Соціальна педагогіка - Пальчевський С.С. - Прикладні завдання соціальної педагогіки

В узагальненому вигляді їх можна сформулювати так:

- дослідницька,

- проектна,

- доброчинна,

- кореагуючо-координаційна,

- пропагандистська,

- виховна,

- соціально-правова,

- соціально-реабілітаційна.

Дослідницька передбачає вивчення та узагальнення як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду вирішення проблем соціалізації. Дослідження можливостей застосування його в конкретний час у конкретних умовах.

Проектна зводиться, з одного боку, до проектування ефективних моделей соціалізації з відповідною системою стратегій, тактик, методик та технологій соціальної роботи, а, з іншого, до вироблення у соціальних педагогів умінь прогнозування розвитку процесів соціалізації.

Доброчинна полягає в організації надання духовної та матеріальної підтримки як окремим особам, так і певним групам населення, які потрапили в біду, або які з інших причин гостро потребують цього.

Кореагуючо-координаційна забезпечує вироблення вмінь визначення, врахування та цілеспрямування різноманітних соціальних впливів у процесі соціалізації як окремої особистості, так і цілих груп людей.

Пропагандистська передбачає пропаганду не лише актуального досвіду соціалізації, а й соціальної політики держави, завдань соціалізації, які перебувають у центрі уваги світового співтовариства.

Виховна означає діяльність соціальних педагогів та соціальних працівників з метою вироблення в об'єктів соціалізації внутрішньої готовності до нормалізації процесу власної соціалізації.

Соціально-правова-створення органами влади правової бази процесів соціалізації різновікових та різносутнісних груп населення країни, вивчення, пропаганда та використання цих основ.

Соціально-реабілітаційна зводиться до виховної та освітньої роботи з дітьми та підлітками-інвалідами. Така робота, як правило, лягає на плечі соціального педагога.

Прикладні завдання соціальної педагогіки

1. Виховувати у свідомості конкретного клієнта або групи людей розуміння унікальності власної особистості, її внутрішньої інтенційної основи, яка за умови свого позитивного розвитку здатна приносити щастя і здоров'я не лише самій людині, а й благотворно впливати на ауру сім'ї, родини, виробничого колективу, в якому ця людина працює, всього суспільства.

2 .Допомогти клієнту самовизначитися із сенсом власного життя на основі найближчих, середніх і далеких перспективних його ліній.

3. Шляхом залучення до загальнолюдських цінностей виховувати у клієнта потребу гармонійного узгодження з ними власних перспективних ліній.

4. Гасити внутрішньоособистісні, міжгрупові та внутрішньосуспільні конфлікти шляхом пошуку єдиної субстанціональної основи для різних поглядів на розв'язання назрілих проблем, а також шляхом організації внутрішньоособистісних та міжособистісних діалогів з метою досягнення згоди із самим собою або окремими опонентами чи їх групами.

5. Розвивати у людей, які потребують соціальної допомоги чи реабілітації, бажання самостійного подолання кризових станів, знаходження шляхів виходу з них. З цією метою засобами психотерапевтичного впливу знімати з жертв несприятливих умов соціалізації негативні суґестивні комплекси, натомість формуючи нові, позитивні, які б забезпечували вивільнення внутрішніх потенційних резервів постраждалих.

6. За необхідності відроджувати у потерпілих пошуковий інстинкт, на вихідній основі якого розпочинати формування доцільного рефлексу цілі.

7 .У процесі соціалізації як окремих людей, так і окремих їх категорій, груп виходити із вимог завтрашнього дня, який передбачає формування у межах держав інформаційних суспільств. Для них, згідно із дослідженнями вітчизняного вченого К.Корсака, характерна ціла низка показників, які вже на сьогодні вимагають свого врахування у процесі соціалізації підростаючих поколінь.

Наразі близько 10% землян живуть у цьому суспільстві. Визначальним критерієм змін суспільно-політичного та культурно-освітнього життя в ньому вважається домінуючий спосіб виробництва. У той час, коли в індустріальному суспільстві виробництво масове і стандартизоване з механічними знаряддями праці, в основному електромеханічними технологіями, із джерелами енергії, які справляють значний шкідливий вплив на природне середовище, то глибоке занурення в інформаційне суспільство рихводить до чистоти в природі, оскільки головним джерелом енергії стають альтернативні джерела (синтез ядер, енергія сонця тощо). Чистота ж у природі справляє благотворний вплив на формування відчуття внутрішньої людської чистоти. Гнучке та індивідуалізоване виробництво допомагає формувати в людині потяг не лише до зовнішнього, а й до внутрішнього самовияву власної унікальності. Комп'ютеризовані й немеханічні знаряддя праці поряд із мікро-, нано- та біотехнологіями вимагають змін окремих характеристик відповідних систем освіти, науки, соціалізації. Змінюється характер навчання з масового, стандартного на індивідуальний, нестандартний. Основою культури навчання стає не друкований текст, а числова форма інформації. Освіта перетворюється з тривалої в неперервну з міжнародними стандартами. Її значення уже не істотне, а ультимативне. Вона відіграє вирішальну роль у розвитку продуктивних сил країни. Об'єктом довіри стають не точні науки, а комплексні, основою ідей -науки про людину і світ. Головними методами пізнання світу стає не поділ і аналіз, а холізм (комплексність). Коли, наприклад, в аграрному суспільстві головними об'єктами накопичення були земля і влада, в індустріальному - влада, гроші, ресурси, то в інформаційному ними стають -знання і виробнича компетентність, що відповідним чином впливає на весь перебіг процесу соціалізації і вимагає створення цілісної сучасної системи соціалізації. Ця система у наш час включає так звану "первинну освіту" (навчання і підготовку до моменту виходу на ринок праці) та подальше неперервне вдосконалення, що визначається міжнародним терміном LLE - Life Long Education (пожиттєва освіта).

Визнається, що для успішного розвитку сучасних країн необхідна більш як сімнадцятирічна освітня підготовка всіх представників нових поколінь, формування у них навичок самонавчання, самовиховання та самореалізації. Адже представники інформаційного суспільства, як правило, люди, які навчаються майже все життя, реалізуючи свої пошуково-пізнавальні інстинкти і вбачаючи у цьому сенс свого буття.

Виходячи з розвитку найсучасніших освітніх тенденцій, можна сформувати основні вимоги до системи соціалізації молодого покоління, яке поступово рухається у напрямі до формування інформаційного суспільства. Серед цих вимог найголовніші:

а) формування у молоді інноваційної орієнтації, враховуючи необхідність заповнення потенційно небезпечного розриву між двома сучасними цивілізаціями - науково-технічною і суспільно-гуманістичною;

б) залучення молоді до використання в процесі самоосвіти та виконання своїх майбутніх виробничих обов'язків нових "генерацій" комп'ютерів, проекторів, мобільних телефонів тощо;

в) виховання потреб у постійному слідкуванні за новими тенденціями сучасного цивілізаційного поступу, поглибленому вивченні прав та обов'язків громадянина демократичної держави;

г) формування нових етичних норм в "інформаційно-глобальному" світі з усвідомленням особистої відповідальності за розв'язання глобальних проблем людства;

ґ) засвоєння навичок життя в об'єднаному глобалізованому світі та виховання готовності до використання можливостей цього світу з метою найповнішої реалізації власної інтенційної спрямованості.

Прийняття міжнародної конвенції про права особи та захист дітей поставило перед соціальною педагогікою вимогу розробки основ поглибленої соціальної роботи з так званим "важким контингентом" системи освіти, зокрема середньої. На сьогодні він стає об'єктом докладання особливих зусиль суспільства. Це передбачає використання всіх можливостей системи соціалізації для того, щоб найкраще підготувати кожного підлітка до необхідної внутрішньої та зовнішньої орієнтації у самостійному житті, до успішного виходу на ринок праці.

Робота соціального педагога вимагає оволодіння знаннями з різних галузей науки, готовності до дії в нестандартній ситуації з хаотично непередбачуваними елементами, здатності до виявлення індивідуальної творчості в соціальній роботі. Тому необхідно, аби набуті знання, вміння та навички були, за відомим висловом американського представника гуманістичної психології Карла Р. Роджерса, функціональними, не "проклятим ящиком з боєзапасами", а "гвинтівкою". Для цього слід оволодіти такими знаннями, які б стали вихідною основою для розв'язання будь-яких назрілих соціальних завдань. Такою основою є , насамперед, філософські підходи до проблеми соціалізації.