Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

Сім'я як елемент суспільного організму

Сім'я — найстійкіший елемент людського суспільства. Вона розвивається в просторі (рід) і в часі (родовід), а тому об'єднує в собі покоління минулі, сучасні й майбутні. До функції сім'ї М. Стельмахович відносив: відтворення і продовження роду, організацію домашнього господарства, збереження і передачу наступним поколінням духовних і матеріальних цінностей, а також життєвого досвіду, вмінь і навичок працювати тощо. За його поетичним визначенням, вона — "святий вузол", "життєвий осередок", "святиня людського духу", "найбільша вихователька" і додамо — великою мірою — спасителька нації, бо кістлява рука етноциду, якого ми зазнавали з боку своїх сусідів, доходила до глибин родинного життя в останню чергу. В кінцевому наслідку сім'я — джерело продовження життя нації, морально-духовного і фізичного. І саме звідси йде переконання, що станом сім'ї визначається і стан суспільства.

Кожна людина бере свій початок від сім'ї. Тут відбувається її перше становлення як особистості, пізнання і засвоєння нею норм моральності, розвиток почуттів, волі й характеру. Для дорослої людини сім'я є джерелом психологічної рівноваги, рятує від жаху самотності, забезпечує відчуття свого місця і значущості, підтримує у важку годину.

Головною ознакою сім'ї є шлюб, але сам він — лише початок її. Справжню сім'ю характеризує також наявність дітей. Як суспільний інститут родина має свою довгу історію та свої регіональні особливості, про що детально дізнаємося з відомої праці М. Стельмаховича (Стельмахович М., 1996). Вона є предметом вивчення низки наук, зокрема етики, педагогіки, психології, демографії, юриспруденції, економіки, медицини, архітектури тощо.

Сім'я користується статусом соборності й недоторканості, що ґрунтуються на автономії її фізичного і духовного буття. Жодна зовнішня сила, і тим більше держава, не має права безпосередньо втручатися в таємницю і в природний механізм родини. Спроба "здержавлення" родинного життя і функцій сім'ї, що випливала з ідеології більшовизму, зокрема "конвеєризація" виховання дітей, виявилася для родини згубною, такою, що веде до її розпаду.

Сучасні умови життя сприяють, на жаль, певному звуженню сімейного кола, обмежуючи його рамками нуклеарної сім'ї, яку складають переважно лише батьки і діти. Багато молодих людей не знають свого родоводу, часто не відають, де могили дідів, а то й батьків. Усе це — наслідок погоні людини за технічним комфортом, а нерідко — суспільних лихоліть і труднощів виживання. Типовим явищем стала людина без роду.

І все ж, незважаючи на факт певної еволюції родини, — і не тільки в нас — вона залишається універсальною реальністю, де відбувається народження і перша едукація дитини. Сім'ю об'єднують не тільки гени, але й єдиний спосіб життя, харчування, характер діяльності, середовище, іноді навіть спільні захворювання, система цінностей, віра, форми поведінки тощо. У певному сенсі людину взагалі не можна розглядати ізольовано, поза родиною. І, власне, на тій підставі Всесвітня організація охорони здоров'я обирає родину як основний (стратегічний) напрям охорони здоров'я людини. А Міжнародна конференція з проблем народонаселення і розвитку (Каїр) підтвердила, що розвиток людства з особливим наголосом на ролі родини є головною передумовою його соціальної та економічної стабільності.

Про поняття сімейного виховання

У педагогіці сім'я може розглядатися з двох точок зору. По-перше, як "молекула суспільного організму", яка дає життя людині й виховує її відповідно до вимог суспільства. Отже, сім'я — це інститут суспільного виховання, що може бути протиставлений інститутам виховання громадського (дошкілля, школа тощо). І сімейне, і громадське виховання орієнтуються на всю систему вартостей, тобто прагнуть прищепити дитині певні моральні та суспільні погляди і сприяти виробленню відповідної поведінки. У цьому сенсі сімейне виховання трактується як складова всього сучасного українського виховання.

По-друге, під терміном "сімейне виховання" часто розуміють лише зміст виховання, що випливає з потреб створення і зміцнення самої родини. Іноді його ще називають "підготовкою людини до сімейного життя". Головним предметом уваги такого виховання, його орієнтиром є специфічні цінності, на яких ґрунтується життєдіяльність родини. Характерною ознакою цього поняття виховання є те, що воно здійснюється не лише в сім'ї, але й іншими інститутами виховання — школою, Церквою, культурно-молодіжними організаціями, пресою, радіо, телебаченням тощо. В останніх випадках — не завжди в позитивному сенсі.

Цим двом аспектам сімейного виховання відповідають і два виховні ідеали, які не варто протиставляти, але і які все ж не треба повністю ототожнювати. Українське виховання в сім'ї орієнтується на наш традиційний виховний ідеал, що втілює в собі поняття служіння Богові й Україні. Що стосується виховання, яке випливає з потреб побудови міцної родини, то, безумовно, орієнтиром тут можна вважати образ "ідеального сім'янина", людину, яка приймає і послідовно у своїй поведінці реалізує вартості родинного життя. В основі народного ідеалу української сім'ї, як вважав М. Стельмахович, лежить прагнення створити родину щасливу, здорову, багатодітну, міцну, дружну і т. п.

Варто проте зауважити, що протиставлення цих понять сімейного виховання є лише умовним, бо в природі відповідні процеси пов'язані. Дослідники підкреслюють, що всяке родинне виховання переноситься на суспільство. Григорій Ващенко вважав, що Стародавній Рим тримався на міцній сім'ї, бо "любов до родини стала за основу високого патріотизму, пошана до батьків і старших — за основу дисципліни в громадському житті й у війську, вихована в родині працездатність — за основу працездатності в громадському й державному житті, родинна мораль — за основу громадянської моралі" (Ващенко Г. — 1, 1997, с. 106). На його думку, розклад імперії й римського суспільства почався з розкладу родини. Ця істина і спонукає нас звернути особливу увагу саме на виховання сім'янина, бо воно, ведучи до зміцнення родини, є запорукою і повноцінного національного виховання. Власне українська сім'я мусить також стати головним інститутом виховання. А звідси — завдання суспільства і держави — всіляко сприяти саме її зміцненню шляхом матеріальної підтримки та забезпечення умов для її духовного відродження, а відтак і підвищення відповідальності батьків за виховання дітей (перед Богом, законами, народом, власним сумлінням). Особливої ваги за цих умов набуває піднесення культурного рівня батьків, зокрема їхня етнопедагогічна освіченість.

Враховуючи сказане вище, в цьому курсі до поняття сімейного виховання ми звернемося двічі: в даному розділі йтиметься, головним чином, про виховання, що випливає з потреб побудови міцної родини, а роль сім'ї як інституту українського виховання взагалі буде розглянута згодом.