Соціальна педагогіка - Пальчевський С.С. - 2.5. Особливості соціально-педагогічної роботи з підлітками, схильними до правопорушень, та з дітьми шкільного віку із неблагополучних сімей у мікрорайонах, навчальних закладах інтернатного типу, притулках і дитячих будинках

"Справжнялюбов народжується тільки в серці, яке пережило турботу про долю іншої людини".

В.О.Сухомлинський

Типи підлітків-правовопорушників і стратегічні напрями соціально-педагогічного впливу на них. Стратегія організації соціально-педагогічного комплексу мікрорайону. Модель соціально-педагогічного супроводу

підлітків з акцентуаціями характеру та технології її реалізації. Особливості соціально-педагогічної діяльності у школах-інтернатах. Соціально-педагогічний комплекс школи-інтернату. Технологія проведення професійної орієнтації старшокласників у навчальних закладах інтернатного типу. Соціалізуюча роль моделі учнівського самоврядування у Центрі реабілітації дітей-сиріт "Смарагдове місто". Робота соціального педагога під час організації літнього відпочинку дітей-сиріт та дітей, що залишилися без батьківської опіки. Соціально-педагогічна діяльність e дитячих притулках та в дитячих будинках сімейного типу.

Для розробки стратегічних і тактичних основ соціалізації підлітків, схильних до правопорушень, та дітей із неблагополучних сімей необхідні знання їх особливостей.

Дослідники проблем впливу виховання і сімейних стосунків на розвиток підліткової агресивності А.Бандура і Р.Уолтерс пропонують детальну класифікацію правопорушень, засновану на багатоманітті чинників, які сприяють розвитку антисуспільних форм поведінки (Бандура Альберт, Уолтер Ричард. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений: Пер. с англ. Ю.Брянцевой и Б.Красовского. - М.: Альта пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. - С. 352 - 371) . Серед дітей-підлітків вони виділяють такі типи: субкультурний, невротичний, психопатичний, органічний, психотичний.

Субкультурний правопорушник значним чином схильний до наслідування дорослих із найближчого соціального оточення - агресивних антисоціальних моделей. Як правило, таке наслідування користується підтримкою підгрупи, в якій прийняті форми поведінки і цінності, що йдуть врозріз із існуючими загальноприйнятими нормами. Однак окремі дослідники відзначають, що визначальне значення може мати не ідентифікація з прототипом, а відчуття самотності, страх перед теперішнім і майбутнім як результат емоційної депривації. Стосовно цього зрозумілим, наприклад, стає відхід підлітків у так звані "нові юнацькі релігії", оскільки цей шлях обіцяє "повне смислу і віри життя у суспільстві однодумців"-представників своєї субкультури.

Невротичний правопорушник антисоціальні дії вчинює на основі невротичного розв'язання неусвідомленого інтрапсихічного конфлікту, тобто провокуючим порушенням норм поведінки є, на думку авторів дослідження, могутнє і неусвідомлене відчуття вини, яке приховує під собою "заборонні едипові бажання". Формування відчуття вини нерідко відбувається під впливом таких батьківських попрікань, як, наприклад: "Якби я так рано не обзавівся сім'єю, то міг би зробити кар'єру" або "Я б могла значно краще облаштувати особисте життя, якби не зробила цього, щоб тобі не довелося пристосовуватися до чужої людини". Причиною вини може бути також ненависть, яку збуджують у дітей батьки постійними фізичними покараннями. Підліток із відчуттям вини підсвідомо шукатиме покарання, яке сприйматиме як необхідне викуплення вини. У зв'язку з тим, що він не може бути покараний за вибір, зроблений ним самим, постраждалий здатний піти на реальне правопорушення. Він не планує свої протиправні дії, а допускає помилки, які призводять до неминучого покарання, що звільняє від відчуття вини.

Психопатичний правопорушник, вчинюючи подібні антисоціальні дії, не відчуває вини. Психопатію пов'язують із сильною емоційною депривацією у віці немовляти та в ранньому дитинстві, яка спричинюється не тільки відсутністю досвіду близьких стосунків, а й відчуженням. А.Бандура і Р.Уолтерс характеризують психопатичного правопорушника як асоціального, високо імпульсивного індивіда, який не відчуває вини і не здатний встановлювати та підтримувати близькі емоційні стосунки. Психопат, як і невротичний правопорушник, здатний здійснювати повторні правопорушення. Але коли перший здійснює їх під впливом внутрішньої тривоги і сильного відчуття вини, демонструючи терпимість до покарання як вдячність за звільнення від цього відчуття, то другий виявляє схильність до них внаслідок нерозвинутої совісті і демонструє терпимість до покарання як спробу створити умови останнього найсприятливішими.

Органічний правопорушник відзначається інтелектуальним відставанням через пошкодження кори півкуль головного мозку. Такий підліток часто неуважний і гіперактивний та імпульсивний. Хоч робота з ним виходить за рамки компетентності соціального педагога, однак, на думку дослідників, виявлення стійкої антисуспільної діяльності з боку "дефективних дітей" чи дітей із пошкодженням мозку може залежати і від того, наскільки їх дефекти "провокують" батьки та інші дорослі з найближчого оточення на ворожість і реакції неприйняття. Таким чином, крім інтелектуального відставання, причиною антисоціальних вчинків підлітка може бути депривація як реакція на дефект. У свою чергу, агресивний спосіб життя може спричинити мозкові дисфункції і цим самим підсилювати схильність підлітка до правопорушень.

Психотичний правопорушник здійснює проступок через спотворене сприйняття дійсності. На думку А.Бандури і Р.Уолтерса, вирішальне значення для успішної соціалізації цих підлітків має: їх готовність установлювати залежні стосунки, ступінь розвитку совісті й сила мотивації до агресії. У зв'язку з цим на характер агресивної поведінки дітей впливає: а) сила батьківського покарання і відторгнення сина чи дочки, б) ступінь провокації та заохочення ними агресії, в) послідовність намагань добитися виконання соціальних вимог.

Зважаючи на визначені А.Бандурою та Р.Уолтерсом типи підлітків-правопорушників, можна виокремити два основні стратегічні напрями соціально-педагогічного впливу на них: 1) корекція стилю батьківського виховання дитини та умов її життя, праці й відпочинку, 2) емпіричне вивчення мотивів і цілей кожного протиправного вчинку підопічного з метою їх доцільної корекції. Таке вивчення з наступною відповідною корекцією на основі його результатів відбувається у трьох середовищах перебування підлітка упродовж дня: а) у сім'ї, б) у школі, в) у мікрорайоні. Коли перші два середовища перебувають під контролем батьків та педагогів, то останнє часто залишається безконтрольним з боку дорослих. Йому слід приділити особливу увагу.

Стратегія організації соціально-педагогічного комплексу мікрорайону:

1. Створення виховувального середовища в мікросоціумі (спортивні майданчики, підліткові клуби, організація спортивних команд).

2.Уведення до складу вуличних комітетів (або ради мікрорайону) представників педагогічного колективу школи з метою надання педагогічної допомоги сім'ям, у яких проживають діти "групи ризику", та оздоровлення умов сімейного виховання.

3. Створення з допомогою самих підлітків та членів вуличного комітету (ради мікрорайону) ініціативної групи з метою організації корисного сімейного відпочинку та спортивно-оздоровчої роботи в мікрорайоні.

4. Залучення до спільної педагогічної діяльності представників шефів школи, правоохоронних органів, медпрацівників із складу батьків школи та колишніх учнів школи.

5 .Формування на основі їх складу інституту громадських шефів для надання допомоги підліткам "групи ризику" в адаптації до дорослого життя і вибору майбутньої професії.

6. Організація з допомогою вуличного комітету (ради мікрорайону) гуртків за інтересами, свят вулиць, акцій милосердя, спрямованих на надання матеріальної допомоги багатодітним, малозабезпеченим сім'ям, сиротам, підшефним підліткам "групи ризику".

Як відомо, підлітки з акцентуаціями характеру потребують постійного соціально-педагогічного супроводу у всіх сферах їхнього життя і діяльності: у сім'ї, у школі, у мікрорайоні. Дослідник проблем такого супроводу І.Трус визначає його як "... комплекс превентивних, просвітницьких, діагностичних і корекційних заходів, спрямованих на проектування і реалізацію умов для успішної соціалізації підлітків; перспектив їх особистісного зростання" (И.Трус. Модель социально-педагогического сопровождения подростков с акцентуациями характера // Воспитание школьника. - 2003. - № 3. - С. 26). Учений пропонує модель його, яка опирається на такі концептуальні положення:

1. Природний розвиток особистості підлітка первинний, оскільки вихованець виступає не стільки об'єктом соціально-педагогічного впливу, скільки активним суб'єктом взаємодії з батьками, вчителями, соціальним педагогом, психологом у ході реалізації корекційно-розвивальної програми. Реальні зміни у його поведінці можливі лише за умови бажання і потреби в самоудосконаленні.

2. Соціокультурний розвиток підлітка проходить через його зв'язок із навколишнім середовищем і освоєнням цього середовища. Незважаючи на те, що в середовищі нерідко діє чимало негативних чинників, ізолювати дитину від нього не можна. Процес соціалізації не може бути "інкубаційним". Соціальний педагог повинен допомогти підлітку навчитися протистояти негативному впливу.

3.Як вихідний критерію оцінки ефективності процесу соціально-педагогічного супроводу виступають розвиток індивідуальних якостей підлітка, здатність відшуковувати в собі нові творчі ресурси і намагання робити власні відкриття, вивчаючи себе як особистість. Тобто йдеться про дотримування синергетичних положень стосовно того, що дитині як складно організованій системі не слід нав'язувати шляхи її розвитку, а натомість виводити ці шляхи із неї самої як системи.

Зважаючи на це, модель передбачає дві основних цілі соціально-педагогічного супроводу:

1.Збереження природних механізмів розвитку підлітків, запобігання умовам, здатним деформувати характер вихованця.

2.Формування у підлітка потреби саморозвитку, саморегуляції, самозміни і самоудосконалення.

Основними функціями моделі соціально-педагогічного супроводу є: відновлювальна, компенсуюча, стимулююча, коректуючи, соціалізуюча. Відновлювальна передбачає відновлення тих позитивних якостей, які переважали у підлітка до появи у нього акцентуації характеру. Компенсуюча проявляється у формуванні в клієнта намагання усунути певний недолік за рахунок посилення діяльності в тій галузі, в якій він найшвидше може добитися успіху. Стимулююча передбачає підтримку тих позитивних особистісних характерологічних утворень, які є у підлітків. Коректуюча полягає у виправленні тих негативних характерологічних змін, які відбулися у підлітка з виникненням акцентуації характеру. Соціалізуюча спрямована на надання можливості вихованцю соціального розвитку і пізнання - підвищення соціально-психологічної компетенції.

Для успішної реалізації моделі соціально-педагогічного супроводу підлітка з акцентуацією характеру необхідно враховувати низку чинників, визначених А.Реан і Н.Кузьміною. До першої групи чинників належать об'єктивні, які пов'язані з реальною системою і послідовністю педагогічних дій, спрямованих на досягнення очікуваного результату. Другу групу складають суб'єктивні чинники. Вони пов'язані з суб'єктивними передумовами професійної діяльності. До них відносять: мотиви, спрямованість, здібності, компетентність, уміння, задоволеність, творчість. До третьої групи належать об'єктивно-суб'єктивні чинники, які пов'язані з організацією соціально-педагогічного середовища.

І.Трус визначив шляхи реалізації моделі, на основі яких пропонуємо технологію соціально-педагогічного супроводу підлітків з акцентуаціями характеру. Вона передбачає сім етапів.

Перший етап-діагностика психічного і соціального здоров'я підлітка. З цією метою соціальний педагог використовує тести Смішека, проводить анкетування вчителів-предметників стосовно особистісних якостей "важких" підлітків. Використовує зібрану класним керівником інформацію про педагогічні аспекти статусу учня, визначені на основі власних спостережень наставника класу, його розмов з педагогами і батьками. Залучає вчителів-предметників до участі в експертних опитуваннях на етапі діагностики. Упродовж етапу адміністрація школи допомагає соціальному педагогу залучити класних керівників та вчителів-предметників до проведення основних діагностичних заходів.

Другий етап - аналіз отриманої у ході діагностики інформації, оформлення її результатів, визначення кількісних і якісних характеристик акцентуацій, забезпечення учасників процесу соціально-педагогічного супроводу необхідною інформацією стосовно конкретних учнів і груп.

Третій етап - спільна з психологом за участі дирекції навчального закладу розробка рекомендацій для підлітків, педагогів, класних керівників, батьків. Соціальний педагог ініціює проведення педагогічної ради школи, на засіданні якої обговорюються і затверджуються плани комплексної допомоги "важким" підліткам. Розробляє педагогічні рекомендації для груп підлітків кожного окремого типу акцентуацій. Окремо такі рекомендації готуються для підлітків, класних керівників, учителів-предметників та батьків.

Згідно з матеріалами засідання педради класний керівник планує конкретні форми навчально-виховної роботи в класі, проводить батьківські збори класу з відповідним тематичним спрямуванням, пропонує батькам психолого-педагогічні рекомендації з метою встановлення таких взаємостосунків із дітьми, які б сприяли відновленню тих позитивних якостей, що переважали у підлітка до появи акцентуацій характеру.

Вчителі-предметники у цей час розробляють індивідуальні стратегії виховних підходів, сформованих на основі діагностики, до конкретних учнів та їх груп.

Четвертий етап - консультування всіх учасників супроводу стосовно шляхів і способів вирішення проблеми підлітка з акцентуаціями характеру. З цією метою використовуються як групові, так й індивідуальні консультації з педагогами, батьками, адміністрацією школи, у ході яких здійснюється відповідна психолого-педагогічна просвіта, обговорюються можливі варіанти вирішення проблем "важкого" підлітка. Класний керівник та вчителі-предметники беруть активну участь у групових та індивідуальних консультаціях, які проводить соціальний педагог.

П'ятий етап - виконання рекомендацій кожним учасником супроводу. Соціальний педагог у цей час проводить заплановані психоко-рекційні заходи, індивідуальні консультації для підлітків з метою пробудження в них бажання саморегуляції та самовдосконалення. Допомагає вихованцям у пошуку необхідних для вирішення назрілих проблем фахівців. У власній практичній діяльності реалізують розроблені рекомендації класні керівники. Серед форм реалізації поставлених завдань соціально-педагогічного супроводу в цей час можна виділити:

а) бесіди, заняття-практикуми, виховні години на теми виховання характеру, самоорганізації та саморегуляції;

б) конкурси, змагання КВК, предметні тижні, екскурсії, відвідування виставок, театру; колективний перегляд кінофільмів із метою пробудження і розвитку творчого потенціалу.

Шостий етап - аналіз виконання психолого-педагогічних рекомендацій у ході соціально-педагогічного супроводу; визначення причин успіхів і невдач.

Сьомий етап - проектування подальшого розвитку підлітка на основі відкоректованих під час аналізу форм, методів та засобів соціально-педагогічного супроводу.

Тактики соціально-педагогічного супроводу підлітка з акцентуаціями характеру:

1) Тактика "Виведення шляху розвитку системи із самої системи". Не "форсувати" взаємини із підлітком до проникнення у світ його захоплень. Постаратися шляхом начебто стихійного, випадкового залучення в ситуації вибору до виконання творчих завдань визначити внутрішньоінтенційну спрямованість клієнта, щоб згодом, спираючись на неї, знайти оптимальний шлях найближчої перспективи її розвитку. Для виконання цього завдання соціальному педагогу необхідна тісна співпраця з учителями-предметниками, класним керівником та батьками. Їх спостереження можуть допомогти, образно кажучи, вловити світлий промінчик світу захоплень вихованця.

2) Тактика "Світла енергетика". Будьте конгруентні у стосунках із клієнтом, тобто сприймайте його на основі позиції: "Ти подобаєшся мені", а не "Ти будеш подобатися мені, якщо ..." Погасіть у собі внутрішню неприязнь до дитини. Для цього згармонізуйте перший і другий комунікативні плани. Пам'ятайте, що досить однієї миті для того щоб у ситуації дисгармонізації їх ваш співрозмовник устиг вловити у вашому погляді порожнечу відчуження, неприязні та холоду, яких уже не в силі будуть прикрити ніякі "теплі" слова.

3) Тактика "Співробітництво"передбачає активну роль підлітка у системі його взаємодії із соціальним педагогом, учителем-предметником. Це означає, що у стосунках із підопічним необхідно тонке відчуття міри. Не слід створювати враження нав'язування себе у співрозмовники. Для цього кожну розмову чи бесіду слід так будувати, аби створювалося враження її незавершеності. Певна цікава для підлітка інформація повинна бути лише оконтурена або перервана і "випадково" забута. Згодом вона у спогадах підлітка виявить свою "незакінченість", приверне увагу до себе і примусить піти на повторний контакт із педагогом. Так можна налагодити регулярне спілкування з клієнтом, яке й започаткує процес співробітництва з метою соціально-педагогічної корекції.

4) Тактика "Уникнення негативних суґестивних комплексів". Не фіксуйте увагу клієнта на його невдачах. За умови, коли цього не можна уникнути, давайте комплексну оцінку їх причин. Паралельно формуйте засобами неспецифічної психічної реактивності позитивний суґестивний комплекс, основою для якого можуть слугувати відомі слова англійського письменника Чарльза Діккенса: "Немає ще на світі такого пагорба, вершини якого наполегливість, врешті-решт, не досягне".

5) Тактика "Право унікальності". Не попрікайте підлітка в його недосконалості. Не порівнюйте з кимось із найближчого оточення. Кожна людина унікальна у своїй внутрішньоінтенційній сутності. Розвивається на основі власної внутрішньої природи та її закономірностей. Їй, зважаючи на відомий афоризм, нікого не потрібно обганяти у світі, крім самої себе. Право власної унікальності заперечує будь-яке насильство зовнішніх чужих форм і сутностей.

Соціально-педагогічний супровід підлітків у неконтрольованих обставинах, які формуються у мікрорайонах проживання вихованців, вимагає, насамперед, збору відповідної інформації.

Технологія створення "Банку даних дітей шкільного віку, які знаходяться в складнішій життєвій ситуації". Соціальний педагог готує проект наказу директора загальноосвітнього навчального закладу з метою створення оперативних груп для збору в мікрорайонах необхідних даних і відповідного їх оформлення. Запланований захід може стати складовою соціальної паспортизації класів. До складу оперативних груп, роботу яких організовує соціальний педагог, входять члени дирекції школи, психолог, медичний працівник, класоводи, вихователі, класні керівники. Під час шкільних занять дітей попереджають про заплановане відвідування сімей, у яких вони проживають. Таким чином, створюються сприятливі умови для найповнішого вивчення обставин їх сімей. Згодом складаються списки дітей, які знаходяться в складній життєвій ситуації. До такої категорії школярів зазвичай відносять: дітей, які залишаються без догляду батьків; дітей-інвалідів; дітей, неповноцінних у фізичному та психічному розвитку; дітей - жертв екологічних і техногенних катастроф, стихійних лих; дітей вимушених переселенців; дітей, що проживають в екстремальних умовах; дітей-жертв насильства; дітей, що проживають у бідних сім'ях; дітей з відхиленнями у поведінці; дітей, життєдіяльність яких об'єктивно порушена в результаті обставин, що склалися, і які не можуть подолати ці обставини самостійно або з допомогою сім'ї.

Під час відвідування групою збору інформації сім'ї на кожну дитину і сім'ю, в якій вона проживає, заводиться картка. У неї заносяться такі дані: тип сім'ї (повна, неповна, багатодітна, опікунська, криміногенна і т.п.); детальні відомості про батьків та осіб, які їх заміняють (освіта, місце роботи, посада тощо); особливості побутових умов; стан здоров'я школяра та його батьків чи опікунів; основні причини неблагополуччя в сім'ї; характер відхилення в поведінці та розвитку учня. На основі цього визначається найнеобхідніша допомога, якої потребує дитина та сім'я, у якій вона проживає, найближчим часом.

Картки підлітків, які перебувають на внутрішкільному обліку, можна виділити, наприклад, жовтим кольором; ті, які на обліку у Центрі соціальної служби для молоді, - зеленим; ті, які на обліку в кримінальному відділі міліції у справах неповнолітніх, - червоним.

За умови, коли у ході розмови сім'я підопічного виявить бажання покращити виховання дитини, з нею укладається соціально-педагогічний контракт терміном від півроку до двох років (за прикладом методу відомої голландської програми ІНСТАП), в якому обумовлюються відповідні обов'язки та завдання, що ставляться перед батьками чи опікунами і соціально-педагогічною службою школи.

Особливої уваги наразі потребує соціально-педагогічна діяльність у навчальних закладах інтернатного типу, оскільки вона вимагає особливих педагогічних основ життєвого самовизначення дитини, спрямованих на нейтралізацію деприваційних умов розвитку вихованців та реалізацію їх внутрішньоінтенційної спрямованості.

За даними Державного комітету статистики України, у 2001 році загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, становила в Україні 100 678 осіб. Кількість таких дітей у школах-інтернатах для дітей-сиріт у порівнянні з минулими роками збільшилася на сьогодні майже у півтора раза. Свідченням уваги держави та громадських організацій до проблеми правового та соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є видання таких державних документів, як: Закон України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р., Указ Президента України № 1153 від 17.10.1997 р. "Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків".

Педагогічна наука і практика останнім часом довела, що найпрогресивнішою формою соціально-педагогічної реабілітації та соціалізації названої категорії дітей є їх виховання у прийомних сім'ях. Однак, оскільки наразі це практично здійснити неможливо, то найближчим часом основною формою соціалізації таких дітей залишатиметься державна система інтернатного виховання, хоч на основі досліджень Л.М.Артюшкіної та А.О.Поляничко доведено, що виховання дитини в умовах сімейної депривації і "закритого" навчального закладу закономірно призводить до її соціальної депривації (Артюшкіна Л.М., Поляничко А.О. Специфіка професійної діяльності соціального педагога загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування // Практична психологія та соціальна робота. - 2004. - № 2. - С. 43). Як стверджують автори, аналіз досліджень формування особистості вихованців інтернатів дозволяє з'ясувати прояви соціальної депривації, насамперед, у міжособистісних стосунках дітей з однолітками (самоствердження, комплекс "Ми", суперництво); з дорослими (рентні відносини: дорослий сприймається як обслуга); з особами протилежної статі (ранні сексуальні стосунки, викривлені сексуальні уподобання, невміння налагоджувати сімейні взаємини). У майбутньому для них стають властивими очікування рентних відносин; недовіра до людей, світу загалом; невдячність, заздрісність, очікування неприємностей з боку навколишніх; проекція власного життєвого досвіду на своїх дітей (Я.О.Гошовський, І.В.Дубровіна, Т.М.Землянухіна, М .І.Лісіна, А.М.Прихожан, М.Н.Толстих). Для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, нерідко характерні невпевненість у собі, неусвідомлення власної самоцінності, відсутність життєвої перспективи. У багатьох випадках у них формується комплекс безнадійності та безпорадності. Їм важко визначити сенс і мету свого життя, сформувати потребу жити для когось, що засвідчує розвиток екзистенційної депривації-глибинного почуття втрати смислу життя в поєднанні з відчуттям порожнечі.

Соціальному педагогу інтернатного закладу доводиться розв'язувати завдання, дещо відмінні від тих, які стоять перед його колегою у звичайному загальноосвітньому навчальному закладі. Це пов'язано з тим, що в школах-інтернатах формується особливий тип особистості, для соціалізації якої необхідне своєчасне подолання кризових ситуацій та розв'язання проблем вихованця на основі самоусвідомлення ним ставлення до самого себе, оточуючих та навколишнього середовища. Наставнику необхідно вчити дітей, які, будучи позбавленими батьківського тепла та ласки, нерідко встигнувши зневіритися і втратити будь-яку надію у своєму житті, сприймати життя оптимістично. На думку Л.М.Артюшкіної та А.О.Поляничко, у центрі уваги соціального педагога повинна бути соціалізація вихованця інтернату, інтеграція його у суспільство як альтернатива відособлення, "випадання" із унормованих соціальних стосунків. Тобто дитину необхідно вчити бути "архітектором" власного життя, який відчуває впевненість у майбутньому і здатний виявляти повагу та довіру не лише до самого себе, а й до всього світу. Значно легше досягнути цього, коли створено соціально-педагогічний комплекс школи-інтернату. Його структура може мати такий вигляд: 1) медико-психолого-педагогічна служба, 2) служба спортивно-оздоровчого та культурного дозвілля, 3) служба професійної і соціальної адаптації, 4) служба профілактики правопорушень.

Керівництво названими службами може здійснювати заступник директора з соціально-педагогічної роботи, якщо в навчальному закладі є така посада, або в протилежному випадку, соціальний педагог за умови широкої підтримки директора школи.

До складу медико-психолого-педагогічної служби доцільно, окрім соціального педагога та представників адміністрації школи, ввести шкільного психолога, логопеда та відповідального медичного працівника. Будучи основною, ця служба покликана займатися діагностуванням соціально-педагогічних ситуацій та мікроклімату як у загальношкільному, так і в класних колективах, вивченням внутрішньоінтенційної спрямованості дітей, створенням та вишукуванням можливостей для реалізації її позитивних виявів. У випадку необхідності служба організовує та проводить медико-психолого-педагогічні консиліуми, залучаючи до них необхідних та причетних фахівців, представників обслуговуючого персоналу.

У службі спортивно-оздоровчого і культурного дозвілля працюють соціальний педагог, заступник директора з виховної роботи (старший вихователь), педагог-організатор дитячого колективу, вчителі, які відповідають за фізкультурно-оздоровчу роботу, завідувач шкільною бібліотекою, керівники гурткової роботи. Вони створюють таке виховне середовище, яке покликане активізувати процес соціалізації вихованця. Служба сприяє залученню школярів до корисних форм дозвілля, ініціює проведення багатьох із них: зустрічей з цікавими людьми, проведення свят Врожаю, Квітів, Зустрічі зими, Нового року, Проводів зими, Зустрічі весни, Рідної мови, Перемоги, Творчості тощо.

Доцільним в умовах інтернатного навчального закладу буде обговорення з вихованцями таких проблем: "Нетлінні вічні цінності", "Для чого приходить людина в життя", "Щастя як пташка в польоті", "Храм душі людської", "Доля - це характер", "Відчуття себе не тільки в ближньому, а й у далекому", "Чому бій виграє тільки той, хто остаточно вирішив його виграти?", "Глибинні джерела сил людських", "Ціна і цінність", "Відчуття в собі найвищого свого "Я", "Як учитися любити себе, аби не втрачати", "Шлях до самого себе справжнього", "Щоб перестати воювати з кимось, підпиши мир із самим собою", "Скільки в людині доброти, стільки в ній і життя", "Людина живе на землі не для багатства, а для щастя", "Щасливий той, хто знайшов свою справу в житті", "Здоровий жебрак щасливіший від хворого короля", "Таємниця кохання - вияв людської краси", "Сім'я - клітинка загальнодержавного організму", "Якщо ти егоїст, краще не створюй сім'ї", "Егоїзм - першопричина раку душі" і т.д.

У службу профілактики входять соціальний педагог, шкільний психолог, заступник директора з виховної роботи (старший вихователь), вчитель історії та права. В міру необхідності до її роботи залучають інших фахівців. Служба здійснює спостереження над вихованцями, особливо схильними до правопорушень. З метою запобігання останніх організовує і проводить відповідні профілактичні заходи. Представники служби допомагають дітям у навчанні, корекції поведінки, залученні їх до організації та проведення корисного дозвілля.

У службі професійної орієнтації та адаптації працюють соціальний педагог, шкільний психолог, заступник директора з виховної роботи (старший вихователь). У разі потреби залучаються інші фахівці. Служба ініціює проведення зустрічей із людьми різних професій, надає групові та індивідуальні консультації з питань професійної орієнтації. Підтримує постійні зв'язки з районними або міськими центрами соціальних служб для молоді (ССМ), особливо з її консультпунктами з питань профорієнтації та працевлаштування і такими соціалізованими формуваннями, як молодіжна біржа праці та агентства зайнятості тощо. Робота служби особливо пожвавлюється в кінці навчального року, коли виникає необхідність надання широких інформаційно-консультативних послуг із правових, соціальних, психологічних питань для випускників загальноосвітнього інтернатного закладу. У цей час спеціалісти обласних, районних та міських ССМ працюють у тісному контакті з центрами зайнятості. Для соціально незахищеної категорії молоді, зокрема випускників інтернатних навчальних закладів, "бронюються" робочі місця.

Соціальний педагог, працюючи у складі служби професійної орієнтації та адаптації, попередньо значну увагу приділяє професійній діагностиці на основі особистісно орієнтованого підходу. Щоб робота виявилася плідною, йому необхідна допомога психолога, вихователів груп та вчителів-предметників.

Технологія проведення професійної орієнтації випускників шкіл-інтернатів у процесі співпраці служби професійної орієнтації та адаптації школи з Центром зайнятості ССМ. На основі консультацій із шкільним психологом, розмов із випускниками, вихователями груп, вчителями-предметниками, керівниками секцій та гуртків, власних психолого-педагогічних спостережень соціальний педагог визначає особливості характеру, ціннісних орієнтацій, захоплень, спрямованості, фізичних і розумових даних учня випускного класу. На основі ціннісних орієнтацій особистості можна визначити мотиви професійного вибору, які тісно пов'язані з інтересами, устремліннями і потребами школяра. Використовуючи методи спостереження, анкетування, тестування, бесіди, аналізу продукції навчальної і практичної діяльності учнів, узагальнення незалежних експертних оцінок, у ході професійної діагностики визначаються такі якості особистості, як: темперамент, задатки, здібності, спрямованість. Згодом у співробітництві зі шкільним психологом або психологом у Центрі зайнятості доцільно провести комп'ютерне тестування. Старшокласникам, які сідають поряд із психологом перед комп'ютером, попередньо пояснюють як користуватися відповідною програмою, після чого учасники тестування натисканням на клавіш відзначають свої варіанти відповідей на запитання і завдання комп'ютерної програми. Працюючи і паралельно консультуючись із психологом, кожен із майбутніх випускників незабаром отримує надруковані на принтері рекомендації стосовно сфер професійної діяльності. З метою тестування можна й використати звичайні тести, яких на сьогодні багато у спеціалізованій літературі. Наступним етапом профорієнтації є профконсультація. Ділячись досвідом її проведення, Л.Тисячникова рекомендує попередньо відправляти майбутніх випускників на консультації до шкільного лікаря (в дитячу консультацію) та до шкільного психолога, оскільки частина професій висуває підвищені вимоги до здоров'я та психологічних особливостей претендентів на їх здобуття. Психолог може рекомендувати певні заходи з метою корекції тих чи інших якостей особистості, організувати необхідні психокорекційні ігри, психологічні практикуми.

Профконсультація може утруднюватися тим, що серед учнів випускних класів зустрічається немало тих, які вагаються у виборі майбутньої професії. У цьому випадку необхідно визначити причину вагань, а пізніше усунути її. На наступному етапі доцільно провести ознайомчо-інформаційні консультації, які покликані значно поглибити знайомство з особливостями вибраної професійної діяльності. У цей час слід налаштувати юного клієнта на співробітництво. На ці консультації слід запрошувати представників професій, про які мріють випускники. Бажано, аби запрошені не тільки досконало володіли фахом, який вони представляють, а й уміли змістовно і цікаво його представити.

Співробітничаючи із центром зайнятості, соціальний педагог отримує можливість використовувати матеріали його відеотеки. Окремі відео програми доцільно використати у школі-інтернаті під час проведення профконсультаційдля старшокласників. Особливо необхіднимидля учнів випускних класів є довідково-рекомендаційні профконсультації, які передбачають перегляд спеціалізованої довідкової літератури, газетних реклам, оголошень про прийом на навчання у навчальні заклади різних рівнів акредитації. Допомагатимуть юнакам та дівчатам у виборі професії запропоновані соціальним педагогом та шкільним бібліотекарем списки рекомендованої літератури, телепередач та радіопередач, перегляд відповідних статтей журналів та газет, відвідування різноманітних підготовчих курсів.

Позитивну роль у профорієнтаційній роботі також відіграє залучення старшокласників до діяльності, наближеної до вибраної професії. Сприятиме цій справі проведення тематично відповідних екскурсій. Навіть за умови, що вони виступають колективною формою професійно спрямовуючої-діяльності, на базі їх можна застосувати індивідуальний підхід. Наприклад, під час організації екскурсії на виробництво вихованців можна попередити, що приходити всім необов'язково, а тільки тим для кого екскурсія цікава.

Під кінець навчального року в навчальному закладі інтернатного типу бажано проводити День профорієнтації, на який запросити представників різноманітних професій. Юристи в цей день могли б провести в класах консультації з трудового законодавства, спеціалісти Центру зайнятості ССМ - профконсультації, психологи та соціальні педагоги-психолого-педагогічні консультації. Після загальних бесід названі фахівці могли б запропонувати індивідуальні консультації для бажаючих.

Важливу роль у процесі соціалізації учня в загальноосвітньому закладі інтернатного типу відіграє учнівське самоврядування, оскільки воно сприяє формуванню у вихованців досвіду соціальних відносин та спілкування. Під самоврядуванням у соціальній педагогіці розуміють вирішення питань виховної організації або первинних колективів їх членами у межах повноважень, делегованих керівниками. Приклади ефективного учнівського самоврядування представлені у творчих доробках Я.Ко