Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Особиста гігієна

Глибока перебудова суспільства можлива лише завдяки вихованню нового (свідомого нових завдань) покоління. Саме тому так важливо, щоб відповідальність за власне здоров'я формувалася в молоді з дитинства — починаючи з сім'ї та школи. Звичайно, у часи великих скрут найпершим обов'язком суспільства є нагодувати і забезпечити дитину притулком, особливо сироту. І лише після цього, зрозуміло, можна говорити про здоров'я. Проте завжди людина має справу з гігієною життя і праці.

Проблеми гігієни активно висувались галицькою педагогікою 80-х років минулого століття. За школою тут визнавали головну роль: вона повинна була закладати основи всієї санітарної праці й оздоровлення побуту ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 30). Така орієнтація видається доцільною і сьогодні. Щоденне перебування дитини у сім'ї та школі дає можливість широко застосовувати метод приучування, що має вирішальне значення для прищеплення дитині корисних гігієнічних навичок. Цей метод ґрунтується на особливостях фізіології: якщо дитину невтомно, щоденно і послідовно спонукати до виконання певних гігієнічних дій, наприклад, до руханки вранці, до миття рук, нормальної постави за партою тощо, то це дасть набагато більше користі, ніж голослівні розповіді й рекомендації. У цей спосіб формується звичка гігієнічної поведінки, що є, як відомо, "другою натурою". Існує, зрештою, переконання, що гігієни і уваги до власного здоров'я до певного віку треба навчати лише практично ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 117). Саме в дошкільному віці виробляється життєвий ритм, що включає момент харчування, прогулянок, сну, забав, схильності до порядку і чистоти тощо. Ці моменти поєднуються з процесом становлення характеру, що пізніше виявляється у витривалості, чіткості, підприємливості, ініціативності. Усе це — предмет найперше сімейного виховання.

Звичайно, гігієнічне виховання в школі дасть добрі наслідки, якщо сам педагог має віру і волю щодо нього. На жаль, такі якості сучасного вчителя є дефіцитними. Отже, потрібна переорієнтація загального світогляду вчителя — з функції інфор-мацієдавця на функцію організатора діяльності дитини і носія прикладу, "еталону" бажаної гігієнічної поведінки. За таких умов шлях плекання дитиною свого здоров'я лежить через: а) засвоєння мінімуму інформації про природу організму та способів його удосконалення і б) багаторазовості застосування здоров-охоронних знань на практичному рівні. На такому підході повинні також будуватися відповідні програми для студентів, які готуються до роботи в школі.

Переорієнтація свідомості людини зі "стихійної" боротьби проти своїх захворювань на плекання власного здоров'я за участю самої особи є глобальною тенденцією нашого часу. Вона спирається як на досягнення медицини, так і на загальний розвиток культури. Останнім часом ця тенденція зумовила появу і спеціальної згадуваної вже науки — валеології. Повсюдно ця переорієнтація свідомості розпочалася ще в першій половині XX ст. Проте в нас за комуністичного режиму вона мала суто формальний характер, бо людина була, хоч і на мізерному, але на "повному" державному утриманні. До того ж ця переорієнтація передбачала наявність у людині волі й характеру, а ці якості в ті часи були вельми дефіцитними.

Торкаючись сфери здоров'я, не можна оминути гігієни статевого життя. Із низки проблем тут виділимо бодай одну — проблему абортів. Певною мірою вона є прихованою, і лише медики володіють кричущими даними: на сто вагітностей сьогодні припадає до 96 абортів. Важко заперечити, що такий жахливий стан має фатальне значення для всієї родини і для її репродуктивної функції.

З одного боку, якщо людина — істота двоєдина, має тіло і душу, то і "продовження її" вже в зародку має таку саму природу. Сучасні дослідження спонукають до визнання, що зародок людини від самого зачаття в тілі матері є автономним, володіє власним електромагнітним полем, втілює в собі окрему матеріальну і духовну сутність (так звані ембріональні поля). Отже, руйнування зачатого життя в тілі матері є вбивством живого організму і підлягає під категорію гріха.

Важко бути тут категоричним, бо і гріх християнин вимушений іноді брати на себе, коли опиняється перед вибором між злом меншим і злом більшим. Таким є вчинок аборту, який може бути виправданий лише загрозою смерті матері, але ніколи його не можуть виправдати менш значущі обставини, а надто бажання уникнути відповідальності за власний безхарактерний вчинок.

З іншого боку, оскільки зародок органічно все ж поєднаний з материнським лоном, то таке вбивство вражає і материнське фізичне тіло (залишається виразка), і її духовну субстанцію. Руйнування започаткованого життя калічить і тіло, і душу матері; її лоно втрачає свої життєтворчі сили та орієнтації й засвоює тенденцію до смерті, прагне її наближення, стає носієм "фантому смерті", що позначається на її власному здоров'ї (передчасні онкологічні жіночі захворювання) та на здоров'ї пізніше народжених дітей. Існують навіть припущення, що цей фатальний вплив організму жінки поширюється на здоров'я чоловіка, який живе з нею. Катастрофічні дані про те, що на 450 тис. доношених вагітностей народжується до 160 тис. дітей з вродженими, часто несумісними із життям вадами, не варто пояснювати лише екологічними умовами. Логічним буде й інше припущення: розгнуздане статеве життя, що супроводиться негативним ставленням до можливого зачаття, є у своїй основі протиприродним і руйнує саму репродуктивну функцію як жінки, так і чоловіка.

Із сказаного випливає, що природа людини вимагає справедливості й потребує, щоб розум керував і опікувався нею. Ця потреба втілена у християнській філософії догляду за тілом, зокрема, у дотриманні постів, у вимозі вести себе завжди стримано, в культі працьовитості тощо. Саме такий стиль життя веде до перемоги духу над тілом, але ця перемога дається легше, якщо тіло здорове.