Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - Темперамент

Темперамент (лат. temperamentum — узгодженість, устрій) — це індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості й урівноваженості перебігу її психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв. Темперамент, за висловом російського психолога С.Л. Рубінштейна, — це динамічна характеристика психічної діяльності індивіда. Для темпераменту суттєвим є вразливість людини та її імпульсивність, які зв'язані з емоційною сферою і виражаються в силі, швидкості і стійкості емоційної реакції на певні враження.

Темперамент яскраво виявляється в силі, а також швидкості, ритмі і темпі психометрики людини — у її практичних діях, мовленні, виразності рухів. "Хода людини, — пише С.Л. Рубінштейн, — її міміка і пантоміміка, її рухи, швидкі чи повільні, плавні чи поривчасті, іноді неочікуваний поворот чи рух голови, манери кинути оком або потупити погляд, тягуча в'ялість або повільна плавність, нервова поспішність або потужна стрімкість мови відкривають нам певний аспект особистості, той динамічний аспект, який становить її темперамент".

Разом з тим основні властивості темпераменту — найбільш стійкі індивідуальні особливості, які зберігаються роками, переважно впродовж усього життя. Різні поєднання закономірно пов'язаних між собою властивостей називають типами темпераменту. У психологічній і педагогічній літературі користуються класифікацією типів темпераменту, яку започаткував давньогрецький лікар Гіппократ. Він виокремлює такі типи темпераменту — холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік.

І.П. Павлов (1849—1936) класифікував типи вищої нервової системи у такий спосіб:

• нестримний: процеси збудження і гальмування сильні, рухливі, але неврівноважені — властивий холерикам;

• жвавий: процеси сильні, рухливі, врівноважені — властивий сангвінікам;

• спокійний: процеси врівноважені, але малорухливі — властивий флегматикам;

• слабкий: процеси слабкі, неврівноважені, малорухливі

— властивий меланхолікам.

Поняття темперамент не варто ототожнювати з поняттям характер. Характер (грец. character — ознака, риса, особливість) — це сукупність стійких психічних властивостей людини, що формується в процесі її виховання, навчання, праці, різних видів діяльності. Характер людини детермінований (зумовлений) її соціальним, громадським буттям, є продуктом суспільно-історичних умов, зокрема продуктом виховного впливу на особистість. Він тісно пов'язаний з темпераментом, який визначає зовнішню форму вираження характеру. "Характер,

— за визначенням С.Л. Рубінштейна, — зумовлює визначеність людини як суб'єкта діяльності, який, виділяючись з оточуючого, конкретним чином ставиться до нього. Знати характер людини — це знати ті суттєві для неї риси, з яких випливає, якими визначається весь образ її дій". С.Л. Рубінштейн, говорячи про взаємозумовленість виявів характеру і темпераменту, робить висновок, що "темперамент — це динамічна характеристика особистості у всіх її дієвих виявах і почуттєва основа характеру. Перетворюючись у процесі формування характеру, властивості темпераменту переходять у риси характеру, зміст яких нерозривно пов'язаний зі спрямованістю особистості"1.

Кожна особистість (батьки, вихователі дошкільних виховних закладів, учителі-вихователі загальноосвітніх навчально-виховних закладів, педагоги професійних закладів освіти, керівники виробничих, громадських колективів, державних установ, військових підрозділів, пенітенціарних установ), усі, хто спілкується з людьми, мають вивчати особливості вияву того чи іншого типу темпераменту, враховувати їх у процесі діяльності. Від цього багато в чому залежить успіх у реалізації позитивного впливу на особистість.

Подаємо типові характеристики виявів психічної діяльності носіїв певних типів темпераменту.