Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

Рушійною силою навчального процесу є постійне протиріччя між тим, що людина вже знає і вміє, і тим, що вона ще повинна знати і вміти. Процес розв'язання цих протиріч і сприяє накопиченню, поповненню і збагаченню інформативного досвіду.

Усе нове, надбане в процесі пізнання, закріплюється в пам'яті. Нові порції інформації пов'язуються з тим, чим людина вже володіла досі. Таким чином, банк інформації (інформаційний досвід) перебуває в динаміці: людина не лише розширює його, але й постійно використовує для розв'язання життєво важливих проблем.

Істотне значення має при цьому і передбачуване призначення інформації. Певна її частина підлягає ґрунтовному засвоєнню і закріплюється у довготривалій пам'яті "назавжди". Функція ж іншої видається тимчасовою, а тому вона утримується у так званій оперативній пам'яті, яка звільнюється від інформації, як тільки потреба в ній відпадає. Є підстави вважати, що процес засвоєння інформації має і певну "глибину", що позначається поняттями знань, умінь і навичок.

Знання — найбільш "поверхневий" рівень засвоєння інформації, який передбачає запам'ятовування певної суми фактів, образів, правил, числових даних тощо, а також інформації, виробленої нашим мисленням. У школі всі вони систематизуються у формі навчальних предметів.

Глибший рівень засвоєння інформації репрезентується вмінням, яке передбачає пристосування знань до дії, поєднання інформації та дії. Під умінням фактично розуміють здатність людини мобілізувати знання з метою виконання певних дій, необхідних для досягнення мети, і передати відповідні команди органам виконання.

Забігаючи дещо наперед, зауважимо, що вміння передбачають активізацію не лише знань, але й навичок, якщо вони є в досвіді людини. І тут, власне, виникає потреба розрізняти два види вмінь. Якщо людина починає лише засвоювати якусь діяльність, то їй, очевидно, доводиться спиратися лише на знання, бо навички ще не сформовані. У такому випадку говорять про елементарне (первинне) вміння. Якщо ж певною діяльністю людина вже трохи володіє, то активізації підлягають і знання, і навички (див. далі). У цьому випадку поле діяльності розширюється, а саме вміння, що спирається і на знання, і на набуті раніше навички, трактується як уміння-май стерність.

Терміном "навичка" позначають здатність людини виконувати якусь дію або операцію автоматично, без участі уваги. Такий рівень оволодіння інформацією досягається шляхом багаторазового повторення дій, внаслідок чого інтелект неначе передоручає свою функцію м'язевій пам'яті, наприклад, м'язам рук, ніг, органів мовлення тощо. У цей спосіб він звільняється від монотонної та виснажливої діяльності, беручи на себе більш творчі й складніші функції.

Навчальні предмети, які вивчаються у школі, з цієї точки зору трактуються по-різному. У рамках більшості з них учні засвоюють переважно знання (історія, література, біологія тощо). Деякі інші предмети спрямовані на оволодіння певного роду діяльністю— музика і співи, іноземна мова, малювання, праця тощо. Фундамент засвоєння таких предметів становлять навички.

Крім знань, умінь і навичок, пов'язаних зі змістом того чи іншого предмета, у процесі навчання учень повинен засвоїти деяку іншу принагідну інформацію, що стосується способів навчальної діяльності, уміння користуватися засобами навчання тощо. Цей досвід теж потрібний людині, в тому числі й після завершення навчання у школі (наприклад, уміння користуватися комп'ютером).

Повертаючись ще раз до питання про співвідношення і взаємо-перехід знань, умінь та навичок, наведемо такий приклад. Вміння варити борщ включає знання і чимало різноманітних навичок, наприклад, чищення картоплі, оперування газовою плитою, миття посуду, шаткування капусти тощо. Проте, очевидно, що був і такий час, коли кожну з цих операцій ми виконували окремо, вперше і лише на основі знань. Довівши поступово ці елементарні операції до автоматизму, ми включили їх у свій досвід і використовуємо для реалізації умінь, у тому числі й приготування борщу.

Треба зазначити, що обсяг самої дії, яка може автоматизуватися і входити до уміння-майстерності як навичка, може бути різною і залежить від досвіду індивіда: чим він більший, тим більша питома вага навичок і тим більше поле вони покривають.

Водночас варто мати на увазі, що знання, уміння й навички в структурі особистості є одночасно і продуктом, й інструментом діяльності. Накопичення їх у пам'яті, як уже наголошувалося, не є самоціллю. Досвід, набутий під час певного циклу навчальної діяльності, застосовується вже як засіб навчання в наступних циклах. Важливе значення для учня має, зокрема, якнайшвидше оволодіння "умінням учитися". Воно формується в процесі навчання і зумовлює діяльність людини в майбутньому — протягом усього життя.