Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - Принцип індивідуальності та диференціальності

Принцип індивідуальності та диференціальності передбачає: врахування у навчально-виховному процесі індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості; моделювання на основі індивідуальних програм розвитку; стимулювання фізично-оздоровчої, предметно-практичної, навчально-пізнавальної, соціально-комунікативної, орієнтаційно-оцінної діяльності вихованців.

Особистість вихованця — багатогранний, складний світ фізичних, психічних та соціальних якостей. Треба ґрунтовно вивчати ці якості і відповідно до них визначати засоби і методи виховного впливу на особистість. Це важливо, передусім, коли добираємо навчальні завдання, громадські доручення, рекомендуємо обрати в перспективі той чи інший вид професійної діяльності. Для педагогів (батьків, учителів-вихователів, керівників виробничих колективів) важливо знати особливості фізичного розвитку, здоров'я конкретної особистості, переважаючий тип темпераменту, особливості характеру, інтересів, уподобань і т. ін.

При формуванні тимчасових виробничих колективів керівникам надзвичайно важливо знати і враховувати індивідуальні особливості фізичного, психічного та соціального розвитку кожної особистості, щоб домогтися психологічної сумісності людей у конкретній соціальній групі. Український космонавт Павло Попович у своїх спогадах ділився думками з приводу психологічної сумісності: "Психологію ми студіювали, лікарі... перевіряли всіх на предмет психологічної сумісності. Цьому приділяли багато уваги. Особливо коли пішли екіпажі, де сумісність відіграє колосальну роль. Буває, людина палець покаже, і тобі вже стає погано, а тут у замкненому просторі доводилося жити удвох"1.

Вихователеві важливо на основі знань індивідуальних особливостей вихованців зважати на різні аспекти міжособистісних стосунків: кого з ким посадити за однією партою; кого рекомендувати старостою, керівником первинного дитячого колективу; які доручення запропонувати тому чи іншому вихованцеві. Те ж стосується і діяльності керівника колективу дорослих людей. Забезпечення психологічної сумісності членів колективу в бригаді, відділі адміністративної установи, військовому підрозділі, екіпажі, що обслуговує складну технічну систему (корабель, повітряний лайнер та ін.), є важливою передумовою успішної діяльності цієї виробничої одиниці. Ці проблеми треба розв'язувати на широкій науковій основі, бо від цього залежить успіх чи невдача трудової діяльності колективу.

А.С. Макаренко, відстоюючи ідею педагогіки індивідуальної дії в рамках колективу, писав: "Для того щоб працювати з окремою особою, треба її знати та культивувати. Якщо в моїй уяві окремі особи будуть насипані, як окремі горошинки, без колективного масштабу, якщо я буду підходити до них без цієї колективної мірки, то я з ними не справлюсь".

Принцип єдності виховання та життєдіяльності

Принцип єдності виховання та життєдіяльності. Процес виховання — це не відокремлена сфера діяльності уособлених людей, вона є цілісною системою організації життєдіяльності дітей і дорослих у сім'ї, школі, на виробництві, в соціально-природному середовищі. Кожний компонент такої діяльності певним чином впливає на формування тих чи інших якостей особистості, тому організовуючи будь-який вид діяльності, необхідно турбуватися, щоб вона містила в собі виховний потенціал.

Помилковим є твердження, що в процесі виховання дитину треба готувати до життя. З дня народження дитина вже живе, певним чином діє. Виховний процес на будь-якому етапі життя людини повинен бути спрямований на її здатність до активної соціальної діяльності. Ще змалечку в дитини формують уміння та звички дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог, правильно харчуватися, спілкуватися з людьми, бережно ставитися до природи, брати посильну участь у побутовій діяльності (прибирання житла, прання, догляд за кімнатними квітами, праця на присадибній ділянці, приготування їжі і т. ін.). Коли дитина підростає, перед нею постають інші життєві завдання: навчання в школі, виконання більш складних доручень у домашньому побуті, участь у громадських справах, підготовка до вибору професії та Ін. Коли наступає фізіологічна зрілість, важливим аспектом виховної роботи батьків, учителів-вихователів є підготовка юнаків і дівчат до сімейного життя. У світі є дві важливі цінності — родина і праця. Тому можна з упевневістю говорити, що для кожної людини головною, найбільш значимою професією має бути професія Матері і Батька.

У царині української культури (та і культур інших народів) важливе місце посідають питання підготовки молодого покоління до родинного життя. Споконвіку мати навчала доньку ткати полотно, вишивати рушники, шити одяг, готувати страви, порядкувати в хаті, на городі, біля домашніх тварин. І завжди примовляла: "Доню, ти повинна вміти все робити в домашньому господарстві, бо ти вийдеш заміж, маєш підтримувати порядок і лад у сім'ї". Дочки разом з мамою готували посаг: одяг, подушки, рушники, постіль та ін. Батьки ж навчали синів справам, які теж були спрямовані на ведення домашнього господарства: косити, молотити, орати, сіяти, саджати дерева, будувати дім, поратися біля худоби, робити вози, займатися гончарними справами. Психологічно і на словах, і через залучення до конкретної діяльності батьки постійно навіювали дітям, що вони в майбутньому мають бути розумними і вправними батьками та матерями.

Розвиваючи традиції народної педагогіки, В.О. Сухомлинський наполегливо відстоював думку, що треба готувати юнаків і дівчат передусім до родинного життя, бо це головна і найбільш відповідальна професія у світі. Цим мають займатися батьки і вчителі-вихователі в школі. А якими вони будуть інженерами, лікарями, агрономами, акторами, космонавтами — цьому їх навчать у відповідних професійних закладах освіти.

Шкода, що в останні десятиріччя ці принципи в системі виховної роботи порушені. Ними просто нехтують. Молоді люди, провчившись 11—12 років у школі, часто ні психологічно, ні соціально не готові до активної діяльності як у сфері родинного життя, так і в інших сферах. У значної їх частини не сформовані материнські та батьківські почуття, почуття відповідальності за родину. Майбутні матері не вміють вести домашнє господарство, налагоджувати належний сімейний побут. Те ж стосується і майбутніх батьків: не вміють, та й не хочуть, забити цвяха в потрібному місці, полагодити нескладні електричні чи сантехнічні прилади, меблі, виготовити полички, стільці та інше. А в школі вони впродовж багатьох років студіювали правила, формули, закони фізики, хімії, біології. Чи не з цих причин, що ні психологічно, ні соціально, пі предметно молоді люди не готові до головної і найбільш поважної професії на землі, — творити і утримувати сім'ю, так багато розлучень (понад 50 % від юридично зареєстрованих шлюбів), нещасних дітей, родинних драм. Сім'я — системотвірна ланка суспільства. Руйнується сім'я — руйнується суспільство. Порушення принципу єдності виховання і життєдіяльності зводить нанівець прагнення до досягнення всебічного гармонійного розвитку особистості.