Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Статева стриманість

Як відомо, традиційно-християнське виховання виходить з тези про домінування духовного над тілесним. Ця теза переноситься і на статеве та інше виховання. І саме тут вбачали розв'язку цієї вже застарілої проблеми К. Ушинський та Г. Ващенко (Ващенко Г.— 1, 1997, с. 113—117). Вони дотримувалися погляду про необхідність виховання в людині певної стриманості, контролю над власними статевими та іншими інстинктами, здатності її до певного самоподолання в тій сфері, нарешті, розвитку вродженої в людині сором'язливості. Для прикладу: в американських школах, що діють під опікою релігійних конфесій, дошлюбне статеве життя і сьогодні трактується як гріх.

В історії християнського виховання в різні епохи аскетичні тенденції у статевому вихованні набували різних форм і трактувань. У цій сфері повноцінно порядкує сама природа, і з нею дають собі раду всі живі істоти. Сьогодні ми можемо взяти за основу бодай одну важливу в тій ділянці тезу: місія людини на землі є не "пожити", пізнати якнайбільше фізіологічних насолод, а виконати свій природний обов'язок — народження дітей, створення міцної і здорової родини для їх виховання.

Прагнення відчути статеву насолоду не суперечать засадам нормального виховання, але вони е вторинними щодо місії батьківства. Індивідуальна статева насолода є додатком до повинності, "премією", якою нагороджує природа людину за важкий обов'язок батьківства. Тому всяке прагнення таких насолод, що не відповідає потребі створення родини, християнською мораллю не схвалюється. Тим більше, коли проповідь культу сексу в кіно, на телебаченні тощо навіть суперечить ідеї створення родини. Цю важливу домінанту власної свідомості дитина повинна взяти а родинного виховання. Слова і повчання тут мало зарадять. Образ, ідеал родини повинен засісти в душу глибше, опинитися вище від потреб сексуальності, які згодом розвинуться. І для цього, як зауважує К, Ушинський, самим батькам треба бути в душі цілком чистими. Не закликаючи до аскези, Г. Ващенко все ж вважає, що сьогодні "кожний українець мусить бути моральним у дусі української традиційної моралі" (Ващенко Г. — 1, 1997, с. 110). Відповідно до християнської традиції, у шлюбі завжди має бути присутньою третя особа — особа самого Творця.

Водночас, статеве виховання в родині повинно постійно оберігати "межу сорому", на що вказує нам наша природа. Сором — це не ознака провінційності чи примітивізму, про що нам постійно нашіптують американські кінофільми. Сором — це ознака непоруйнованої живої душі, це — якість природовідповідна. "Кому не соромно висловлювати непристойні речі перед дитиною, той має бути усунутий від виховання, як найбільша зараза", — пише К. Ушинський (Ушинський К., 1954, т. 6, с. 385).

Таким чином, традиційно-християнське виховання не ставиться до статевої сфери негативно чи аскетично, воно лише освячує притаманне людині в усі віки і в усіх народів почуття сорому. Воно виходить з того, що стриманість сприяє зміцненню моралі й шлюбу. Костянтин Ушинський вважає також недопустимим форсування статевого розвитку дитини з допомогою романів (а сьогодні ми додали б кіно, телебачення тощо ). Він уважає шкідливим розніженість та пестощі. "Слід любити дитину, але не слід пестити її навіть матері" (Ушинський К., 1954, т. 6, с. 386).

Проблема стриманості й самообмеження, зокрема статевої, має і свій психічний аспект. Як відомо, деякі спеціалісти висловлюють стурбованість з приводу того, що вона (стриманість) може спричиняти неврози, пригнічення статевої сфери, недорозвиненість статевих прагнень і домінування в цій сфері абстрактно-логічних поглядів, оцінок і розрахунків. Таким міркуванням і застереженням слід категорично протиставити факт, що всі подібні небезпеки і вади в статевому вихованні зумовлюється не пригніченням статевої сфери, а є результатом роздвоєності психіки людини, коли тіло і душу намагаються виховувати окремо, протиставляючи їх одне одному, загострюючи увагу то на одному, то на іншому. Багатолітня історія нашого родинного виховання в минулому засвідчує, що на ґрунті гармонії духовного і тілесного таких виховних невдач не буває.

Зрештою, якийсь стандарт тут і не потрібен, і неможливий, бо людина завжди індивідуальна. До того ж у системі демократичного виховання її індивідуальність — її воля і розум — взагалі вирішують багато. Статеве виховання є також самовихованням і теж проходить через індивідуальну душу.

Існує, втім, ціла система рекомендацій щодо засобів і методів забезпечення гармонійного статевого розвитку та запобігання алкоголізму і наркоманії. Серед них не останнє місце посідають фізична праця і спорт. Спорт має особливе значення: він не "конкурує" зі статевими нахилами, не створює психічної напруги і не шкодить їм, але водночас позбавляє сексуальні почуття можливості домінувати в психіці людини. І, зрештою, спорт посідає в житті дитини належне місце лише тоді, коли родина і школа визначатимуть його велике значення не лише на словах, але й в практичному житті.