Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - Метод змагання

До системи методів формування поведінки особистості дещо умовно належить метод змагання. Змагання — це метод виховання, який спрямований на забезпечення умов для соціального розвитку особистості, формування умінь і навичок шляхом здорового суперництва у певних видах колективної діяльності. До використання цього методу виконання треба ставитися обережно і вибірково. У змаганні мають місце позитивні і негативні чинники. З одного боку, процес змагання стимулює ініціативність, приносить радість, захоплення, а з іншого — розчарування, відчуття слабкості, меншовартості. Проте розумно організоване змагання з урахуванням вікових психофізіологічних можливостей дітей може бути непоганим стимулом і чинником їх соціального та психічного розвитку. Не варто організовувати змагання у сфері навчання, розумової діяльності. Адже не кожна дитина через різний рівень інтелектуальних можливостей може досягти належних успіхів у навчанні. Але в морально-духовній сфері практично кожна особистість може організовувати змагання у сфері побуту, спорту, художньої самодіяльності, аматорства та ін.

Наведемо приклади вдалого і невдалого застосування методу змагань у виховній роботі.

1. Сільська школа у віддаленому селі. Відчуваються труднощі в матеріальному забезпеченні. На методичній нараді класних керівників вирішили організувати змагання на кращий санітарний стан класних приміщень. Розробили умови змагання, критерії оцінювання результатів. Ознайомили з умовами змагання батьків. Документ прийняли на загальних зборах учнів. Переможцям передбачались винагороди: перша премія—десятиденна поїздка на відпочинок до Чорного моря; друга премія — екскурсія до м. Києва; третя — екскурсія по Шевченківських місцях.

Усі класи (крім молодших) долучились до змагань. Упродовж навчального року тривала справжня боротьба за чистоту в класних кімнатах, за збереження меблів, за дотримання порядку. В кінці кожної чверті спеціальна комісія спільно з батьками підбивала підсумки. За час змагання школа ніби оновилась, учні відчули смак краси і порядку. Переможцем за кількістю балів став 6-й клас. 5-й і 10-й класи також були задоволені своїми нагородами.

2. В одній із шкіл районного центру організували змагання з навчання. Все було ніби гаразд: і програма складена, і критерії оцінювання результатів розроблені. На першому етапі залучення учнів усіх класів до змагань справді сприяло підвищенню успішності. Але згодом у дитячих колективах почали складатися нездорові стосунки: учні з низьким рівнем розумових можливостей не в змозі були показати гарні знання, товариші їх ображали, насміхалися, принижували. Частина слабких учнів з різних приводів почала пропускати заняття. У перебіг змагання втрутилися батьки, працівники районного відділу освіти. Уже на початку другого півріччя довелося припинити змагання. Проте негативні наслідки давали про себе знати аж до кінця навчального року.

Метод критики

Окреме місце в системі методів стимулювання поведінки і діяльності вихованців посідає метод критики. Критика (грец. kritike — здатність розрізняти) — розгляд, обговорення, аналіз чого-небудь з метою оцінити і виявити вади якогось предмета чи явища. Критика спонукає людину до виправлення недоліків. Критика має ґрунтуватися на принципах гуманізму, враховувати індивідуальні особливості вихованців, бути доброзичливою. Специфіка методу вимагає високої педагогічної культури, тактовності, обережності. Треба пам'ятати, що в учнів молодшого і середнього шкільного віку (та й старшого) ще недостатньо сформовано рівень самооцінки і сприйняття думок сторонніх осіб. Можна погодитися з думкою психолога Ю. Красовського стосовно використання окремих видів критики у виховній роботі з дітьми:

• критика-підбадьорювання ("Нічого, наступного разу зробиш краще. А в цей раз не вийшло99);

• критика-дорікання ("Ну, що ж ти? Я на тебе так розраховував");

• критика-аналогія ("Коли я був таким, як ти, я припустився такої ж помилки. Ой, і попало ж мені тоді від батька");

• критика-надія ("Сподіваюся, що наступного разу ти виконаєш завдання значно краще");

• критика-похвала ("Робота виконана добре. Але не для цього випадку");

• безособова критика ("Хтось з нас не купив сьогодні хліба і молока");

• критика-стурбованість ("Мене хвилює ситуація, що склалася в нашій родині. Особливо це стосується нашого Петрика");

• критика-співпереживання ("Я добре тебе розумію, входжу в твоє становище, але ж робота не виконана");

• критика-співчуття ("Я тобі співчуваю, але маю сказати, що робота виконана неякісно");

• критика-подив ("Як? Невже ти не прибрала у своїй кімнаті? Не чекав від тебе такого");

• критика-іронія ("Старалися, старалися і... завершили! Але як тепер сусідам в очі дивитися будемо?");

• критика-натяк ("Я знаю одного хлопчика, який учинив так само, як і ти. А наслідки були сумними");

• критика-пом'якшення ("Мені здасться, у тому, що так трапилося, винен не лише ти");

• критика-зауваження ("Доручення виконано недбало. Наступного разу намагайся зробити краще");

• критика-вимога ("Що ти наробила? Доведеться все переробити");

• конструктивна критика ("Завдання виконано неправильно. Як ти збираєшся виправляти свої помилки?");

• критика-побоювання ("Я припускаю, що наступного разу доручення буде виконано так само недбало").

У процесі виховання дітей необхідно зважати на те, що вони не володіють достатнім соціальним досвідом і мають низький рівень самооцінки. Тому не завжди можуть адекватно оцінювати свої дії та вчинки. Це змушує вихователів удаватися до методів заохочення і покарання. Ці методи спрямовані передусім на стимулювання поведінки і діяльності вихованців.