Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Двозначність терміна "національне виховання"

Двозначність терміна "національне виховання"

В основі виховання будь-якого народу міститься природна потреба у самозбереженні, самовдосконаленні, самоствердженні шляхом розбудови власної держави. Через це будь-яке виховання завжди має бути національним. Навіть комуністичне виховання, про яке йшлося вище, попри декларований повсюдно "інтернаціоналізм", мало свої національні, переважно "великоруські", особливості і виконувало щодо національних меншин "Союзу" функцію їх поросійщення. Отже, повсюдно у вихованні діє усвідомлення, що "... виховання, коли воно не хоче бути безсилим, повинно бути народним" (К. Ушинський).

Історична можливість нашого народу розбудувати власну державу (що стало можливим після розпаду Радянського Союзу) зумовлює потребу глибинної перебудови системи виховання в напрямі створення саме національного виховання. Воно повинно бути глибоко просякнуте національним духом — не від почуття ненависті й ворожості щодо сусідів, а від любові до рідної землі. Перебуваємо в дійсності лише на початку становлення такої національної системи виховання.

Питання національного виховання і, отже, побудови його системи ґрунтовно розглядалося на Першому українському педагогічному конгресі (1935 р.) у Львові. Воно було визначене як виховання для потреб нації: "...національне виховання значить те саме, що творення нації" ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 234). Зміст національного виховання і характер його методів випливають з історичних умов і потреб нашого народу. Наголошувалося також, що національне виховання — це не стільки засвоєння знань, скільки участь дитини в духовному, культурному та господарському розвитку свого народу, в творенні культурних вартостей.

Зрештою, в трактуванні самого поняття "національне виховання" вже тоді виявила себе певна двозначність. По-перше, воно розглядалося як явище багатоаспектне, що охоплює мораль, виховання громадянина-патріота, релігійне, господарське та фізичне виховання, виховання сім'янина, виховання характеру тощо. Всі ці аспекти мають національний відтінок і національну орієнтацію, бо кожен народ дещо по-своєму трактує мораль, по-своєму ставиться до громадських справ, до свого господарства, до родини, має навіть власну систему фізичного виховання тощо. По-друге, під терміном "національне виховання" Конгрес розумів також певні "концентровані" зусилля, спрямовані на розвиток національного самоусвідомлення української дитини, плекання в ній етнічних прагнень, певні спеціальні заходи, зорієнтовані на такі дещо вужчі, але важливі для нації цілі.

Двозначність цього терміна характерна і для нашого часу і, як видається, вона вносить деяку дезорієнтацію в розуміння самого його змісту. Отже, виникає потреба розрізняти два поняття національного і відповідно визначитися з термінологією.

По-перше, це національне виховання, що випливає з основ державності й відповідає процесам державотворення. Повертаючись до поглядів К. Ушинського, таку багатоаспектну систему виховання доцільно називати українським вихованням. Воно стосується всіх громадян України, незалежно від їх етнічного походження, і висуває до них однакові вимоги. Загальнонаціональне виховання піднімається над вузько-ідеологічним світоглядом. За висловлюванням В. Яніва, "...виховання — бувши релігійним і християнським — не може вже бути конфесійним, а бувши патріотичним і державницьким, не сміє бути ідеологічним і якимсь конкретним партійно-політичним спрямуванням" (Янів В., 1969, с. 809).

По-друге, це національно-етнічне виховання нашого народу, під яким розуміються виховні зусилля, спрямовані на відродження природовідповідного національного самоусвідомлення української дитини. Водночас виховання дітей представників національних меншин в Україні може теж мати певні етнічні особливості, зокрема, культурно-мовні, що реалізуються як у сімейному, так і в громадському вихованні. Саме цього виховання і повинен стосуватися термін "національне виховання”. Близькі до нього термін і поняття "патріотичне виховання”. Звідси випливає, що коли вся пропонована тут теорія виховання стосується українського виховання, то цей розділ відповідно трактуватиме проблеми специфіки національно-патріотичного виховання як його аспекту.