Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Педагогіка як наука

Розділ 1. Педагогіка як наука, система педагогічних дисциплін і професія

Педагогіка як наука

Педагогіка — це наука, яка вивчає і має на меті удосконалити процеси навчання, виховання та розвитку людини. Особливістю педагогіки є те, що вона не є наукою самодостатньою, зосередженою на собі самій, як це характерно для інших наук — природознавчих чи гуманітарних. Так само як і медицина, агрономія, юриспруденція чи наука управління, педагогіка спрямовує свої зусилля на покращення потрібної для суспільства форми діяльності.

Назва "педагогіка" походить від двох грецьких слів: "paidos" (дитина) і "аgo" (веду). У Стародавній Греції "дітоводінням" називали обов'язки рабів, які супроводжували дітей до школи. Як буде видно далі, трактування "педагога" як помічника дитини і досі несе в собі певний символічний та суттєвий сенс.

Як і будь-яка інша наука, педагогіка володіє своїм понятійним апаратом, своїми методами дослідження і репрезентує досвід педагогічної діяльності, нагромаджений багатьма поколіннями народу, втілений у певних принципах, закономірностях та правилах. Існування такої науки зумовлено природною потребою народу допомогти молодому поколінню громадян засвоїти вимоги життя, увійти в нього гармонійно і повноцінно себе в ньому реалізувати.

Розрізняють наукову (елітарну) і народну педагогіки. Першу з них репрезентують педагогічна спадщина і сучасні дослідження професійних учених-педагогів. її, як правило, покладено в основу системи освіти та виховання, що перебувають під опікою держави.

Народна педагогіка (сучасні дослідники часто називають її також етпопедагогікою) виступає як складова загальної народної субкультури (народні мистецтво, фольклор, медицина, агрономія тощо), що виникає з потреб тієї частини народу, яка в умовах колоніального чи соціального поневолення не має доступу до культури "офіційної", здебільшого міської.

У різних народів розрив між "верхньою" і "нижньою" верствами суспільства в історії бував різним — і великим, і малим. Власне цим і пояснюється слабкий розвиток народної субкультури у народів центральної Європи і висока її значущість для нас, тих, хто цілі століття зазнавали поневолення.

Очевидно, що творцем народної педагогіки був сам народ, а тому народна педагогічна мудрість відрізняється автентичністю і природо-відповідністю, а відтак часто слугує джерелом педагогічної правди і для педагогіки наукової. Саме так це відбувається і в мистецтві, і в медицині, і в інших галузях культури.

Сьогодні етнопедагогіка іноді читається як додатковий курс у педагогічній підготовці вчителя.

Крім того, своєрідну педагогічну функцію виконують також література, образотворче мистецтво, музика, філософія тощо, які вводять людину в певну систему цінностей. Кожен автор (письменник, художник тощо) своєю творчістю виховує, а отже, у певному сенсі є педагогом.

Педагогіка включає в себе фундаментальний (теоретичний) і прикладний (конкретно-дидактичний) рівні. На таку різнорівневу структуру педагогіки вказував ще К. Ушинський, називаючи ці рівні "теоретичним" і "практичним" (див. його передмову до розділу "Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології"). Перший із них засвідчує її давній зв'язок з філософією. Він вивчає соціальне замовлення, спирається на відповідну науково-педагогічну спадщину, досягнення суміжних наук та на дані практичної діяльності й формує загальні, оптимальні для певного часу, педагогічні рекомендації, певні принципи, закономірності, правила. Вивчення педагогіки цього рівня у педагогічних закладах покликане забезпечити становлення відповідного педагогічного світогляду майбутнього вчителя. Значний внесок у теорію української педагогіки зробили Володимир Мономах ("Повчання дітям"), Г. Сковорода, П. Юркевич, К. Ушинський, П. Куліш, Б. Грінченко, С. Русо-ва, І. Огієнко, Я. Чепіга, І. Отешенко, С. Сірополко, П. Біланюк, Я. Кузьмів, о. Ю. Дзерович, П. Паращин, І. Ющишин, П. Будз, Г. Ващенко, В. Сухомлинський, М. Стельмахович та ін.

Традиційно цей рівень педагогіки поділяється на дві головні частини — теорію навчання (дидактику) і теорію виховання. На часі окремим розділом пропонувати і теорію розвитку як її автономний розділ, про що йтиметься далі.

Другий — прикладний — рівень педагогічної науки трактується як методичний. Він репрезентований найперше фаховими методиками, які іноді називають також практичними, або конкретними, дидактиками. Крім них, розробляються також "Методика поза урочної діяльності" (обов'язки класного керівника, організація позаурочної та позакласної роботи та ін.), "Методика виховної роботи" тощо.

Педагогічні предмети прикладного рівня "вбирають" рекомендації, теорії педагогіки і розробляють методи (способи) їх реалізації стосовно навчання різних шкільних дисциплін, практики позаурочної та позашкільної роботи тощо.