Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

Людина як "витвір природи"

"...Хоч би якими були ваші погляди, читачу, на філософію і психологію, погодьтесь, що коли ми говоримо про виховання людини, то повинні заздалегідь скласти собі уявлення про людину...", — писав К. Ушинський (Ушинський К.,1954, т. 1, с. 305). Цю його настанову приймаємо і сьогодні, бо від того, як дивимося на людину, залежить те, як будемо її виховувати.

Вивчення людини як предмета педагогіки розпочинається з питання про її походження. Маємо, як відомо, достатньо обґрунтовану точку зору, відповідно до якої людина є продуктом еволюції тваринного світу і, отже, якщо не вдаватися до евфемізмів, — високорозвиненою твариною. Такий погляд часто спирався на дослідження Ч. Дарвіна. Звідси випливає, що виховання людини повинно би нагадувати "виховання" тварин, а точніше, відповідно пристосовану до її рівня "дресуру", коли за успіхи нагороджують, а за невдачі карають.

Подібні погляди поширені в педагогіці. У європейських державах і, особливо, в США— завдяки філософії біхевіоризму, одним із фундаторів якої був Б. Скіннер. Людина в системі цих поглядів трактується суто як поєднання двох чинників — генетичних особливостей організму і впливу на нього зовнішнього середовища. Вся мудрість педагогіки, таким чином, зводиться до знаменитої формули R - S ("стимул — реакція"): впливайте на людину, безпосередньо чи відповідно використовуючи середовище, і ви матимете те, що хочете.

Варто зазначити, що хоча комуністична пропаганда й критикувала філософію біхевіоризму як "буржуазну", саме ці погляди (часто з поверненням до вчення І. Павлова) було покладено в основу сталінської педагогіки. Теорія біхевіоризму відповідала її глобальним цілям: пристосувати людину до системи тоталітарного устрою суспільства. Заперечуючи її автономію в зовнішньому середовищі та у вихованні, не визнаючи фактично свободи вибору і гідності людини, цей авторитарний підхід вів і досі веде до "людини колективної", зумовлює становлення "комунального мислення" — в основі своїй безвідповідального. Людина потрапляє під закон стандартизації й перетворюється на "гвинтик" соціальної будови.

Очевидно, що в контексті подібних поглядів людина відчуває себе "випадковою" і "загубленою" в космічному бутті, позбавленою будь-чиєї опіки, а з іншого боку, — ніким не керованою і нікому не підзвітною. Статус її — не визначений. Вона може трактуватися і як цар природи, і як бидло. Не випадково, отже, матеріалістичні погляди імпонували диктаторам і приживалися в тоталітарних суспільствах. На словах людину тут прирівнювали до Бога, а насправді поводилися з нею, як з твариною.

У тій ділянці, однак, привертають до себе увагу факти, які ставлять під сумнів однозначність матеріалістичного погляду на людину. По-перше, і сам Ч. Дарвін, і І. Павлов були людьми глибоко віруючими і вважали, що за предметом їх досліджень стоїть Вища сила, яка все сотворила. На це звертає увагу Іван Франко: Ч. Дарвін "по-своєму був чоловік глибоко релігійний і зовсім не говорив ані не навчав, що чоловік походить від мавпи..." (Франко І., 1982, т. 35, с. 266). В існування Бога вірили не тільки філософи-ідеалісти, але й такі вчені, як І. Ньютон, А. Вольт, І. Берцеліус, Д. Джоуль, А. Айнштайн, В. Браун, Т. Едісон, М. Планк та ін.

По-друге, якщо походження видів можна вважати обґрунтованим (ця теорія сьогодні ставиться під сумнів), то походження життя все ж залишається таємницею. На цю обставину звертає увагу К. Ушинський. Аналізуючи вчення Ч. Дарвіна, він доходить висновку: "воно фактично показує нам, що ми живемо серед великого процесу творчості й вічного удосконалювання, рушієм якого є незнана, але відчувана нами причина, перед якою і найбільш гордий розум схиляється з благоговінням" (Ушинський К., 1964, т. б, с. 264). На його думку, вчення Ч. Дарвіна повинно бути звільнене від тупоумного галасу з боку недоуків у природознавстві й слугувати повноцінним предметом пізнання людини (Там само).

Варто зазначити, що і В. Вернадський категорично заперечував походження живого від неживого. Сьогодні засвідчуємо, що навіть метод клонування передбачає участь уже живого, яке дає початок новому життю. Це — теж біогенез, хоча для людини неприродний. За всіх випадків переконуємося, що питання походження життя не має в науці свого вирішення.