Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Людина— "споживач Природи"

Єдність людини і Макроприроди виявляється в тому, що вони поділяють добро і зло, здоров'я і хвороби, розквіт і занепад. І якщо людина, будучи універсальним інтелектом (В. Вернадський), не дбає про свою власну природу, то не дивно, що вона так само ставиться і до Макроприроди. Глобальне потепління, кислотні дощі, парниковий ефект, руйнування озонового шару, міський смог, забруднення вод, занечищення землі нафтопродуктами та відходами від їх спалювання, отруєння продуктами і викидами хімічних заводів, пересичення ґрунтів пестицидами й гербіцидами, деформація і нищення гумусу, порушення природного балансу між землею, водою, полями, лісами, повітрям, — усе це найочевидніші симптоми хвороби нашої Великої Природи. До них, зрештою, слід додати епізодичні, але все частіші техногенні й природні катастрофи тощо. Проте, якщо вдуматися, то ці "захворювання" Макроприроди є наслідком діяльності людини у її гонитві лише за матеріальним ком фортом, бо для душі науково-технічний прогрес не дає нічого.

Процес "захворювання" Макроприроди, звичайно, має глобальний характер, але ми тут, як завжди, попереду.

Природа нашої землі була завжди прихильною до людини — своєю родючістю, кліматом, краєвидами, чистими ріками і озерами, лісами, флорою і фауною тощо. Тому наші предки, не відаючи про космічні кораблі й систему Internet, жили в єдності 8 Нею, формувалися як природолюби. Багато від цього ставлення українця до Природи позначилося і на його характері.

Науково-технічний прогрес значно змінив ці стосунки; сильний вплив на них здійснила також специфіка нашого життя за умов комуністичного режиму. Гігантоманія і свідомо хижацьке ставлення до землі призвели до знищення Степу, Дикого поля, Дніпра. Недолугі плани "меліорації", зумовлені низькою продуктивністю колгоспного господарства, створення так званих водосховищ, що заболотили і поховали під собою великі масиви найкращого в світі чорнозему; підпорядкування нашого господарства імперським ("союзним") структурам, що призвело до появи численних низькопродуктивних хімічних, металургійних та гірничих монстрів, чорнобильська катастрофа, — все це логічний наслідок не просто господарювання, а господарювання чужої щодо Природи людини, матроса з маузером.

Проте найгірше, що залишив після себе комуністичний режим у тій ділянці, — "корозія гумусу духовного" (П. Кононенко), відчуження людини від Природи, від власної землі, яка стала нічиєю. Людина стала "перекотиполем", не вкоріненим у власну територію. На нашій землі запанував "всесоюзний експлуататор" землі, який не рахувався з Природою, а відтак десь підсвідомо ненавидів її та переніс це північне вороже силове ставлення до довкілля на беззахисну природу України.

Так, глобальний господарський (науково-технічний) прогрес взагалі й наше "господарювання" зокрема призвели до того, що "людина й природа стали антагоністами" (Кононенко П., 1994, с. 106), а Україна в цьому контексті — ще й пограбованою світовою старчихою, що зависла над прірвою (Там само, с. 104). І все це — не від Бога, а від самої людини, яка в погоні за міфами та матеріальним ілюзорним комфортом забула про Нього.

Чорнобильська трагедія не тільки вдарила по здоров'ю нашого народу, але й примусила схаменутися та обмежити свою самовпевненість тих, які задля "прогресу" всього людства готові були цей народ погубити. Життя спонукає нас задуматися глибше над перспективами — куди йдемо і чого варте суспільство, якщо його доля вирішується кастою злочинців. Неволя руйнує здоров'я і людини, і Природи, сучасний стан якої є переважно наслідком нашого підневільного життя.

Мусимо визнати, що й решта людства в цій ділянці зайшла надто далеко. Оптимістичним тут можна вважати лише факт, що Природа завжди готова сама себе відновити, оздоровити та відродити. Вона не вимагає спеціальних зусиль людини, вона лише просить пощади.

Як слушно зауважують дослідники, "...не треба занадто опікувати природу, бо це зменшує її внутрішні сили. Природа може сама відновлюватися і примножуватися..." (Ігнатенко П. та ін., 1997, с. 53). Але їй треба дати шанс. І щадити її повинна найперше наука: вона покликана змінити своє хижацьке ставлення до природи на партнерське. А відтак і кожна людина — шляхом виховання і "олюднення" — повинна повернутися до неї обличчям, як до частини себе самої.