Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Процес засвоєння інформації

Внутрішній (психологічний) процес засвоєння інформації включає низку етапів, до яких відносять: сприймання — осмислення і розуміння — узагальнення — закріплення — застосування на практиці (Фіцула М., 2000, с. 88).

Сприймання — передбачає відображення у свідомості людини предметів і явищ навколишнього світу та їх взаємозв'язків. Вони можуть бути запропоновані у природній для себе формі, у вербальному викладі, з допомогою ілюстрування тощо і відповідно передбачати участь різних органів сприймання з боку того, хто навчається, — слухових, зорових тощо рецепторів.

Обов'язком учителя є постійне здійснювання вибору і оцінка інформації, яку він пропонує дітям (позбавляти її зайвих деталей, підкреслювати головне, дотримуватись логіки змісту тощо), а також психологічно правильно добирати форму її презентації. Загальновідомо, що у роботі з молодшими школярами доцільно широко застосовувати образність (предмети, унаочнення, малюнки тощо). Тим часом для учнів старших класів доцільнішою видається вербальна презентація інформації (Ващенко Г. — 2, 1997, с. 96—97).

Процес сприймання на цьому етапі можна вважати успішним, якщо вчитель застосовуватиме добре продумані схеми — те, що в педагогіці останніх років називають "опорними сигналами". У кожному разі особливе значення у сприйманні інформації має перше враження, перше відбиття нових образів і понять у свідомості людини. Отже, цьому моменту вчитель повинен приділяти належну увагу.

Осмислення і розуміння — передбачає усвідомлення сенсу сприймання інформації та розкриття суттєвих ознак предметів, явищ та зв'язків між ними. Він втілює перетворення конкретних образів у поняття — процес абстрагування. Як на етапі сприймання, так і на рівні осмислення та розуміння каталізатором виступають емоції. Саме тому емоційність повинна супроводжувати весь процес пізнання.

Узагальнення — це етап, на якому вирішальну роль відіграє синтез, коли щойно сформовані первинні поняття "об'єднуються" в поняття вищого рівня. Це можна простежити на процесі вербалізованого пізнання, наприклад, читання книжки: "по-няття-словосполучення" об'єднуються у "поняття-речення", а ці, в свою чергу, — у "поняття-абзаци"; "поняття-абзаци" — у "поняття-розділи" тексту. І так усе вище, поки людина не сприйме зміст усієї книжки.

У такому рецептивному процесі велику роль відіграє розумовий досвід людини, а відтак і здатність її посилювати своє сприймання тими знаннями, які набуті раніше.

Закріплення в пам'яті — коли одержана ззовні інформація стає власним надбанням людини. Успіх цього етапу залежить від низки чинників: від спроможності пам'яті, особистої зацікавленості учня в інформації, від емоційного контексту, в якому відбувається процес, від авторитетності джерела (книжка, вчитель), з якого вона походить тощо.

Застосування знань, умінь і навичок. Людина володіє щасливим даром боронитися від інформації й забувати все, що для неї не є значущим. Тому вона сприймає її спочатку лише оперативною пам'яттю, а відтак переносить поступово в пам'ять довготривалу. На цьому шляху знання поєднуються з діяльністю і, як мовилося вище, забезпечують формування умінь, а уміння з часом можуть трансформуватися в навички. Але все це залежить виключно від того, наскільки інформація відповідає потребам людини. Найміцнішими є ті знання, які знаходять застосування у діяльності. А залежно від частоти такого використання інформації, її засвоєння може вести до навичок. Очевидно, що на цьому етапі відбувається повне злиття нової інформації з раніше набутим інформативним досвідом.

Що стосується мотивації та волі самої дитини, то найкраще діє тут мотивація внутрішня, що йде від розуміння власних потреб і цілей. Усіляке силування і підганяння дитини з допомогою оцінок часто наносить шкоду.