Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Діяльність учня

Загальновідомо, що діяльність є формою стосунків людини з навколишнім середовищем, і через неї вона задовольняє свої потреби. Навчальний процес не є винятком і, як усяка діяльність, розгортається в трьох напрямах.

1. Людина сприймає і засвоює зовнішній світ. У ранньому дитинстві це відбувається шляхом сприймання зовнішніх образів. Пізніше, оволодівши мовою, дитина одержує змогу привласнювати собі також чужий готовий досвід. Згустком його і є навчальний предмет у школі. Досвід людини поповнюється знаннями, вміннями і навичками, необхідними для діяльності. Багаж досвіду закріплюється в пам'яті. Накопичення інформації й закріплення її в пам'яті — перший компонент у структурі процесу едукації.

2. У процесі життєдіяльності людина впливає на зовнішній світ, бо вона наділена природними силами, є діяльною природною істотою. Наштовхуючись на перепони, вона докладає зусиль, щоб навчитись переборювати їх, шукає нових, ні в кого не запозичених способів розв'язання власних проблем. Таким чином вона виробляє в собі певний "інструментарій" успішної взаємодії зі зовнішнім середовищем, удосконалює духовні, психічні, соціальні й фізичні можливості власної діяльності. Це —розвиток,

У навчальному процесі така діяльність зорієнтована на навчальний предмет, який дитина повинна постійно "переробляти", "перетворювати" з однієї форми в іншу (ними є вирішення навчальних задач).

Природа процесу пізнання і процесу впливу на зовнішнє середовище, таким чином, є різною і зумовлює формування в людині різних якостей, але про це мова піде в наступних розділах.

3. Життєдіяльність людини забезпечується також набутою в процесі еволюції здатністю до орієнтації й саморегуляції на основі сформованої моделі поведінки. Враховуючи власний досвід, а також досвід інших, індивід визначає своє ставлення до всього, з чим стикається, — до природи, суспільства, соціальних ідеалів, окремих людей, до оточуючих його речей, до себе самого, — і таким чином виробляє в собі стійку систему правил, поглядів і переконань, звичок.

Звичайно, немалу роль тут відіграє і зовнішнє середовище, зокрема, соціальне. Воно диктує свої "правила гри", вказує людині на певні межі, які вона не повинна переступати, на її обов'язки перед суспільством тощо. Таке збагачення досвіду поведінки відбувається і під час навчально-виховного процесу. Воно трактується як виховання (самовиховання) і входить до нього третім компонентом.

Усі три лінії взаємодії людини з навколишнім середовищем становлять нерозривну єдність (рис. 3). Вона ґрунтується на

тому, що джерелом їх є взаємодія людини з одним і тим же предметом. У кожному акті людської діяльності є і пізнання (а), і формування власного ставлення до предмета (б) і вплив на предмет (в). Немає "чистого" засвоєння інформації, "чистого" впливу на світ або "чистого" виховання, і розривати ці процеси неправомірно.

Рис. 3. Структура діяльності учня

Усі три лінії навчальної діяльності, будучи тісно пов'язаними, є водночас і автономними, через це їхня питома вага в різних видах діяльності може бути різною. В одному випадку домінуватиме засвоєння інформації, в іншому — вплив індивіда на зовнішнє середовище, а ще в іншому — формування досвіду поведінки. Цим співвідношенням і визначається зміст і "стиль" едукації.

Оцінюючи під цим кутом зору нашу школу, мусимо визнати, що в ній міцно закріпилася одна тенденція: постійне домінування інформаційного каналу. Цьому сприяє авторитарність навчально-виховного процесу: зосередивши на собі увагу класу і оголосивши себе носієм "знань" з предмета, вчитель стає чинником саме великого інформаційного впливу на учнів. Лінія сприймання і засвоєння на основі інтенсивної роботи пам'яті перевантажується, набуває форм муштрування. Це, передусім, стосується предметів гуманітарного циклу. Культу одержання знань традиційно підпорядковане все: методи навчання, підручники, організація уроку.

За таких умов втрачено увагу саме до самостійної, скерованої назовні діяльності. Сьогодні нашій освіті належить подолати цю однобокість і запропонувати дітям різні види діяльності — пізнання і вплив назовні, а також формування досвіду поведінки — бодай збалансовано. Лише в такому випадку учень зможе відчути себе суб'єктом діяльності.