Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - 3.4. Педагогічні засади оптимізації спілкування

Повноцінний розвиток людини (передовсім психічний і соціальний) залежить від її спілкування із собі подібними. Люди, які оточують особистість, є невичерпним джерелом її соціального становлення. Головним засобом, що забезпечує зв'язки особистості з інтими людьми, є спілкування. Тому потяг кожної людини до спілкування зумовлений її природними потребами. Серце людини "зіткано" з її людських стосунків з іншими людьми. Ставлення однієї людини до іншої є своєрідною сутністю, ядром справжньої життєвої психології. Без спілкування мав би зупинитися розвиток людини як особистості. Адже навіть тварини живуть і розвиваються завдяки своєрідному спілкуванню з представниками свого виду і роду. Так, із задоволенням можна спостерігати за поведінкою кішок, їхньою грою зі своїми дітками-кошенятами, за пташками, що весело щебечуть, влаштовуючи справжні хорові співи, тощо.

З давніх-давен люди прагнуть до спілкування, знаходять у ньому задоволення і радість. У численних джерелах народної педагогіки (прислів'ях, приказках, народних піснях, думах, казках, легендах, обрядах та ін.) відображена вся палітра мудрості людського спілкування.

Прагнення до спілкування виступає своєрідним внутрішнім стимулом, рушієм діяльності людини. Психолог О.О. Ухтомський писав: "Я давно думаю, що письменство виникло в людстві "з горя", як наслідок невдоволення потреби мати перед собою співбесідника і товариша! Не маючи цього скарбу поряд з собою, людина і придумала писати кому-небудь уявному, далекому співбесіднику навмання, що там далеко знайдуться душі, які зарезонують на твої запити, думки і висновки".

Професійна діяльність учителя-вихователя повністю спирається на спілкування. Педагог має генерувати процес спілкування. Від цього залежать його успіхи в навчально-виховній роботі, становлення професійної майстерності.

Що ж розуміється під терміном "спілкування"? За С.У. Гончаренком — це складна взаємодія людей, в якій здійснюється обмів думками, почуттями, переживаннями, способами поведінки, звичками, а також задовольняються потреби особистості в підтримці, солідарності, співчутті, дружбі, належності тощо. Спілкування — необхідна умова формування, існування і розвитку особистості.

Педагогічне спілкування є системою органічної соціально-педагогічної взаємодії вчителя-вихователя і вихованця у всіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної життєдіяльності особистості. У процесі навчально-виховної роботи оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі і дає змогу максимально використовувати особистісні якості вихованців"

Треба мати на увазі, що спілкування це не тільки система дій кожного з учасників, а передусім їх взаємодія. Відокремлювати діяльність одного учасника від діяльності другого означає відійти від аналізу взаємного спілкування. Спілкування — це не сума, не накладання одна на одну видів діяльності, що розвиваються в симетричному плані, а взаємодія суб'єктів, які виступають у процесі спілкування як партнери.

З метою забезпечення тісного психологічного контакту педагог має володіти великою кількістю вільних валентностей, тобто здатністю притягувати, "причаровувати" серця своїх вихованців. Цей психологічний феномен стосується всіх суб'єктів, які виступають учасниками спілкування.

У системі виховання спілкування між вихователем і виховуваним е, по суті, головним інструментом впливу, що забезпечує своєрідну психологічну владу над останнім. Тому ним треба користуватися обережно, виважено й обдумано. Не випадково В.О. Сухомлинський у своїй праці "Сто порад учителеві", звертаючись з висоти свого багаторічного досвіду до молодих учителів, застерігав: "Серед того фонду виховних заходів, які є в розпорядженні педагога, його влада над дітьми — найпотрібніший, найзагальніший, найбільш всеохоплюючий і водночас найгостріший і небезпечний засіб. Це інструмент, різець, яким можна виконати найтоншу, непомітну операцію, але можна й роз'ятрити рану. Різець небезпечний і разом з тим потрібний. Інструмент, який випробовує волю й витримку вчителя, утверджує мужність і мудрість і водночас може розбестити, спотворити людську душу вихованця, — все залежить від того, як користуватися цим інструментом, з якими душевними спокусами підходити до людини. З кожним роком я все більш переконувався, що влада над дітьми — це одне з найважливіших випробувань для педагога, це критерій, показник його педагогічної культури".

Важливою умовою, яка породжує потребу у спілкуванні, є виникнення проблемної ситуації. Мається на увазі така соціально-психологічна проблема, в якій виникає педагогічна задача, для розв'язання якої знань, умінь навичок індивіда, з якихось причин недостатньо. Тому з'являється потреба поповнити свої знання, щоб розв'язати задачу, що виникла. Наприклад, учениця 8-го класу, яка добре вчилася, виявляла активність у класному колективі, почала пропускати уроки, часто не виконувала домашні завдання, усамітнилась. Створилась соціально-педагогічна ситуація із задачею: які чинники вплинули на негативну зміну ставлення учениці до навчання та її поведінку? З метою розв'язання цієї задачі класний керівник вступає у спілкування з вихованкою, її товаришами, батьками.

Оскільки ми розуміємо спілкування як діяльність, то необхідно виділити аксіоматичні чинники (аксіоматика (грец. maticos — виражений в аксіомах) — сукупність аксіом конкретної науки, приведена в певну систему. Аксіоматичний метод — спосіб побудови наукової теорії, при якому за основу береться система аксіом. А всі інші твердження виводять із цих аксіом логічними міркуваннями): а) інтенціональність (наявність конкретної мети та специфічних мотивів); б) результативність (міра збігання досягнутого результату з означеною метою); в) нормативність (необхідність соціально-психологічного контролю за перебігом і результатами акту спілкування).

Можна виділити такі умовні категорії спілкування: діяльність, взаємодія, взаємостосунки, суспільні стосунки, взаємо-оцінка.

Спілкування виконує не лише пізнавальну роль, а й є своєрідним практичним людинознавством, оскільки за допомогою спілкування особистість пізнає не лише іншу людину, а й саму себе. Педагогічному спілкуванню властиві такі функції:

• пізнання особистості;

• обмін інформацією;

• організація діяльності;

• обмін ролями;

• співпереживання;

• самоутвердження;

• регулювання спільної діяльності;

• спонукання особистості до дії та взаємодії (рис. 3.9).

Педагогічне спілкування, як і спілкування взагалі, — досить складний феномен, що вимагає творчого підходу. Виходячи з логіки навчально-виховного процесу, професійне педагогічне спілкування має структуру, яка складається з певних етапів (рис. 3.10).

Моделювання очікуваного результату з окремими вихованцями або дитячими колективом. Воно здійснюється педагогом завчасно на основі знань особливостей фізичного і соціально-психологічного розвитку особистості вихованця, розуміння особливостей його характеру, обізнаності з рівнем розвитку колективу, передбачення можливих зустрічних дій окремого вихованця або всього колективу. Цей етап можна назвати прогностичним.

Організація початкового етапу спілкування вимагає швидкого залучення вихованця, а особливо дитячого колективу до процесу безпосередньої взаємодії. Іноді цей етап називається "комунікативною атакою". Головне, щоб організація здійснювалась шляхом конкретної діяльності і спрямовувалась на діяльність, яка викликає у вихованців певний інтерес.

Керівництво спілкуванням у педагогічному процесі передбачає підтримання ініціативи вихованців у розпочатому процесі спілкування, внесення необхідних коректив, урахування соціальних умов, віку вихованців, їхніх індивідуальних особливостей, заохочення до активного спілкування.

Аналіз результатів спілкування має бути спрямований на зіставлення наслідків проведеної роботи з раніше передбаченими завданнями, виділення й аналіз допущених помилок, визначення шляхів і засобів подолання виявлених прорахунків у майбутньому.