Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

З часу виходу в світ першого видання цього посібника (2003 р.) автор одержав чимало схвальних відгуків, а також побажань, які вважає за доцільне врахувати. Певною мірою змінились життєві обставини, що виявляють вплив на зміст соціального замовлення. У процесі апробації посібника зазнали подальшої еволюції й деякі власні погляди автора. Усе це позначилось на змістові другого видання (2006 р.).

В основі третього видання навчального посібника — та сама концепція, але окремі її аспекти поглиблені, що зобов'язує автора зробити кілька по-суттєвих зауважень.

По-перше, йдеться тут про навчальний курс, що репрезентує теоретичний (базовий) компонент у системі дисциплін, об'єднаних загальним поняттям "педагогіка". Передбачається, що йому передує ознайомлення читача з історією педагогіки, хоча штучного протиставлення педагогіки минулого і сучасності автор уникає. Закладена у цьому курсі концепція, відповідно, покликана служити теоретичним підґрунтям побудови різних методичних дисциплін — фахових, позаурочної та позашкільної діяльності, соціальної роботи тощо. В такому контексті посібник пройшов ґрунтовну практичну апробацію у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка.

По-друге, пропонований навчальний посібник зорієнтований на реалізацію нового соціального замовлення, яке випливає з національно-демократичних орієнтирів та прогнозів розвитку сучасного українського суспільства. Відповідно у ньому закладено тенденцію до національної автентичності, а отже, помітною є апеляція до духовної спадщини українського народу та його педагогічної традиції (Володимир Мономах, літописні джерела, козацька педагогіка, Г. Сковорода, К. Ушинський, І. Франко, Г. Ващенко, П. Юркевич, С. Русова, галицькі педагоги міжвоєнного часу, В. Сухомлинський та ін.). Водночас зроблена спроба цю національну спадщину подати системно та адаптувати до реалій нашого часу. Все це і зумовило певний "відхід" від посткомуністичних орієнтирів деяких наших сучасних педагогічних досліджень та запровадження поняття сучасної української педагогіки.

По-третє, процеси демократизації суспільства спонукають нас уважно ставитися до проблем перебудови педагогічного мислення та реформування освіти. Відходить у минуле час, коли "влада" навчала і виховувала народ відповідно до своїх потреб. За умов демократії людина повинна бути не тільки обізнаною і вихованою, але й здатною діяти, впливати на обставини життя. У зв'язку з цим у посібнику ідентифікуються поняття "навчання", "виховання" і "розвиток" як різні (специфічні) субпроцеси становлення самодостатньої особистості. Це позначилося і на структурі пропонованого курсу: його традиційна бінарність ("дидактика" і "теорія виховання") замінена триєдністю, що подана у вигляді трьох частин, які висвітлюють згадані вище субпроцеси: засвоєння людиною інформації, формування її ставлення до світу та розвиток (удосконалення) власних діяльнісних можливостей. Такий підхід диктує потреби та відкриває можливості глибинної перебудови змісту всієї діяльності школи. Цим питанням у посібнику приділено значну увагу.

По-четверте, на відміну від традиційних підходів при написанні посібників навчального призначення, у пропонованій праці акцент переноситься з опису структурних компонентів системи освіти на зміст, оскільки в нашу перехідну епоху саме він стає головною ареною нових пошуків, протиріч і суперечок. Автор виходить з того, що для сучасної педагогіки пріоритетним є не стільки те, як діяти, скільки те, на який зміст наша діяльність скеровується — яку інформацію учням і студентам пропонуємо, у які цінності виховання їх вводимо і які якості в них прагнемо удосконалювати, аби забезпечити їм життєвий успіх.

Читач знайде у цій праці також чимало несподіваних пропозицій та висновків. Не вважаємо їх "останнім словом". Йдеться найперше про спонуку студентів до дискусії й роздумів та здійснення ними свого святого права на власну точку зору. Дотримуємося, отже, переконання, що ідеї починають діяти лише тоді, коли вони стають для людини ії власними, коли вони приходять до неї самі.

Автор висловлює глибоку вдячність Всеукраїнському педагогічному товариству імені Григорія Ващенка та його Львівській організації та особисто їх очільникам — професору А. Погрібному і п. О. Гентош, а також редакції журналу "Рідна школа" за постійну підтримку зусиль автора у процесі написання цієї праці.