Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Головні чинники догляду за здоров'ям

Здоров'я не можна сприймати як щось кимось дане задарма. Це само собою зрозуміло. Про здоров'я людина повинна дбати свідомо і докладати відповідних зусиль, аби ці прагнення здійснилися. Тому першим і головним чинником, що вирішує долю і стан здоров'я, є воля самої людини. У так званій Оттавській хартії зміцнення здоров'я (1986 р.) наголошується, що охорона здоров'я — це турбота про себе самого і про тих, хто тебе оточує. До навичок, що забезпечують здоровий спосіб життя і саме здоров'я, відносять також вміння приймати рішення, критично мислити, підтримувати добрі стосунки з людьми, здатність давати собі раду в різних життєвих ситуаціях тощо.

Деякі зарубіжні автори, які досліджували шляхи зміцнення здоров'я, зазначають велику залежність стану здоров'я від самосвідомості людини і можливості її самореалізації, стану її громадських зацікавлень тощо. Звідси — природний висновок, що здоров'я і здатність вести здоровий спосіб життя формуються як компонент цілісного гармонійного і міцного характеру людини.

Деякі особливості поведінки людини вказують на це з очевидністю, наприклад, рухливість, урівноваженість, координованість рухів, самоопанування при зустрічі з невідомим тощо. І саме глибинним поєднанням здоров'я людини та її характеру зумовлена однозначність твердження, що здоров'я мусить стати найперше предметом власної уваги і власної волі. Людина повинна навчитися володіти власним тілом і бути господарем свого інтелекту та своєї поведінки. Безхарактерна особа виявляє у догляді за своїм здоров'ям певну байдужість і нехіть. Дуже часто навіть профілактичні вимоги лікарів сприймаються неохоче і з обуренням. Тим часом різні заходи підтримки фізичного стану вимагають не лише згоди, але й волі, витривалості, наполегливості. Ці чинники, як відомо, іноді здійснюють "диво", повертаючи до життя безнадійно хворих та інвалідів.

Легковажність щодо власного здоров'я — це не завжди наслідок заклопотаності, це часто вияв звичайних лінощів чи байдужості. Ось чому охорона здоров'я — це також проблема педагогічна. Такою вона постала вже на Першому українському педагогічному конгресі 1935 року, де ставилося питання виховання в людині відповідальності за своє власне здоров'я та здоров'я інших людей ("Перший український педагогічний конгрес”, 1938, с. 117).

Серед зовнішніх чинників охорони здоров'я дитини необхідно назвати найперше сім'ю, школу і місце праці молоді.

Фізичне здоров'я — на основі вроджених даних — зміцнюється або руйнується вже в перших стосунках з матір'ю, з близькими. Рівний, добрий психологічний клімат у родині сприяє становленню повноцінної психіки дитини. Гартування і обтирання холодною водою, розумний стиль одягу, рухові вправи і масажі тощо, — все це надійні й корисні засоби, до яких може вдатися мати. Народна педагогіка і народна творчість, якщо до неї уважно придивитися, підказували матері такі засоби (наприклад, "Кую, кую чобіток...", що фактично є масажем рефлексогенних зон п'яток тощо).

Уже в перші роки життя в процесі рухових вправ дитина відчуває м'язове задоволення (повзання, перекидання тощо). Починаючи з двох-трьох років життя, дитині прищеплюють певні гігієнічні навички. Далі буде вихід у природу і спілкування з нею, на чому постійно наголошували Г. Ващенко, С. Русова, В. Сухомлинський та ін. З цього спілкування дитина черпає своє здоров'я і вчиться любити саму природу.

Серед чинників охорони здоров'я дітей все ж ідеальним уважають школу. Доведено, що інвестиції, вкладені в охорону здоров'я через школу, є найбільш вигідними. У школі маємо можливість здійснювати імунізацію, додаткове введення мікроелементів, статеву освіту, домагатися відповідності харчування і медогляду, протистояти вживанню тютюну та наркотиків, попереджувати СНІД тощо. Школи розвинутих країн сприяють охороні здоров'я також шляхом широкої освітньої роботи — валеологічної, економічної тощо.

Зрештою, найпершим завданням нашої сучасної школи є хоча б не шкодити здоров'ю дитини. З цією метою школа повинна здійснити бодай кілька суттєвих заходів.

1. Перебудувати стиль і методи організації процесу едукації — найперше шляхом відмови від традиційних форм і режиму діяльності на уроці, коли діти сидять практично нерухомо протягом усього уроку, цілий день, тижнями і місяцями, а вчитель "навіює" їм знання. Тут немає інтенсивної праці дитини, але є дуже шкідливе для здоров'я сидіння за партою без руху. Доцільний, отже, перехід до такого стилю діяльності, коли учень може самостійно виконувати навчальні завдання (задачі) у стані повної свободи: не тільки сидячи нерухомо, а й стоячи, ходячи, якщо дозволяють умови, — лежачи "по-домашньому" на долівці, застеленій килимом. Дитина повинна мати змогу самовільно змінювати позицію. Зменшення учнів у класі сприяло б вивільненню потрібної для цього площі.

2. Школа повинна розвантажити від зайвої інформації свої навчальні плани і програми. Йдеться про значне скорочення інформативного навчання, про інтеграцію навчальних предметів, щоб загальна кількість їх становила 7—10 у початкових класах і 10—12 — у старших, як це характерно для європейських шкіл.

3. Сучасна українська школа повинна повернутися обличчям до фізичної культури та до вимог гігієни, про що йтиметься окремо.

Нарешті, стан здоров'я людини залежить від того, якою працею вона зайнята і в яких умовах працює. Тут мають значення багато чинників: матеріальні умови, гігієна і безпека праці, стосунки з керівництвом та оточуючими людьми тощо.

Особливу вагу щодо підтримки здоров'я має те, що іноді називають "груповим мікрокліматом". Якщо він будується на стосунках егоїстичних, лише матеріальних, то це часто призводить до конфліктів, заздрості, інтриганства, страху і непевності у собі, а все це — сприятливий ґрунт для розладу здоров'я — навіть фізичного" Навпаки, якщо у середовищі працюючих людей панує гуманізм, інтелігентність, духовність, коли вони об'єднані якоюсь вищою метою, то тут пануватиме оптимізм, гарний настрій, почуття гумору, віра в себе і в сенс власної праці. Це — запорука доброго здоров'я.