Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

Названі вище основні аспекти традиційно-християнського трактування людини дають підстави зробити кілька важливих для педагогіки висновків.

1. Суттєвою ознакою сучасного українського виховання є орієнтація на розвиток сумління людини. Воно (сумління) скероване на підтримку того, що людина сама для себе визначила як добро. Проте сумління і само потребує постійної підтримки. "Людина ... не має достатньо сил, щоб вільною волею, спираючись на саму себе, здійснити Божий задум", — пише професор М. Савчин (Савчин М., 2001, с. 76). Вона шукає опори в Авторитеті. Ця природна потреба — мати авторитет — є настільки сильною, що на світі немає народу, який не шукав би Бога і не створював би власної культурної форми наближення до Нього — своєї релігії. Щоб контролювати і оцінювати свої вчинки, людина мусить мати ідеальний взірець, зіставлення з яким вказує на те, що у її поведінці є добром і що є злом. Звідси визнання того факту, що для виховання фундаментальне значення має віра, як, зрештою, і вся сфера духовності людини.

2. Виховання — не дресура, а взаємодія двох рівних перед Богом людей, їх діалог. Не лише виховник, але й вихованець користуються правом вибору. Людині властива природна схильність самій визначати напрям свого життя, самій творити чи формувати його. У дійсності весь демократизм сучасної педагогіки виводиться з традиційно-християнських поглядів. Те, що людина володіє абсолютною гідністю, становить основу її прав і свобод у суспільстві. І саме на цих підвалинах сформовано ідеологію Загальної декларації прав людини та інших подібних документів. Християнська концепція передбачає реалізацію двох цілей: з одного боку, осягнення людиною духовної, внутрішньої свободи шляхом пізнання на ґрунті віри, надії та любові; з іншого, — свободи зовнішньої в громадському житті — через підпорядкування себе добру суспільному.

3. Оскільки людина — істота двоєдина, то її поведінка визначається не тільки (і не стільки) знаннями моральних істин, але й станом її душі, рівнем розвитку сумління і схильності до добра. А звідси і специфічна вимога до виховання: не відкидаючи традиційних прийомів і методів, сучасна педагогіка повинна виробляти та застосовувати й такі підходи, які апелювали б до внутрішньо-чуттєвого, ірраціонального в людині. Бо духовність, що є стрижнем виховання, не можна збагнути розумом, її можна лише відчути, а відтак "...навіть наймудріший наставник не може досягнути останньої глибини тієї потаємної боголюдської реальності, якою є людська особистість" (Франк С, 1992, с. 367).

4. Творець дав людині волю і розум і поклав на неї відповідальність за себе, зобов'язав її бути самодостатньою. Отже, педагогіка покликана допомогти людині цей важкий обов'язок здійснювати, розвиваючи власну життєву стратегію, здатність адекватно осмислювати і будувати свою діяльність, а також волю до того, щоби цю діяльність доводити до бажаного результату. Це означає — сприяти її саморозвитку.

5. Християнська повага і любов до людини є основою християнського гуманізму, а отже, і гуманізму соціального, що завжди був властивий нашій виховній традиції, нашій Етно-педагогіці. Людина — найвища цінність як істота богоподібна, яка, однак, завжди усвідомлює себе творінням Когось, Хто вищий за неї. "Людина не є свавільним володарем свого життя; вона — вільний виконавець вищих повелінь, які водночас є вічними умовами її життя" (Франк С, 1992, с. 36). Вона є виконавцем необхідного, потрібного, правди, волі Божої (Там само, с. 108). Ця формула віддзеркалює головну сутність саме християнського гуманізму і ту межу, яку педагогіка в своєму трактуванні людини не має права переступати — межу неминучого і необхідного підпорядкування людини Вищій Силі. Таким чином, з точки зору традиційно-християнської стратегії виховання, людина не є "продуктом" діяльності виховника. Вона завжди є чимось більшим, бо живе своїм власним внутрішнім життям. Людина — істота, котра перебуває вічно в стані внутрішньої боротьби, але водночас істота самодостатня. Вона досвідчена і обмежена, сильна і слабка, добра і зла, правдива і брехлива і т. ін. Вона завжди в дорозі. Але за всіх обставин вона —Людина, і в цьому сенсі, власне, християнство пропонує педагогіці демократичні засади виховної взаємодії.

Завдання для самоконтролю

1. Чи відповідає теорія Ч.Дарвіна на запитання про походження людини? Як трактується проблема походження людини в філософи християнства?

2. Порівняйте статус людини в контексті антихристиянського (матеріалістичного) і християнського світоглядів.

3. Назвіть основні аспекти трактування людини, де протиріччя двох світоглядів особливо відчутні.