Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Метод переорієнтації зусиль вихованця

У ранньому віці дитина виявляє високу активність. "Нестримний рух — ось найхарактерніша риса малюка, ось панівна якість цього віку", — писав В. Вахтеров (Вахтеров В., 1987, с. 367). Вона причиняє батькам чимало клопоту. Щоб запобігти шкідливим наслідкам (щоб черевик не опинився у відрі з водою, щоб уцілів телевізор і т. п.), мати чи бабуся постійно користуються формулою: "Цього не можна робити!" Щось подібне, звичайно, спостерігається і в школі, хоча і не в таких формах. Як далеко повинно сягати це "Не можна!"? Відповідь на це запитання має доленосне значення, оскільки основи поведінки людини закладаються у перші роки життя.

Звернімо найперше увагу на те, що діяльність малої дитини має переважно хаотичний, випадковий, сумбурний, імпульсивний, непередбачуваний і неконтрольований характер. Вона діє, бо інакше не може. її душа, тіло прагнуть діяльності. Дитина не думає про наслідки, не має планованого образу того, що хоче вчинити. її не обходить, що одні дії можуть завдати шкоди, а інші будуть кимось схвалені. Природа вимагає лише, щоб вона діяла. Мета цієї діяльності — у самій діяльності; "дитина спочатку діє, а відтак думає" (В. Вахтеров). Нею рухають не стільки конкретні цілі, скільки загальне прагнення самореалізації через діяльність" І в цьому — передумова її діяльнісного розвитку — прагнень до дії, впевненості в собі, винахідливості, ініціативності, уяви та ще багатьох якостей, які колись виявляться дуже корисними.

Це, власне, мав на увазі К. Ушинський, який наголошував, що "тілесна потреба рухів дитини повинна бути цілком задоволена", і чим ранніше дитинство, тим більше повної свободи рухів треба дати дитині (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 887—388). Тим часом, коли дитині постійно твердять: "Не можна!", "Перестань!", "Не роби цього!" і т. ін., то розвиток потрібних для характеру якостей гальмується і, навпаки, формується "страх діяльності", невпевненість, сумнів, чи варто її розпочинати. Вбивство спонуки до дії — велика драма, бо дитину примушують не виявляти активність.

Звісно, що поведінка малюка у кімнаті не завжди і безпечна, може завдати клопоту, шкоди, іноді навіть здоров'ю самої дитини. Ось чому оптимальним для таких ситуацій є метод переорієнтації зусиль дитини з небажаної діяльності на безпечну. Наприклад, півторарічний малюк на кухні з усіх сил грюкає ложкою по холодильнику і зовсім не чує суворого окрику бабусі. Але вона могла б перекласти в інше місце якісь речі, чи постукати ложкою по стільчику поруч. В такий спосіб ми "усуваємо" небажану діяльність, але не руйнуємо прагнення до неї взагалі.

Помилкою було б, однак, вважати, що і діяльність підлітка чи дорослої людини така ж хаотична, непланова, як і діяльність малої дитини. Доросла людина усвідомлює, що хоче і чого домагається. Є, проте, одна обставина, яка не спонукає нас приймати це твердження беззастережно. І дитині, і дорослій людині властиве прагнення до самовираження через сам о реалізацію.

Якщо уважно придивитися до окремих вчинків людини, то неодмінно дійдемо висновку, що багато з них — необдумані й, на перший погляд, невмотивовані. І добро, і зло, якими наповнена душа, вириваються, випинаються назовні й не завжди з певною метою, а тому, що це природно, під дією закону самореалізації та самовизначення людини. Ці міркування дають підстави дійти висновку: метод "клин — клином", тобто метод підміни діяльності як метод виховання і розвитку активності, спрямований на добро, може застосовуватись і у вихованні підлітків та людей дорослих. Як і в дитинстві, тут є прагнення, потреба самореалізації, а також загроза небезпеки (зла) — для себе і для інших. Досвідчені вчителі знають популярну пораду психолога: якщо в класі є "порушник дисципліни", то йому треба негайно дати помітне доручення, тобто включити в іншу діяльність. Виконуючи його, він спрямовує свою активність на корисну для себе і для інших справу.