На жаль, класний керівник або інші вчителі не завжди можуть надати кваліфіковану допомогу батькам. Тому саме робота соціального педагога з сім'ями вихованців сприяє створенню педагогічно доцільних стосунків у сім'ї. Батьків найбільше хвилюють труднощі в поведінці, спілкуванні, навчанні дитини, конфлікти з вчителями, тяжка сімейна атмосфера, бездуховність, гіперактивність, неврози, суїцидальні спроби, проблеми, пов'язані з сексуальною поведінкою і статевим вихованням дітей. Робота шкільного соціального педагога з сім'єю проводиться в кілька етапів: інформаційно-теоретичний (лекції, семінари для батьків); тренінговнй; консультативний.

Варто зазначити, що саме останні два етапи роботи соціального педагога з батьками відносно недавно увійшли у соціально-педагогічну практику школи. Однією з ефективних інноваційних форм роботи соціального педагога можна вважати тренінги, в яких разом з батьками беруть участь і діти. Сумісне виконання різноманітних вправ, програвання та розбір певних ситуацій допомагають їм краще зрозуміти потреби, почуття і причини емоційних реакцій одне одного. Ставлення батьків до дитини під час тренінгу як до рівноправної особистості дає змогу останній показати своє бачення життя та суспільно значущих норм.

Ще одним із надзвичайно важливих напрямів роботи соціального педагога у загальноосвітніх закладах сьогодні є популяризація серед учнів переваг здорового способу життя. Досить тривожним є той факт, що з року в рік збільшується число неповнолітніх з різними видами наркогенної залежності. Широкомасштабна профілактична робота з підлітками, яка проводиться в Україні останнім часом, на жаль, не принесла відчутних результатів. Однією з причин цього є те, що в більшості випадків ця робота не ведеться систематично в загальноосвітніх закладах і переважно має епізодичний характер. Педагоги недостатньо володіють спеціальними методами роботи з формування знань, умінь і навичок зі збереження і зміцнення здоров'я підлітків, мало використовують у цій роботі сучасні підходи. Профілактична робота освітніх закладів зорієнтована на передавання знань від дорослого до дитини з ігноруванням активної позиції самої дитини, її права на самовизначення щодо власного способу життя. Практика показує, що набуття і закріплення настанов на здоровий спосіб життя і безпечну поведінку є значно ефективнішими у процесі спілкування підлітків між собою.

Із серпня 2000 р. уряд України за підтримки Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй, ІОНЕІДС (Об'єднаної Програми ООН з питань ВІЛ/СНІДу) та за фінансування Фонду ООН впроваджує в Україні Програму сприяння просвітницькій роботі "рівний рівному" серед молоді України щодо здорового способу життя". Реалізація цієї Програми в умовах школи, безперечно, не може відбутися без активної роботи у цьому напрямі соціального педагога, оскільки інформація, отримана в процесі соціальної діагностики, дасть йому можливість відібрати та підготувати потрібних для підлітків інструкторів-однолітків. Спільно з соціальним педагогом вони зможуть сформувати позитивне ставлення ровесників до здорового способу життя.

Незважаючи на те, що професія соціального педагога в Україні існує вже більше десяти років, організація його роботи у загальноосвітніх закладах все ще перебуває в процесі розвитку і становлення.

Література

1. Безпалько О.Б. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навч. посіб. — К.: Центр навч. л-ри, 2003. — 134 с.

2. Безпалько О.В. Зміст та напрями професійної діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах // Проблема педагогічних технологій. — Вил. 2. — Луцьк, 2002.

3. Василькова Ю.В., Василькова ТА. Социальная педагогика: Курс лекций. — М., 1999.

4. Капська А.И., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання). — К., 2002.

5. Мустпаева ФА. Основы социальной педагогики: Учеб. для студ. высших пед. заведений. — М., 2002.

6. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. — М., 2001.

7. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общ. ред. М.А. Галагузовой. — М., 2000.

8. Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. Е.И. Холостова. — М., 2001.

9. Фирсов М.В., Спгуденпгова Е.Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. — М., 2001.

10. Шептпенко ПА., Воронина ГА. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высших пед. учеб. заведений / Под ред. В.А. Сластенина. — М., 2000.