Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Чинники виховання та розвитку

Історія педагогіки засвідчує, що розуміння термінів "виховання" і "розвиток" залежить від того, як суспільство трактує людину і змінюється разом зі зміною цього трактування. Якщо над людиною панує Авторитет влади, то акцент, як уже неодноразово зазначалося, переноситься на виховання, під який переважно розуміють цілеспрямований вплив на особистість з метою формування в ній певних, потрібних авторитетові якостей. А відтак, оскільки волю авторитету виконує виховник (учитель), то головну увагу в педагогіці приділяють "методам", тобто способам діяльності того, хто виховує.

Сьогодні нам випадає змінити погляд на людину, бо прагнемо, щоб наша дитина в майбутньому стала господарем життя, активним, підприємливим, ініціативним, а отже, мусимо вже сьогодні забезпечувати їй статус суб'єкта власного виховання. У зв'язку з цим переносимо акцент на самовиховання і саморозвиток. За цих умов поняття "метод" як спосіб впливу на дитину звужує своє значення, натомість у педагогіці з'являються нові предмети уваги — методи самовиховання і саморозвитку, а також чинники, з якими взаємодіє дитина (суб'єкт виховання) і які, безумовно, залишають слід як на вихованні, так і на саморозвитку.

Очевидно, що в цій ситуації не слід ігнорувати і функцію виховника та роль методів виховання і розвитку в традиційному сенсі. Але при цьому відкидаємо поняття виховання як одностороннього зусилля і вбачаємо в ньому складну взаємодію того, хто виховує, і того, хто виховується. У різних випадках вони, однак, можуть відігравати різні ролі. Термін "метод" часто застосовуємо до означення дії, коли вчитель пояснює дитині, що означає "справедливість", чи що таке "сила волі". Це його — вчителя — діяльність. Але навряд чи правомірно до числа таких методів зараховувати виховання і розвиток з допомогою прикладу, бо тут активність вихованця можлива і без прямої участі виховника. А загалом термін "метод" не видається тепер достатньо коректним і однозначним.

Суттєве значення в процесі виховання й розвитку має загальновідома тенденція, відповідно до якої, беручись керувати цими процесами, виховник поступово повинен передавати свою функцію у руки самого вихованця, сприяти, аби він ставав суб'єктом власного виховання і розвитку.

Нарешті, немає підстав ігнорувати також роль інститутів виховання, які за всіх обставин покликані все ж виконувати свою функцію впливу на процес самовиховання і саморозвитку дитини.

Враховуючи всі ці міркування, виходитимемо із загального поняття "інструментарію" виховання та розвитку і зупинимось на висвітленні виховної й розвивальної функцій чотирьох груп чинників: а) інститутів виховання та розвитку, до яких зачислимо найперше сім'ю, дошкілля, школу, Церкву та ін.; б) ті чинники, які стосуються діяльності вчителя і з певним правом можуть бути все ж потрактовані традиційно — як методи виховання і розвитку, в) способи діяльності самого вихованця, які мають вплив на виховання і розвиток дитини — методи самовиховання і саморозвитку; г) зовнішні чинники, з якими дитина взаємодіє як повноправний суб'єкт і в процесі цієї взаємодії самовиховується і саморозвивається.

Завдання для самоконтролю

1. У чому сутність авторитарного виховання? Де його витоки?

2. Який зміст вкладається в поняття "людина як суб'єкт виховання"?

3. Які ви бачите перспективи гуманізації стосунків між учнем і вчителем у нашій школі?

4. Прокоментуйте поняття "спілкування як діалог душі?.

5. У чому полягає крайній оптимізм та крайній песимізм

педагогіки?

6. Прокоментуйте залежність вибору методів виховання від філософії трактування людини.

7. Що вкладається в поняття "боротьба зі злом"?

8. Як ви розумієте поняття "виховання добром"? Чи варто в процесі виховання дитини відповідати злом на зло?